Чому в воюючій Україні гумор конфліктує з почуттям гумору

Хоча нічого нового, жодних відкриттів. Адже Квартал давно демонструє (цитата) "відсутність будь-яких уявлень про етику і відповідальність. Так, цей мейнстримний гумор так само працює на вульгаризацію смаків і цінностей. І не має жодного уявлення про гідність та етику". Під це визначення потрапляє також його конкурент – "Дизель шоу".

Водночас в Україні почали публікуватися фрагменти нової книги журналіста Time Саймона Шустера з довгою назвою "Шоумен: Погляд зсередини на вторгнення, яке шокувало світ і зробило з Володимира Зеленського лідера". Вона створена на основі слів самого Зеленського та його ближнього кола, тож на об`єктивність годі сподіватися. Але там прозвучала фраза, яка, на мою думку, декодує природу "кварталівського" й заразом "дизельного" гумору. Протиставляючи їхні продукти та їхню аудиторію людям, котрі справді цінують гумор, розуміють його потрібність і, що найважливіше, мають справжнє почуття гумору.

Читайте також: Не тільки "Квартал-95", а й "Дизель-шоу"

Отже, Шустер зі слів Зеленського та його криворізької команди пише: в Україні початку 2000-х проєкт "Квартал`95" настільки успішний, що незабаром після цього команда домовилась про створення серії передач. Їхньою метою було зробити версію Saturday Night Live з елементами "Монті Пайтона".

Трошки лікнепу від людини, яка – ну так життя склалося! – давно цікавиться гумористичними форматами. "Saturday Night Live" (Суботнього вечора наживо") – популярне американське телешоу, якому скоро півстоліття і музичний супровід до якого писав канадієць Говард Шор, відомий треками до оскароносних "Мовчання ягнят" та "Володаря кілець". Саме шоу – це комедійні скетчі плюс два-три вставних музичних номери за участі зірок. А "Монті Пайтон" - британська комік-трупа, яка зі скетчів, наповнених абсурдистським гумором, виросла в британське культурне явище. До речі, до нього ближче наше "Шоу довгоносиків", але тут не про них.

Важливі не благі наміри, а пекло, до якого привела ця дорога. Бо американській та британській, тобто – цивілізовані гумористичні формати, Квартал`95 від самого початку адаптовував на два ринки: вторинний українській та основний російський. Росія ні до чого не адаптується. Навпаки, русифікує, а отже — поглинає й спотворює все, що заходить у російський простір. Тому від самого початку шоу Кварталу не були занурені ані в західні, ані в українські гумористичні традиції й відповідні сміхові культури. Натомість критично вдумливі українці чітко розрізняють ці складові. Тому почуття гумору, властиве, скажемо так, вестернізованим українцям, конфліктує з власне гумором, яким двадцять років тому з подачі продюсера Олександра Роднянського почав годувати два ринки Володимир Зеленський з командою, пізніше – його конкуренти з "Дизель шоу".

Є маніпулятивний вислів: гумор і сатира не має меж, для гумору і сатири нема заборонених тем. Певною мірою це так. Але у заяві Комісії з журналістської етики щодо жартів про переселенців в новорічному випуску "Кварталу 95" пояснюється: "На початках розвитку жанру гумору ще в 1990-х сміливість могла видаватися ознакою нецензурованості та свідченням свободи мистецької діяльності. Але етичні норми та розвиток суспільного договору призвели до сприйняття частини тем для гумору такими, що потребують ретельного підходу зі сторони авторів. Автори гумористичних передач, які набували суспільної ваги та статків коштом значної аудиторії великих телемовників, не завжди встигали за змінами цього суспільного договору". Отже, все ж таки сміх і висміювання з метою знецінення – суть різні речі.

Читайте також: "Квартал" vs Скадовськ. Жарти закінчилися

Ви звернули увагу, що кудись зникли анекдоти? Ні, вони є в інтернеті, на будь-який смак. Але ними вже майже не оперують в розмовах. Якщо й згадуються, то переважно створені в часи СРСР. Сьогодні вони зрозумілі хіба ровесникам Союзу й тим, хто прожив у ньому значну частину життя. Решті треба пояснювати контекст. Який полягав у тому, що анекдоти висміювали далеку від народу владу або, якщо були не політичними, дозволяли сміятися передусім над собою. Причому, над собою як особою, котра мешкає в ворожому середовищі й намагається до нього адаптуватися чи обдурити його.

Тому вміння сміятися над собою – прикмета здорового почуття гумору. А вміння висміювати ворожі вади – ознака критичного мислення.

Порівняйте хоча б "Повість про сварку Івана Івановича з Іваном Никифоровичем" та "Ревізор" Миколи Гоголя. Перший класичний твір – добра казка про двох знуджених провінціалів, мешканців української глибинки, які на рівному місці посварилися від нудьги через слово "гусак". Другий – зла нищівна сатира на мешканців російської глибинки, корумпованої наскрізь. Яка закінчується фразою очільника містечкової корупційної піраміди: "Над ким смієтеся! Над собою смієтеся!" По суті ж українець Гоголь висміяв чужу для нього російську дійсність.

Тепер повернімося навіть не до Кварталу, а ще раніше, в 1986 рік. Тоді в ефірі однієї з гумористичних програм центрального радянського телебачення вистрілив скетч "Кролики" у виконанні киян Володимира Данильця й Володимира Мойсеєнка. Він зробив артистів знаменитими. Інакше, ніж "кролики", їх досі не називають. А віднедавна через свої відверті симпатії до Росії й неприховану проросійську позицію артисти не можуть давати концертів, їх скасовують. Відтак саме формат "Кроликів" став предтечею скетчу про "сіСькадовськ", навіть якщо самі кварталівці цього й не відчувають.

Читайте також: Про Бандеру, "Квартал" і Скадовськ

У скетчі російськомовний радіожурналіст всесоюзного радіо бере інтерв`ю в кроликовода Івана Опанасовича Кабиздоха, який з української збивається на суржик. І раз у раз псує інтерв`ю, намагаючись повторити фразу "легко усваемоего мяса". В чому тут підступність? У мовному розділенні. Якби цей скетч був україномовним, його б не існувало. Бо тоді б Іванов запропонував Кабиздоху сказати фразу "м`ясо, що легко засвоюється". Не вийшло б головного комічного ефекту: фермер-українець погано володіє російською мовою, і за це його треба висміяти. Не посміятися – саме висміяти, знецінити. Таким чином, артисти Данилець із Мойсеєнком та їхній автор, білорус Володимир Перцов, сміялися не над собою, а над недолугим "хохлом". Не асоціюючи себе з подібними кабиздохами.

А що Квартал`95? Те саме. Сумнозвісні скетчі про "синьйора Голодомора", поламаний велосипед "Україна", "ебонітові палички", "Україну-порноактрису" і ось тепер – малограмотну біженку від війни – не про авторів, авторів, режисерів та продюсерів подібного. Вони не сміються над собою. Вони відсторонилися та висміюють те, що їм чуже. Тобто – питомо українське.  Що моментально фіксують громадяни з почуттям гумору. Яких від подібного гумору корчить уже давно, а в часи масштабного російського вторгнення – особливо.

Гаразд, топгумористи, якими кварталівці сьогодні завдяки центральному телеканалу досі є, навряд свідомо відтворюють російські методички. Але їм не треба методичок. Бо починали вони в форматі російського КВК. А потім замість наповнити декларовані західні формати українським контекстом занурилися в російський. Дуже хочеться сподіватися: колись вони або скинуть російські налаштування – або повторять сумну долю колись веселих "кроликів".

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.