Що спільного між лобстерами та українським збіжжям

Тодішній прем’єр-міністр Австралії Скотт Моррісон зажадав відкритості та детального розслідування від Китаю відносно джерел та причин пандемії COVID-19, на що Китай відповів дуже болісними для Австралії торговельними санкціями на імпорт продуктів сільського господарства та вугілля. Бо нє хрін питати таке, я так розумію.

Найбільш потерпілою була індустрія виробництва лобстерів. До цього Австралія експортувала до Китаю лобстерів приблизно на 50-55 мільйонів американських доларів на місяць, австралійські лобстери цінилися вище, ніж звичайні лобстери (яких до Китаю в основному експортувала Канада та США) і для австралійського сільського господарства (aquaculture та риболовля тут обраховується в статистиці як частина сільського господарства) це було великим ударом. В якийсь момент після введення Китаєм ембарго лобстери були, певне, чи не найдешевшим джерелом білка в країні, хоча це було дуже і дуже недовго. Тому що виробники лобстерів знайшли можливість обходу торговельний ембарго – упродовж декількох місяців після введення ембарго експорт лобстерів до Гонконгу виріс на 2 000 відсотків.

У Гонконзі створилися угруповування контрабандистів, єдиним бізнесом яких стали лобстери – вони привозили лобстерів літаками в аеропорт Гонконга, вантажили їх на моторні човни й везли їх до континентального Китаю.

Читайте також: Потрібно припинити польську роботу на ворога

Це було спочатку і дуже недовго. Дуже скоро вони винайшли новий прогресивний метод, який називається в українських умовах "перерваний транзит" - вони оформлювали транзит лобстерів до країн Середньої Азії та Монголії, в яких несподівано прокинувся апетит до морських гадів, вантажили ящики на машини з рефрижераторними причепами й везли їх з Гонконгу до, скажімо, Киргизії. Машини кудись зникали в дорозі, а споживач десь в Шанхаї або Пекіні отримував свого преміального лобстера (кілограм австралійського лобстера в Гонконзі тоді вартував близько 150 доларів США, а в Шанхаї той же кілограм був вартий 250 доларів). Просто для розуміння масштабів – за місяць в Гонконг імпортувалося близько 250-300 тонн лобстерів за живою вагою (тобто, мінімум 700-800 тонн брутто, бо вони були в спеціальних контейнерах з водою, насиченою киснем), це було декілька вантажних Боїнгів Суперджамбо на тиждень.

Тобто, якщо подивитися на цю ситуацію з погляду моралі, то австралійські експортери лобстерів свідомо сприяли кримінальним угруповуванням контрабандистів, які використовували той факт, що Гонконг, після його передачі Британією Китаю, лишився автономним районом з окремим законодавством, і мав одночасно відносно прозорі (якнайменше – порівняно з митними кордонами між Австралією і континентальним Китаєм) кордони з Китаєм, окремі митні правила та такі процедури транзиту, що дозволяли "загубити" декілька сотень тон на просторах Піднебесної.

Проте з юридичного погляду все було кошерно – просто традиційні імпортери морепродуктів з Гонконгу чомусь стали купувати у двадцять разів більше деяких категорій (лобстерів, молюсків абалоне і т.п.), а австралійські експортери, притиснуті до стіни економічними негараздами, що йшли від торговельного ембарго Китаю, давали їм великі знижки за гуртові закупівлі.

Читайте також: До Польщі потрапляє значно більше російського зерна, ніж з України

Так тривало приблизно рік, після чого Гонконг арештував карго з двох літаків, виставив його на злітній смузі на декілька годин під тропічним сонцем, а після того надіслав санітарних інспекторів, які (surprise, surprise!) побачили декілька контейнерів з протухлими лобстерами. Після цього і Гонконг, разом з Китаєм, заборонив імпорт лобстерів з санітарних міркувань, а імпортери, чий вантаж протух на смузі аеропорту Гонконгу, поїхали кудись "на стройки народного хозяйства", як це формулювалося в СРСР.

Я бачу багато паралелей в цій ситуації з ситуацією з українським збіжжям, що їде через Польщу. Бо, наскільки я розумію, збіжжя їде кудись за межі митної території ЄС, але не доїжджає до того "кудись" і з’являється на ринку Польщі, знижуючи ціни на внутрішньому ринку до рівня плінтуса. Приблизно так, як австралійські лобстери їхали в Киргизстан з Гонконгу, а закінчували своє життя на столі шанхайського ресторану. При чому я певен, що відправники збіжжя, де б вони не були, в Києві, Львові, Дніпрі або Одесі, не сидять в офісі й бідкаються "От, блін, це ж в Ефіопію збіжжя мало йти, а ти диви – знов десь пропало... Будемо ще один зерновоз відправляти, бо Ефіопія ж чекає, може хоч він доїде...", тобто вони, так, як і австралійські експортери лобстерів, знають про те, яка доля очікує їхнє карго, проте папери в них на 100% всі в порядку.

Є, проте, різниця. І вона – в реакції всіх зацікавлених сторін зі сторони країни-експортера. Експортери лобстерів, назви яких були в усіх газетах, обговорювали ситуацію з обмеженням експорту в Гонконг з міністерством сільського господарства (от я і знаю з того часу, що найбільший виробник лобстерів в Австралії називається Geraldton Cooperative). Після того держава подавала в усі можливі арбітражі, від WTO до якихось ще спеціалізованих судів для сільського господарства, і робила це публічно з поясненням своїх дій в медіа, від телевізора до газет і виступів в парламенті. Я ж дивлюся на всю ситуацію з українським зерном в Польщі, яка стає все більш емоційно зарядженою, і в мене є декілька питань до всіх учасників процесу, що мені здаються доречними в цій ситуації:

1. Хто ті експортери, хто постраждали? "Его имя, сестра", як казали в радянському фільмі. Де хоч один експортер, хто вийде і скаже – от, дивіться, ми ж за мандатом ООН все в Ефіопію, а в нас ось так просто взяли та вкрали? Або – от, дивіться, ми ж експортуємо за контрактом до (скажімо) якогось Вроцлавміськхліб, будь ласка, до них, не до нас претензії, вони нам надали всі дозвільні документи? Ми бачимо в новинах емоційно заряджених та затраханих від роботи водіїв, але водії точно не ті, хто має бути спікерами в такого роду ситуаціях, бо ті, хто зазвичай пояснює свою правоту монтеркою в торець, — не найкращі комунікатори.

Читайте також: Поки на кордоні сипалося зерно з фур — у Москві лилося шампанське

2. Яка позиція держави з цього приводу? Експорт через/в Польщу – це благо для держави, він робиться з відома та благословення України та Польщі? Або це – самодіяльність деяких невеликих трейдерів, що бачать свою маржу і готові для неї нести ризики блокувань доріг і КПП на кордоні?

Якщо перше – то держава має виступити на захист своїх виробників та експортерів, використати весь інструментарій, від нот протесту до подання в WTO, польські суди тощо. Якщо друге – то держава має сказати "атата!" в якомусь вигляді й донести це "атата!" до польської сторони.

Якнайменше – зобов’язати кожного експортера через Польщу підписувати декларацію на кордоні, де буде сказано, що він везе збіжжя на свій страх і ризик, розуміє, що з його вантажем можуть бути неприємності, повністю несе відповідальність за наслідки та зобов’язується розв'язувати свої проблеми сам, без втручання держави. І у випадку прикрих ситуацій демонструвати цю декларацію в новинах в прайм-тайм і казати - "Це — самодіяльність деяких ділків". Австралія, наприклад, дуже часто через всі медіа сповіщає — в нас з такою-то країною проблеми, ми не можемо гарантувати безпеку людей чи вантажів, якщо ви туди їдете/везете щось, то це — суто на ваш страх та ризик.

3. Яка інформаційна політика всіх причетних до цієї ситуації з української сторони? Чи є якась присутність українського погляду в польських медіа? І якщо є, то яка вона, ця точка зору? "Ми перепрошуємо і більше не будемо","Ви всі мудаки, ми у своєму праві", "Поліція, дивіться, зазіхають на приватну власність, в Ефіопії діти голодуюит, а тут їхнє збіжжя на дорогу вивалюють"?

Без відповідей на ці, самоочевидні для мене в цій ситуації, питання, ситуація виглядає такою, яку можна дуже легко загострити до межі, після якої її цей фарш буде дуже важко затиснути назад в м’ясорубку. І я допускаю, що відповіді на ці питання просто не видно з 14.5 тисяч кілометрів від міста подій і мені зараз надішлють кучу посилань з відповідями на всі мої питання, за що я буду вдячний всім дописувачам і про що я завтра напишу із полегшенням.

Джерело

Про автора: Сергій Будкін, засновник інвестиційної компанії FinPoint, інвестиційний банкір

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів