Напружений трилер про те, як (не)виділяли гроші на кіно
У цій історії надзвичайно важко, майже неможливо займати позицію стороннього безпристрасного спостерігача. Тим не менше спробую
Адже ця спроба для мене означає не стати на бік відновлення й подальшого розвитку українського кінотелевиробництва. Повномасштабне російське вторгнення зупинило процес, проте несподіваним чином дало йому стимул та небачений раніше глядацький аванс.
У вересні 2022 року на екрани вцілілих кінозалів почали виходити українські стрічки, запущені до гарячої фази війни, а деякі з них завершували постпродакшн уже під звуки повітряних тривог. І люди, котрі мали змогу ходити в кіно, – пішли на ці стрічки! Частина з них примудрилася навіть зібрати непогану в реаліях воюючої країни касу. Показово, що лідери прокату серед українських стрічок абсолютно різні: воєнна драма "Снайпер. Білий ворон", трагікомедія "Люксембург, Люксембург", історична драма "Довбуш", комедія в стилі роуд-муві "Я, "Побєда" і Берлін", анімаційна стрічка "Мавка. Лісова пісня" та кінохіт останнього часу – "Будинок "Слово". Нескінчений роман", художній погляд на життєписи митців Розстріляного відродження. Не названі всі гідні стрічки. Але майже всі вони – міжвоєнного часу.
Що означає: на жаль, створеного вистачило на два роки. Анонсовані подальші прем`єри – останні. Або нічого не знімати, бо грошей нема. Або шукати приватних інвесторів, що дорівнює попередньому пункту, бо грошей і в них нема. Або ж закласти кошторис на створення фільмів у державний бюджет, у якому так само грошей не дуже є. Точніше, кіновиробництво – не та стаття, яка нині в пріоритеті.
Не згоден. Росія зараз активно знімає все, що знімається, і проривається зі своєю продукцією на міжнародні фестивальні майданчики. Ще наш ворог має власні кінотелехіти. В кіно – торішня анімована комедія "Чебурашка", яка за перші три дні прокату окупила бюджет у 850 мільйонів рублів. На серіальній ниві - "Слово пацана", правдива ідеологічно-пропагандистська бомба, котра вразила не лише глядачів за поребриком, а й, на жаль, стала лідером переглядів і в українському сегменті інтернету.
Україна не має навіть десятої частини їхніх бюджетів. Але це не означає сидіти сиднем та дивитися, як швидко деградує галузь. З якої війна вже вимила частину фахівців: сценаристи, актори, режисери, оператори, художники й продюсери пішли до лав ЗСУ, воюють і, на жаль, гинуть. Утім, на моє глибоке переконання, галузь не має зникнути – українці воюють і гинуть, серед іншого, й за це.
Читайте також: Кіно вже не боїться війни
Ближче до справ. Дано: з бюджету після перерви виділено понад пів мільярда гривень на кіно – документальне, художнє, анімаційне, короткий метр, дебюти, з прицілом на фестивального й масового глядача. Щоб поборотися за свою частину пирога, треба підготувати потрібні документи й подати проєкт на пітчинг, нині він 19-й за порядком. В чому проблема? Частина кіноспільноти не довіряє тим, хто пиріг ділить: керівництву Держкіно та Раді з питань підтримки кінематографії. І якщо замінити керівництво є бажання, але нема можливостей, згадана Рада обирається на певний час. А повноваження її закінчилися ще минулого року.
Поки не було пітчингів, протистояння здебільшого відбувалося в соцмережах та юридичній площині. Зокрема, у 2023 році Київський окружний адміністративний суд за позовом Національної спілки кінематографістів (НСКУ) визнав повноваження чинної Ради недійсним. Кабмін, який призначає Раду, подав апеляцію. І так лягла карта: незабаром після оголошення згаданого пітчингу 6-й апеляційний адміністративний суд у Києві скаргу Кабміну не задовольнив. Сталося це 23 квітня, за десять днів по завершенню прийому документів на конкурс кінопроєктів.
Подальша ситуація набула характеру абсурдистських п`єс Ежена Йонеско. Кінематографічна фронда торжествує разом із законом і водночас обурюється, чому експерти читають та оцінюють проєктні заявки. Адже останнє слово все одно за Радою, чиї рішення, згідно з судовим вердиктом, незаконні. Тим часом Рада працює в штатному режимі, а юристи намагаються або відтермінувати виконання судової постанови, або знайти спосіб переглянути її, або ж передати повноваження Ради легітимному органу, наприклад Мінкульту.
Фронда закликає свідомих бойкотувати пітчинг і – тут ніхто не має права заперечувати! – скасувати конкурс, а заплановані на кіно кошти перенаправити на потреби ЗСУ. Інша частина спільноти непозбувно збентежена радикалізацією питання: чому або кіно – або дрони? Невже неможливо і те, і інше? Почалися Facebook-дискусії довкола важливості кіно саме в воєнний час, адже кіно – сенсотвірна галузь, надважлива для формування світогляду та національного єднання індустрія. А далекі від цехових проблем мешканці соцмереж щодня хоча б раз та й знайдуть привід написати: "Ось про що треба знімати фільми й серіали". Отже, важливість кіно в Україні розуміють, водночас не ставлячи під сумнів пріоритет питання оборони.
Читайте також: Влада знищила систему підтримки кіно
Розірвати замкнене коло міг другий тур 19-го пітчингу. Він проходив на початку червня під супровід фейсбучного "Ганьба!" й наголошень на незаконності процесу, що, як зазначено вище, має юридичні підстави. Чому міг розірвати? Бо визнана нелегітимною Рада могла встигнути визначити переможців до остаточного рішення Верховного Суду. Тобто, говорячи простіше, пропетляти. Це давало невеличку лазівку, яка дозволяла затвердити результати в форматі "Ну, на коня!", а вже потім, як велить закон, таки переобрати Раду. Не вийшло. Верховний Суд сказав своє останнє слово буквально у розпал пітчингу, точно посередині процесу – 12 червня. Цитуючи журналістський мем старої школи, "і шо його робить, дорога редакціє"?
Зараз оголошено конкурс кандидатур на склад членів Ради з держаної підтримки кінематографії. І водночас оголосили результати 19-го пітчингу. Наразі – пауза, характерна для напруженого саспенсу. Адже в разі визнання цих результатів недійсними повториться ситуація, коли перегралися й здебільшого занулилися результати попереднього, останнього перед масштабним вторгненням конкурсу. Тоді активна прогресивна спільнота обурилася – але зараз може відбутися те саме або, варіант, подібне. Бо в обох випадках колізію створила та сама Рада.
Якщо зацікавлені особи бодай поверхово розібралися й навіть вибрали собі сторону, варто знати: прискіпливі критики, які стежили за перебігом пітчингів, у цілому визнавали – закон ігнорується. Але разом із тим відзначали: серед поданих проєктів є цікаві, гідні, перспективні, дуже дочасні. Тож під роздачу потрапляють також вони. І ми знову повертаємося туди, звідки почали: чи має держава фінансувати створення фільмів під час масштабної війни. Це лише здається, що відповідь очевидна. Перечитайте від початку. Зрозумієте, чому ні.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе