Що заважає суспільству почути вдів військових?

"Я ненавиділа всіх щасливих людей навколо. Чому вони живі та далі веселяться, а мій чоловік загинув, щоб захистити їх безтурботність?" — поділилась зі мною Аліна. Ви все ще їх не помічаєте, але цих жінок дедалі більше. Вдови українських військових – це мужній батальйон, який збільшується кожного дня. Вони втратили найрідніших і мають починати життя спочатку, фактично покладаючись лише на самих себе.

Рік тому я пережила втрату коханого, прессекретаря "Правого Сектора" Артема Скоропадського, тому знаю, як важко проговорювати все, що пов’язане з втратою. Важко, але необхідно. Українське суспільство не має закривати очі на величезну кількість жінок, які психологічно травмовані, спалені зсередини. Хоча часто тримаються мужньо, тільки б не видати свій біль назовні. Щоб зрозуміти вдів військових, треба в буквальному сенсі їх почути.

Читайте також: Жінки в ЗСУ — це підхід XXI століття

Коли я створила подкаст "Життя після героя", то очікувала, що історії дружин загиблих військових будуть не лише про пам’ять про полеглих захисників, а і про повагу до їхніх дружин. "Нам часто кажуть, що зараз всім і так погано, тому не потрібно себе відокремлювати від інших українців. Або у центрах соціальної допомоги починають радити, як знову вдало влаштувати особисте життя, хоча ніяких порад чути не хочеться", — каже Аліна Карнаухова. Вона військова фінансистка. До армійських лав доєдналась одразу після того, як дізналась про смерть свого чоловіка. Розвідник, на "гражданці" — майстер спорту з паверліфтингу, загинув під час виконання бойового завдання. Аліна родом з Донеччини, довгий час вона з сином і літніми батьками перебувала під постійними обстрілами.З подкасту ви дізнаєтесь, чому Аліна  вважає, що не мала іншого вибору, як залишити родину і піти захищати країну.

Ще одна вдова, яка вирішила мобілізуватись — Наталя Панаско. Ця розмова відбулась, коли вона перебувала у сірій зоні, там вона займається юридичною допомогою військовим. Наталку всі знають, як подругу Іранку – вісім років вона чекала свого чоловіка  на псевдо Іранець, поки він перебував у СІЗО. Далі Ви дізнаєтесь, чому атовець потрапив за ґрати, як нарешті зміг вийти на волю і чому після початку повномасштабного вторгнення пара несподівано вирішила розлучитись, а потім Іранець загинув.

Звісно, що не всі жінки вирішують боронити державу. Іноді їм достатньо бюрократичного фронту – Ольга Янголенко вже майже два роки в різних інстанціях доводить, що її чоловік втратив життя саме на полі бою. Ольга на зв'язок вийшла з госпіталю за кордоном, де вона лікується від раку. Про свій діагноз вона дізналась вже після звістки про смерть чоловіка. Миттєво життя молодої щасливої мами двох дітей перетворилось на боротьбу за можливість жити.

Окрема тема та проблематика, вдови-переселенки. Світлана Трубачова з Луганщини, її чоловік був прикордонником. В перші дні повномасштабного вторгнення Світлана  разом з двома дітьми стала заручницею окупантів. Вони приходили до неї з обшуками, погрожували, знущались і ставили у провину, що чоловік Світлани захищав Україну. Важко збагнути, як ця жінка змогла не зійти з глузду від горя, а навпаки зібрати всі сили та вирватись до вільної України.

Є і ті жінки, — сьогодні найчастіше з'являються в медійному просторі — ті, хто присвячує себе служінню та меморіалізації. Наталя Бобанич — дружина керівника львівського осередку "Правого Сектору" Тараса Бобанича. Він мав псевдо "Хамер" та репутацію залізного воїна. І тільки дома поруч з коханою дозволяв собі відпочивати. На перше місце родина ставила служіння батьківщині. Після загибелі Тараса Наталя займається увіковіченням його пам'яті. Ім'ям легендарного командира вже назвали кілька вулиць та парків.

Подкаст "Життя після героя", зрозуміло, краплина у морі емпатії. Але спробуйте почути.

Цей контент створено за фінансової підтримки Європейського Союзу”. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми. Медіафіт для сходу і півдня України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Спеціально для Еспресо

Про авторку. Олена Солодовнікова, режисерка-документалістка, співзасновниця Ukrainian.media

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.