Ринок і війна: баланс не на користь ринку

Бізнес відповідально сплачує податки, і бюджет наповнюється згідно з планом. Попри всі виклики повномасштабного вторгнення РФ, ми змогли:

• зупинитись за крок від прірви у 2022 році й почати відновлювальне зростання у 2023 році;

• зберегти відносну макроекономічну стабільність і забезпечити інфляційні і девальваційні процеси на прийнятному рівні для умов війни. 

І це все – істина, яка доведена конкретними цифрами:

1. У 2022 році падіння ВВП склало 28,8%, у той час як більшість експертів на початку повномасштабного вторгнення Росії  давали прогнози падіння на рівні 30-50%. У 2023 році економіка зросла на  5,3%, тобто знову понад прогнозовані очікування уряду, НБУ та більшості експертів, і зростання триває в цьому році темпами на рівні 4% за підсумками 11 місяців за оцінками Мінекономіки. За 2024 рік орієнтовно на 3,5% приріст реального ВВП.

2. Річна інфляція у 2022 році склала 26,6%, а вже у 2023-му вповільнилась до цілі НБУ і склала 5,1%. Навіть її прискорення у поточному році до 11,2 у листопаді не виходить далеко за межі прогнозованих тенденцій, адже в урядовому прогнозі, закладеному під бюджет 2024 року, річна інфляція становила 9,7%.

3. Уже у 2023 році доходи державного бюджету на 88,7% перевищили річний показник, затверджений Верховною Радою України (зі змінами). Таке перевиконання в основному спричинене надходженням грантів від міжнародних партнерів і власних надходжень бюджетних установ.  

Читайте також: Про монетарну політику, зарплату та інфляцію

У ринкових умовах ці показники є верхівкою економічної піраміди, яка базується на інвестиційно-інноваційній основі, і ці верхнєрівневі показники дають загальну відповідь на питання, що відбувається з економікою країни. Але у нас не ринкова економіка, а воєнна, що не завжди сприймають владні мужі, і наша з вами економічна піраміда перевернута з ніг догори. І точка опори цієї перевернутої піраміди наразі розташована не в самій піраміді, а ззовні, тобто залежить не стільки від спроможності внутрішньої економіки, скільки від масштабів і ритмічності отримання фінансової допомоги від міжнародних партнерів. 

Від початку війни станом на 18.12.2024 до Державного бюджету України залучено близько 112,2 млрд дол. США міжнародної фінансової допомоги, що здебільшого спрямовувалась на фінансування першочергових потреб бюджету, зокрема соціальних витрат, і дала змогу в цей складний час утримати нашу нестійку перевернуту піраміду. І більшість економістів розуміє це.

Здається так, що розуміють це і в уряді, і в НБУ, проте рішення, які приймають державні діячі  в останні два роки, або загалом не спрямовані на зміну пропорції в забезпеченні економічної стійкості на користь внутрішніх чинників, або дуже інертні та зі значним запізненням. 

Таке враження, ніби всі забули просту життєву мудрість виживання: "Дайте людині рибу, і вона отримає їжу на день, навчіть її ловити рибу, і вона отримає їжу на все життя". Гроші, які наразі дають наші партнери, – це ресурс, на який ми маємо придбати велику кількість вудок, якими з часом маємо навчитись ловити рибу, а не витрачати їх на споживання їжі. 

Тобто після першого шоку війни та потреб підтримки життєдіяльності бізнесу та нашого населення – всього того, з чого загалом створена економічна піраміда, ми б мали перейти до масштабних програм забезпечення основ для подальшого відновлення та перемоги, тобто до інвестиційних та інноваційних проєктів. Але чи варто зазначати, що інвестиції й досі не потрапили до ключових пріоритетів уряду і тим паче до пріоритетів банківської системи? Наведемо кілька цифр. 

У 2013 році, що був останнім довоєнним роком, частка капітальних видатків у загальному обсязі видатків Державного бюджету становила 4,4%, а у 2023 році – 5,2%. Дійсно відбувається зростання, але чи воно є достатнім для того, щоб перетворитись у внутрішню точку опори для перевернутої піраміди в умовах, коли ми кожного дня втрачаємо через руйнування наші засоби виробництва? Питання риторичне. 

Читайте також: Фінансова система на порозі некерованої девальвації

З банківською системою країни все ще гірше. Одними з головних функцій фінансової системи будь-якої країни є інвестиційна й інноваційна функції, суть яких полягає в тому, що інвестиції та інновації впроваджуються підприємцями для отримання прибутку та переходу на технологічно інший рівень розвитку економіки, проте вони не можуть бути профінансовані з власних коштів і потребують позичкового капіталу. Але банківська система країни за підтримки НБУ самоусунулась від реалізації цих функцій. У структурі їхніх активів частка кредитів упала з 66% у 2013 році до 38,2% у 2023 році. 

За підсумком 2023 року, за даними Держстату, частка кредитів банків та інших позик у фінансуванні капітальних інвестицій сягнула "захмарних" 3%. І це враховуючи реалізацію програми 5-7-9, в рамках якої уряд компенсує частину відсоткової ставки банкам. І досі бізнес майже сам на сам зі своїми проблемами та на 72% фінансує інвестиції власними силами, отримуючи слабку підтримку від уряду. В переробній промисловості ця пропорція загалом становить 4% і 94%, зокрема у машинобудуванні інформація про кредити закрита відповідно до вимог конфіденційності, що означає, що отримувачів до 3 суб’єктів, а частка власних кошів сягає 97%. 

Такі пропорції само собою викликають ще два риторичні питання: чи економічно доцільними є рішення уряду про роздачу по 1000 гривень усім громадянам України в рамках програми Зимова єПідтримка або чи ефективною є Програма національного кешбеку. 

Чи рішення НБУ про утримання два роки поспіль високих відсоткових ставок допомагають у розв'язанні проблем бездіяльності банківського сектору, який, як і всі інші сектори економіки, мав би розподілити військові ризики та створив, наприклад, консорціуми, спонукати своїх учасників вкладати кошти у проєкти з інноваційною частиною, а також важливі для відновлення інвестиційні проєкти. 

Роздані гроші в рамках програми Зимова єПідтримка чи Національний кешбек населення споживає, а не інвестує. І споживає населення їх на товари та послуги, які купує на постійній основі, а це їжа, комунальні платежі, транспорт, зв'язок, ліки. Тому 1000 або Національний кешбек – це приховані субсидії та поточні трансферти виробникам послуг ЖКГ та іншим. А на що саме населення використає зекономлені на сплату цих послуг власні кошти – ми не знаємо, і скільки там буде додаткового імпорту – ми також не знаємо. Тому я вважаю такі рішення нецільовою та марною тратою грошей, "їжею, якої завтра може не бути". Найбільш негативне в цих рішеннях, що ці кошти колись закінчаться, тому кожна гривня мала б бути витрачена з розумінням того, як вона допоможе перемістити точку опори ззовні всередину піраміди, як вона створить "магніти" по всій країні для припливу іноземних інвестицій після нашої перемоги, як вона створить такі необхідні нові робочі місця для наших воїнів з інвалідністю та інше.

Ці програми декларують свою спрямованість на підтримку національного виробника, але вони не мають жодного відношення до вудки, вони – це субсидування, що по суті є проїданням. 

Разом із тим після 2022 року кошти донорів мали б усе більше й більше перетворюватись на інвестиційні та інноваційні проєкти, а не бути й далі простою "гелікоптерною" роздачею грошей населенню. Роздати гроші населенню, приховавши, по суті, субсидії та поточні трансферти для виробників, – легше, ніж згенерувати важливі для держави інвестиційні пріоритети й запустити механізми залучення приватних ресурсів у такі інвестиційні проєкти. Заради справедливості варто зазначити, що наразі уряд працює над цим механізмом, реформуючи систему управління публічними інвестиціями. Але, як я вже сказав, це відбувається дуже повільно.

Читайте також: Чому гальмується банківське кредитування

Щодо банківської системи й НБУ, то тут зовні навіть не схоже, що вони дійсно розуміють природу ключових ризиків у воєнній економіці, як і ключові потреби суб’єктів воєнної економіки. 

Усі їхні рішення щодо допомоги суб’єктам економіки у війні звелись до заборон і обмежень, підвищень ставок і перетворення тимчасово вільного, а по суті заблокованого  через усі обмеження фінансового ресурсу на джерело заробітку для банків, що паразитують  на бюджеті. 

Годі й сподіватись на реалізацію складних механізмів кредитування і розподілу кредитних ризиків через впровадження консорціумного кредитування, годі сподіватись на заміщення прямих заборон розумними та відповідальними механізмами фінансового моніторингу. Чому ми наразі розраховуємо лише на іноземних інвесторів, ні слова не кажучи про залучення вітчизняного банківського ресурсу? Чому ми вважаємо, що іноземні інвестори мають брати на себе частину ризиків, а вітчизняна фінансова система – ні? 

Ми знову через покладання ключових сподівань на іноземних інвесторів створюємо систему для існування перевернутої піраміди, точкою опори якої будуть іноземні інвестиції, а не внутрішні. Я, звичайно, не заперечую важливості й необхідності іноземних інвестицій під час відбудови, а також як частини міжнародних гарантій щодо того, що ця війна ніколи не повториться знову, але ми маємо розуміти, що ніхто за нас не зробить нашу роботу з перетворення України на країну наших мрій і сподівань. 

Відтепер і назавжди ніхто, крім нас, не має вирішувати наше майбутнє. За це право дуже високу ціну наразі платить наш народ. Тому саме ми маємо для себе вирішити, яку країну ми будемо будувати, яке місце вона посяде серед потужних європейських держав, якими товарами та послугами вона буде представлена на зовнішньому ринку, які технології нам будуть гарантувати нашу безпеку і наші конкурентні переваги, наш внесок у процвітання планети Земля. 

Нам необхідне довгострокове бачення й стратегія його реалізації,  внутрішні інвестиції, які спиратимуться на потужну фінансову систему, орієнтовану на фінансування інвестицій і інновацій, які дозволять здійснитися нашим планам у майбутньому. І це ми маємо робити вже зараз, разом – уряд, НБУ, бізнес, вітчизняна наука. І за це ми маємо розділити відповідальність, а не показувати пальцем на когось іншого. Єднаймося!

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Богдан Данилишин, академік НАН України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.