Що гальмує кредитування та розвиток реального сектору економіки

Підвищення облікової  ставки НБУ на 1 відс. пункт в нинішніх параметрах фіскально-монетарних відносин призводить до додаткових втрат державних коштів на 11 млрд грн в рік, в т.ч. від збільшення вартості внутрішніх запозичень на 6 млрд грн; від збільшення витрат НБУ за депозитними сертифікатами — на 5 млрд грн в рік.

За останні два засідання Правління НБУ підвищило облікову ставку на 1,5 відс. пункти й планує підвищити ще на 1 відс. пункт в майбутньому. Відтак, додаткові збитки держави від посилення монетарної політики становитимуть понад 27 млрд грн в річному масштабі. І це все — додатково до тих 270 млрд грн процентних витрат, які вже має понести Уряд та НБУ у 2025 р. за внутрішнім боргом та депозитними сертифікатами. 

З початку війни лише на користь банків держава сплатила 475 млрд грн процентних витрат. Якби протягом війни облікова ставка НБУ встановлювалася на адекватному з інфляцією рівні, то такі витрати були б на 30% нижчими. 

Цикл реально позитивної ключової процентної ставки триває в Україні вже понад два роки. Однак понесені державою витрати не справили впливу ні на гальмування інфляції, ні на зниження валютного попиту. 

Переважна більшість поточних проінфляційних чинників в Україні перебувають поза межами дії монетарних інструментів НБУ: 

• зростання витрат в реальному секторі економіки (у зв’язку з коригуванням тарифів та використанням дизельної енергії) штовхає ціни вгору незалежно від розміру ключової процентної ставки НБУ. 

• дефіцит держаного бюджету диктується воєнними факторами та переважним чином  (на 93% у 2024 році) покривається із зовнішніх джерел, а тому не залежить від процентних ставок запозичень з внутрішнього боргового ринку.

• погодні фактори, які спричинили підвищення цін на окремі категорії сільськогосподарської продукції, також не реагують на облікову ставку;

• девальвація обмінного курсу гривні (що спричинила відповідний приріст цін імпортних товарів) залежить від керованих валютних інтервенцій НБУ та від припливу зовнішньої допомоги, а не від розміру облікової ставки НБУ.

Щобільше, неспроможність монетарної політики впливати на інфляцію обумовлюється категоричною слабкістю каналів монетарної політики. Зараз в НБУ немає жодного адекватно робочого каналу монетарної трансмісії. Ситуація на кредитному, фондовому, валютному та депозитному ринках не дозволяє ключовій ставці посилати продуктивні імпульси, які б спричиняли зміни попиту на споживчих ринках. Імпульси застрягають або у процентній маржі банків, або просто у нікчемній величині самих ринків.

Читайте також: Чим спричинена інфляція в Україні?

Про дисфункцію національної монетарної трансмісії свідчать такі факти: 

• мікроскопічний рівень ринкового кредитування (14% ВВП, 30% якого припадає на пільгові програми кредитування);

• гігантська процентна маржа банків, яка за час війни розширилася до 12,5% (вересень 2024 р.) і з’їдає початковий імпульс облікової ставки;

• низька схильність населення до банківських заощаджень: 60% вкладів належать 1% вкладників, банківські вклади населення становлять менш як 20% від приватних споживчих витрат за рік;

• наростання валютного попиту в умовах покращення торгового сальдо; 

• майже повна відсутність фондового ринку (в сегменті недержавних цінних паперів).

НБУ вперто не помічає несправності національної монетарної трансмісії та продовжує "таргетувати" апріорі недосяжні показники інфляції. Як наслідок, всі потуги таргетерів з НБУ є марними і лиши вимивають кошти з кишень платників податків у кишені банкірів.

Єдиним інструментом, яким НБУ міг стримувати інфляцію був режим фіксованого обмінного курсу. З жовтня 2023 року цей режим було скасовано, що не дало очікуваної валютної стабілізації, а навпаки, призвело до дестабілізації валютних очікувань, надмірних розтрат валютних резервів і, як наслідок, до прискореної девальвації гривні та виникнення девальваційно-інфляційної спіралі.

Населення не довіряє гривневим активам все більше і більше. Штучне приваблення гривневих активів без росту продуктивності економіки не дало результату.

За 11 місяців минулого року банки змогли залучити в банківську систему лише 26 млрд грн. Натомість на придбання іноземної валюти населення за аналогічний період спрямувало 436 млрд грн, тобто пропорція становить 1 до 17! (ще у 2023 р. відповідна пропорція складала 1 до 3).

Українське ноу-хау — привабити в банківську систему вільні гривневі кошти без розвитку інструментів кредитування провалилося. "Політика високих ставок" НБУ помітним чином не вплинула ні на привабливість гривневих депозитів, ні на стабілізацію валютного ринку, ні на цінову стабільність на товарних ринках. 

Читайте також: Про монетарну політику, зарплату та інфляцію

На що дійсно вплинула висока ключова ставка НБУ, так це на збільшення прибутків банків. Завдяки росту процентних доходів від держави (проценти за ОВДП, депозитними сертифікатами та пільговими кредитними програмами), банківська система вже другий рік поспіль демонструє історично рекордні показники прибутковості, ліквідності та адекватності капіталу. За 11 місяців 2024 р. банки отримали 176 млрд грн прибутку до оподаткування. 57% процентних доходів банки отримують від держави. У 2024 р. за оцінкою банки отримають від держави близько 200 млрд грн процентних доходів. І такі астрономічні доходи – прямий результат процентної політики НБУ останніх років. 

Варто не оминути також маніпулятивні способи НБУ з приховування об’єктивного рівня ключової процентної ставки. З кінця 2022 р. НБУ перейшов на так званий "монетарний дизайн нижньої межі" і став називати обліковою ставкою не серединний рівень процентних ставок інструментів НБУ, а процентну ставку за "найдешевшим" інструментом НБУ – депозитними сертифікатами "овернайт". У світовій практиці, як правило, ключовою ставкою називають найдешевшу ставку, за якою фінансові інституції можуть отримати позичкове фінансування від центрального банку. Станом на кінець січня 2025 р. такою "найдешевшою" ставкою в національному дизайні ставок є овернайт-кредити НБУ за ставкою 17,5% річних.

А що ж на ринку кредитування України? Рівень кредитування в Україні вчергове скоротився і станом на кінець 2024 р. становив лише 14,2% ВВП, що є природним наслідком жорсткої монетарної політики НБУ та ризиків невизначеності. 

Зависока ціна позикових ресурсів дестимулює виробників залучати позикові ресурси, реальна вартість яких в середньому перевищує реальні темпи приросту виробництва. У 2024 р. реальна процентна ставка гривневих кредитів для бізнесу становила 9% річних, що втричі перевищує темпи приросту реального ВВП. 

Кредити – це не тільки інвестиції в нарощування продуктивності реальної економіки. Кредитний канал – це ключовий канал монетарної трансмісії, який власне і дає змогу центральному банку зберігати спроможність ефективно досягати своїх інфляційних цілей в майбутньому.

Читайте також: Про заощадження та можливості розвитку

На жаль, НБУ не приділяє належної уваги відродженню кредитного ринку України. НБУ вчергове захопився оцінкою стійкості банків, запровадженням нових (посилених) вимог до структури капіталу банків, розвитком нішових кредитних продуктів (на кшталт ESG-кредитування). Тоді як загальний кредитний клімат в країні залишається несприятливим, і вагомий вклад в цю "несприятливість" вносить саме базова ціна позичкових ресурсів.

 Ресурси банківської системи повинні відігравати іншу (більш прогресивну) роль у підтримці воєнної економіки. Позикові кошти банків потрібні для реалізації відновлювальних інвестиційних проєктів, стимулювання повернення біженців, покращення зовнішньо-торговельного сальдо.

Однак, політика НБУ (і, зокрема, останнє рішення його Правління) продовжує завдавати деструктивних шоків реальному сектору економіки, і лише достатній обсяг зовнішньої фінансової підтримки утримує економіку від сповзання у стан економічної кризи та валютної дестабілізації.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Богдан Данилишин, академік НАН України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.