Путін втілюватиме план реанімації СРСР

Як ніхто не мав жодних сумнівів у тому, що Путіна оберуть президентом Росії, так ніхто не очікував несподіванок від протокольних церемоній, які мають формально легітимізувати продовження його повноважень очільника держави. Хіба що ми зараз стежимо за тим, керівники яких західних держав вирішили, що їхні посли в російській столиці мають утриматися від присутності на церемонії інавгурації Володимира Путіна, а керівники яких держав вирішили, що їхні дипломатичні представники на цій церемонії будуть.

Хіба що є цікавою присутність посла Французької Республіки, однак очевидно, що з політичного погляду присутність чи неприсутність на церемонії інавгурації небагато що змінює. Як небагато що змінює ситуація з визнанням чи невизнанням Путіна президентом Росії.

Україна, яка перебуває в стані війни з сусідньою державою й перервала з нею всі дипломатичні взаємини, може дозволити собі не визнавати Путіна легітимним президентом. Для західних країн це проблема, бо таке невизнання фактично означає замороження дипломатичних взаємин і припинення будь-яких контактів. Що в ситуації з ядерною державою, звичайно ж, досить ризиковано з погляду питань національної безпеки навіть не самої Росії, а тих держав, які переривають такі контакти.

Так що тут важливо насамперед те, наскільки західні держави готові в наступні роки путінського президентства протистояти його агресивним планам щодо України та інших колишніх радянських республік. І на це ми маємо сподіватися.

Читайте також: Ми і перемирʼя

Путін керує Росією вже 24 роки поспіль як президент і короткий період як прем’єр-міністр РФ, коли на чолі держави формально був Дмитро Медведєв, і, таким чином, наближається до радянського диктатора Йосипа Сталіна. Багато хто говорить, що Путін може пробути на посаді президента до 2030-го, а формально – до 2036 року. Однак треба усвідомити: реально Путін буде президентом РФ стільки, скільки він сам забажає. Тільки фізична смерть російського очільника може завадити йому продовжувати виконувати обов’язки керівника Російської держави.

Фактично ніякої реальної політичної альтернативи путінському режиму в сучасній Росії не існує. Федеральна служба безпеки, яка захопила владу в Росії ще наприкінці 1990-х, старанно зачистила всю політичну систему РФ під свого обранця. І є досить великі шанси того, що навіть у випадку фізичної смерті Путіна чекістський режим із тією самою реваншистською ідеологією продовжуватиме існувати в Росії в наступні десятиріччя.

Читайте також: Путін і друге пришестя Христа

Отже, якою є політична програма висуванця цього чекістського режиму Володимира Путіна на наступні роки? Це насамперед виправлення "помилки 1991 року", коли радянські чекісти отримали владу на території Радянського Союзу внаслідок заборони комуністичної партії СРСР і ліквідації її апарату, однак змушені були задовольнитися тільки територією найбільшої зі союзних республік РФ, яка,  як відомо, у 20-ті роки минулого сторіччя окупувала всі інші території й приєднала до себе в якості фейкового Радянського Союзу.

Радянські чекісти вже в 1990-ті роки були розчаровані тим, що не мають влади на всій тій території. І одним із їхніх головних завдань було виправити цю історичну помилку, що й проявилося в намаганні приєднати до Росії дві європейські республіки Радянського Союзу, Україну й Білорусь. Це бажання призвело до анексії Донбасу у 2014 році, а згодом і до великої війни Росії проти України.

Очевидно, що ця війна продовжуватиметься й надалі. Бо в перемозі над Україною Володимир Путін та його соратники вбачають можливість приєднання до Російської держави чи принаймні до російської сфери впливу всіх інших колишніх радянських республік. Треба усвідомити, що в політичних планах Володимира Путіна було вже 2024 року переобратися не на посаду президента РФ, а на посаду очільника союзної держави, до складу якої ввійшли б російські, українські та білоруські території. Опір українського народу, готовність боротися Збройних Сил України фактично відмовили Кремлю в здійсненні його амбіційних людиноненависницьких планів. Однак це не означає, що Володимир Путін ухвалив рішення взагалі відмовитися від них у майбутньому.

Читайте також: Інавгурація Путіна. Кілька важливих неприємних фактів

Таким чином, головним напрямом політичної активності російського президента є насамперед війна. Якщо його плани можуть бути втілені в життя, Путін повернеться до тих ідей, які визначили його напад на Україну в лютому 2022 року. А керівникам інших колишніх радянських республік будуть зроблені пропозиції приєднатися до цієї союзної держави, яка буде сформована з російських, українських і білоруських територій.

Звісно, вважати, що ці плани дійсно можуть справдитися, що у 2030 році В. Путіна буде обрано президентом держави в кордонах  СРСР 1991 року, а саме такими є плани російських чекістів на майбутні роки, не здається можливим. Тоді яка альтернатива?

Альтернатива – у продовженні російсько-української війни, у продовженні тиску Заходу на Росію. У русі Росії шляхом хаотизації сучасного світу, у співпраці з Китаєм, Іраном і Північною Кореєю, у створенні нових можливостей для війн на всіх континентах світу, насамперед на Близькому Сході, в Африці, імовірно в Латинській Америці. Президентство Володимира Путіна в період 2024-2030 років обіцяє бути ще більш кривавим, кризовим і тривожним, ніж у попередні роки його перебування на посаді президента РФ.

Можна сказати, що світ продовжує наближатися до того порогу ескалації, на якому в Москві та Вашингтоні, в Лондоні й Парижі будуть розв'язувати питання небезпеки застосування спочатку тактичної, а згодом і стратегічної ядерної зброї. Ось яким вирішальним може бути час перебування президента РФ Путіна на посаді, яку він хотів би залишити на користь очільника нового відновленого Радянського Союзу. Для чого Росія Путіна готова платити високу ціну, створюючи хаос і дестабілізацію всюди, де тільки можливо.

І звичайно, треба пам’ятати, що Україна має в цій ситуації робити все можливе, щоб її війна з Росією не закінчилася зникненням Української держави з політичної мапи світу, щоб за ці роки отримати гідні гарантії безпеки від цивілізованого світу, щоб поставити Росію перед вибором продовжувати боротьбу з Україною або ж реальним ядерним конфліктом з країнами цивілізованого світу, що має налякати російське політичне керівництво та російський народ, хворий на шовіністичний вірус.

Також є абсолютно очевидним, що без підкорення української території всім амбітним планам Володимира Путіна та більшості його співвітчизників стосовно повернення кордонів 1991 року не вдасться здійснитися. І це створює шанси, що, можливо, у 30-40-х роках XXI сторіччя Росія може перейти від моделі імперії, що хоче відновитися, до моделі національної держави, що намагається знайти своє місце якщо не в Європі, так в Азії.

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.