Економіка та облікова ставка НБУ: суперечності наростають

Цикл реально позитивної ключової процентної ставки триває вже понад два роки.

Офіційно метою збереження високої облікової ставки є приваблення гривневих активів для зниження інфляційного тиску та валютних ризиків.

Протягом останніх 10 днів ФРС США та ЦБ агресора — Росії також змінювали свої ставки. ФРС знизила базову ставку на 50 базисних пунктів до цільового діапазону 4,75%-5,0% уперше з 2020 року. Натомість ЦБ Росії підвищив ключову ставку ще на 100 базисних пунктів, до 19% річних.

Однак, на відміну від України, ключова ставка у США та Росії є дієвим інструментом, оскільки в обох цих країнах функціонує розвинений ринок внутрішніх банківських позик. У США банківські позики реальному сектору сягають майже 200% ВВП, у Росії – понад 70% ВВП, тоді як в Україні – менш як 15% ВВП. Тому в США та Росії зміна ключової ставки відразу впливає на зміни сукупного попиту через кредитний канал. США стимулюють попит, Росія — обмежує попит. Логічним чином це має позначатися на інфляції.

В Україні де-факто облікова ставка у 13% не вирішує нічого ні для інфляційної динаміки, ні для фінансової стабільності.

Читайте також: Чому параметри інфляції викликають дискусії

Численні фактори призвели до дисфункції облікової ставки, як інструмента стабілізації економіки, а саме:

• український бізнес переважно працює за власні (а не за позикові) кошти;
• населення загалом має низьку схильність до банківських заощаджень (60% вкладів належать 1% вкладників), банківські заощадження становлять менше 20% від обсягу річних споживчих витрат;
• воєнні ризики невизначеності нівелюють ринкові стимули і спонукають населення зберігати заощадження у більш надійних активах, аніж у гривні;
• структурні фактори росту собівартості домінують в структурі інфляції,
• банківська маржа в рази перевищує показники інфляції, що з’їдає значну частину початкового імпульсу облікової ставки.

Ідея привабити в банківську систему вільні кошти без розвитку інструментів кредитування реального сектора, без росту конкурентоспроможності реального сектора — провалилася.

За час війни банки змогли залучити в банківську систему лише 100 млрд грн строкових гривневих вкладів населення (приріст нетто-залишку). Натомість на придбання іноземної валюти населення з початку війни спрямувало понад 450 млрд грн (в т.ч. за останній плинний рік населення придбало рівно 10 млрд дол. США). З часом ситуація стає лише гіршою. Так, з початку 2024 р. населення вклало у валютні активи 280 млрд грн (нетто), тоді як у приріст банківських гривневих строкових вкладів спрямувало лише 19 млрд грн. Пропорція становить 15 до 1, тоді як ще торік ця пропорція становила лише 3 до 1.

Високі ризики невизначеності, поспішна політика валютної лібералізації — призвели до того, що навіть надзвичайно висока процентна ставка не приваблює кошти у гривневі активи. Немає сенсу надміру приваблювати гривневі активи, якщо їх джерелом є не ріст продуктивності економіки, а емісійні кошти під зовнішню допомогу.

Читайте також: Поводження НБУ з обліковою ставкою оплачується коштом держбюджету

Висока облікова ставка не вплинула і на стабілізацію валютного ринку. Лише з початку цього року НБУ витратив на підтримку гривні 23 млрд дол., а всього з початку війни – вже понад 70 млрд дол. США. Джерелом для валютних інтервенцій НБУ звісно є зовнішня допомога.

Таким чином, зниження рівня інфляції в Україні та стабільність обмінного курсу гривні — це заслуга не політики НБУ, а зовнішньої допомоги. Щобільше, помилки в реалізації процентної та валютної політики призвели до нераціонального витрачання валютних резервів на підтримку обмінного курсу гривні. Тим часом зовнішня допомога компенсувала і дефіцит валюти на валютному ринку, і дефіцит товарів на споживчих ринках.

Натомість висока ключова ставка допомогла суттєво посилити фінансову стійкість банків. Завдяки росту процентних доходів від держави (проценти за ОВДП, депозитними сертифікатами та пільговими кредитними програмами), банківська система вже другий рік поспіль демонструє історично рекордні показники прибутковості, ліквідності та адекватності капіталу. За 8 місяців 2024 р. банки отримали 137 млрд грн прибутку до оподаткування. Понад 50% процентних доходів банки отримують від держави. У 2024 р. за оцінкою банки отримають від держави близько 200 млрд грн процентних доходів. І такі астрономічні доходи – прямий результат процентної політики НБУ останніх років.

Банки отримали додаткові прибутки не тільки від росту процентних доходів, пов’язаних з ключовою ставкою, а ще й від – банального розширення банківської процентної маржі. Якщо у 2022 р. процентна маржа в середньому становила 9 відс.п., у 2023 р. – 10 відс. п., то у 2024 р. – сягнула вже понад 12 відс. п. у серпні 2024 року! Банки просто скористалися розширенням пропозиції депозитів, викликаним значними воєнними витратами Уряду.

Таким чином, облікова ставка НБУ перетворилася де-факто  лише на інструмент збагачення банків. Однак, НБУ наполягає на скасуванні норм про оподаткування прибутку банків за 2024 р. за підвищеною ставкою у 50%.  Обговоренню цього питання було присвячено третину часу при презентації останнього рішення НБУ по обліковій ставці.

А що ж на ринку кредитування України? Традиційно розвиток ринків кредитування та попит на кредитні послуги банків прямо пропорційно залежать від величини ключової процентної ставки.

Читайте також: Фінансова система на порозі некерованої девальвації

Але на презентації облікової ставки НБУ в чергове повторив антинаукову та антилогічну тезу про те, що кредитування в Україні залежить не від рівня ключової ставки, а визначається лишень забезпеченістю банків капіталом (ця маячня НБУ повторюється у нас уже 10 років). Тому НБУ буде проводити оцінку стійкості банків, тому НБУ запроваджує нові (підвищені) вимоги до структури капіталу банків, які вже суттєво перевищують мінімальні вимоги до країн – кандидатів на членство в ЄС.

Ресурси банківської системи, її посередницька активність повинні відігравати іншу (прогресивну) роль у підтримці воєнної економіки. Збереження жорстких монетарних умов стримує залучення позикових коштів банків у реалізацію інвестиційних проєктів та створення робочих місць, стримує повернення біженців та перспективи відновлення. Висока вартість кредитів протидіє покращенню зовнішньоторговельного сальдо, оскільки обмежує доступність позикових коштів для виробників, які могли конкурувати з імпортом чи працювати на експорт. Політика НБУ продовжує завдавати деструктивних шоків реальному сектору економіки, і лише достатній обсяг зовнішньої фінансової підтримки утримує економіку від сповзання у стан економічної кризи та валютної дестабілізації.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Богдан Данилишин, академік НАН України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.