Сакартвело, гаумарджос!

1. Якщо Сирія — точно не моя тема, то можу чесно сказати, що багато в чому розуміюся на грузинських подіях. Моя зацікавленість почалася давно, а у 2016-му я звернувся до Міхеїла Саакашвілі про написання книжки. 

Ця книжка — не стільки його біографія, скільки історія боротьби за відновлення Грузії, про те, що вдалося, а що ні. Книжка стала результатом 20 годин розмов на диктофон. Було ще, думаю, у три рази більше розмов із ним та членами команди не під запис. Було півтора десятка мандрівок Грузією та ще одна книжка - "12 розмов про Грузію". Серед співрозмовників — діячі культури, спорту, політики. Ковід та війна не дали завершити проєкт книжки про грузинську культуру. 

2. Безумовно, усі процеси, які відбуваються сьогодні в Тбілісі та інших містах, базуються на подіях 2012 року, коли Росії вдалося за мовчазної згоди дипломатів США, проводячи агресивне інформаційне втручання у вибори, отримати лояльну до себе, наскільки можливо, грузинську владу. 

Далі почався швидкий рух до відновлення ще не забутого в Грузії минулого. Одразу було повернуто додому європейських  волонтерів, що викладали в кожній школі англійську мову, відновлено викладання російської, як другої обов'язкової.

Повернулися вори в законі. Дрібний криміналітет підняв голову в маленьких містечках і селах. Почався тиск на бізнес. Поліція поступово знову навчилася закривати очі на дрібну злочинність і корупцію, рейтинг Грузії в "дуінг бізнес", звісно, впав, зростання економіки зупинилося, але в цьому питанні все знов змінилося після початку російської агресії в Україну. 

Читайте також: У Тбілісі мітингарі звели барикади біля парламенту та спалили опудало експремʼєра Іванішвілі

Десятки тисяч мігрантів привезли з собою гроші, коштом росіян став зростати туризм, відновилися інвестиції, і, як подарунок з барського плеча — повернулася торгівля з Росією.  Туди поїхали вино та мандарини, а в грузинських магазинах з'явилася молочка з Костроми та ковбаса зі Ставрополя. На жаль, сьогодні полиці супермаркетів у Тбілісі вже наполовину нагадують Ростовські або Краснодарські. 

"Великий брат" з'явився всюди — книжки, літаки в аеропортах, банківські картки, невидимі ефесбешники на прикордонних постах, які надають поради грузинським прикордонникам. Подібний стиль проходження кордону відчув сам, маючи змогу 40-хвилинних розмов із прикордонником, який після кожної моєї відповіді на питання зникав у таємній кімнаті. Кожна книжка в моїх речах стала предметом детального контролю спеціально викликаної людини.

3. У мене багато друзів у Грузії в різних містах. Більшість із них — поза політикою. Однак жоден із них не став на бік уряду, що підробив, як і очікувалося, результати виборів. Усі — на боці народу. 

Мої книжки видані грузинською мовою. Коли я був у Тбілісі в кінці травня,  я бачив мітинги молоді в Ваке, недалеко від будівлі Тбіліського університету, під прапорами Грузії та Євросоюзу. Я розумів, що європейський вибір для грузинської молоді не має альтернативи. Тоді, у травні,  здавалося, що влада спробує затиснути будь-який спротив. Не вдається. Кількість тих, хто хоче вільної Грузії,  більша, ніж кількість тих, хто готовий на чергові десятиліття російського рабства.

Коли грузинам на виборах як рекламу провладної партії показали ролики з розбитими російськими злочинцями українськими містами, коли грузинська влада відверто відмовилася від європейського шляху, залякуючи своїх співгромадян війною у випадку втрати влади "Грузинською мрією", стало зрозуміло, які сценарії готуються. 

Сьогодні частина держслужбовців виступила на підтримку народу. Частина мовчить. Упевнений, що серед розглянутих бандитською владою сценаріїв є і сценарій великої крові, яка буде пролита на вулиці Руставелі під час знищення барикад та розгону натовпу. Це викличе реакцію у вигляді штурму урядових будівель. Далі може бути звернення падаючої влади по допомогу до Путіна. Чи буде в результаті на вулицях росгвардія або переодягнений у грузинську форму ОМОН, покаже час. Росіянам ще потрібні ресурси для поліцейських операцій у власній країні. Але те, що відлік іде на години та дні, — зрозуміло.

Читайте також: "Буде або так, як в Україні, або так, як у Білорусі": Портников про протести в Грузії

4. Два українських Майдани, 2004 і 2013-14 років, відрізнялися тим, що перший був проти влади, яка його не очікувала і, в кожному разі, планувала здати позиції новим елітам, другий же був проти тих бандитів, що тримали владу для пограбування країни й готові були все здати росіянам. 

Два грузинських Майдани відрізняються більше. Перший мав цілеспрямованого лідера, що прагнув влади та змін у країні, яка дійшла до межі самознищення, другий не має одноосібного лідера, але має президентку,  що підтримує опозицію. Але в першому випадку це була справа майже внутрішня, сьогодні мова йде про можливу втрату державності у випадку програшу народу. 

Це вже не боротьба зі старими елітами за майбутні реформи - це боротьба з російським озброєним авангардом, який атакує державність. 

Чи це війна? Так, хоч і не така, як в Україні.  І всім грузинам потрібно розуміти, що з ними б'ються військовими методами і їм прийдеться відкласти лозунг "Перемагає любов", який я бачив у травні, і ризикувати життями заради країни, її майбутнього.

5. Історія Грузії останніх двохсот п'ятдесяти років — це історія зрад та спротиву, історія використання росіянами гібридних методів впливу, підкупу та тиску, історія зневіри й спустошення,  історія героїзму та підйому. Тому зараз головним питанням тих, хто захищає на проспекті Руставелі минуле та майбутнє вільного народу, є саме системний спротив — тут і розагітування поліцейських, і тиск на моральний стан чиновників, що йдуть проти близьких, і просвітницькі дії для журналістів світових ЗМІ. Відкритість, упевненість у перемозі та системні дії. 

Влада сама не піде. Ці люди, підготовані ФСБ та ГРУ, впевнений, мають план дій на кожний випадок, але вони смертельно бояться. 

Нічний розгін демонстрантів, знищення барикад, наметів,  затримання та чергові побої після демонстративного мовчання "космонавтів" — підготовані з Москви дії грузинської влади. Далі тільки взяття під контроль державних будівель може переконати владу піти добровільно. Інакше, на жаль, сценарій "Небесної сотні" і велика кров. І багато хто в Грузії готовий до цього. В країні є люди з досвідом війни в Україні.  Не випадково в лютому 2022 року грузинська влада перешкоджала бійцям майбутнього Грузинського батальйону дістатися України,  тиснула на них, відмовила Україні в постачанні зброї, в тому числі тієї, яку Україна віддала їм у важкі часи 2008 року. В Грузії є і системні організатори, які, впевнений, зараз готують наступний крок у протистоянні, і здатні виграти у Москви. 

Кожен день все більше поляризує ситуацію. Чим більше заходів опозиції по країні, тим менше ресурсів у влади в столиці, тим більше ймовірність успіху в народу.

Джерело

Про автора. Олександр Красовицький, український видавець, генеральний директор і основний власник видавництва "Фоліо".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.