Українська радянська мова

Зрозуміло, що то буде змосковщена версія викладання літературної мови, яка дуже наполегливо запроваджувалася у мовному середовищі радянської України в 1970-ті  і якої вперто тримаються теперішні редактори, що  їх рекрутують видавництва за мізерну оплату. Позиція "аби українська" влаштовує зараз багатьох видавців і споживачів українського мовного продукту, бо зазвичай вони спілкуються російською. Саме вони найбільше зацікавлені в спрощеній українській мові без смаку, відтінків і запаху. Те саме стосується деяких авторів, які пишуть тихцем російською, а потім перекладають через Гугл.

Отже, маємо певну синхронізацію дій, мета якої - скалічити або знищити українську мову, загнавши її у фільтраційний табір.

Кілька років тому одна письменницька подружня пара родом з Волині потрапила в кумедну ситуацію. Їхні книги видавалися в одному й тому ж видавництві. Одну редагувала я, вже не першу книгу цього автора, і мені вдалося зберегти й авторську мову, і місцевий мовний колорит. А інша книжка потрапила до редакторки, яка викладала ще в радянській школі. Чоловік тішився, а дружина плакала, бо її художню оповідь перетворили на "циркуляр". Я б залюбки відредагувала і її книгу, але видавництво не захотіло. Невдовзі наша співпраця закінчилась. Я розповіла авторці, що свого часу моя книжка потрапила до редакторки, яку "списали" з ЦК комсомолу й прилаштували у видавництві. Отож, я просто взяла гумку і витерла всі недолугі правки, які просто знищували мій текст. Мовчки. Відновити їх було неможливо. Борітеся – поборете.

Читайте також: Де в нас культурний фронт?

Але повернемось до сьогодення. Акурат у той самий час  редакторка з московським прізвищем уже в нашому тилу, де всі такі великі патріоти, пише  статтю нібито на захист української літературної мови, лінчуючи при цьому, звичайно, галичан, які прагнуть "замінити" літературну мову своїм "польським суржиком". Так вона називає бойківський і лемківський діалекти. Тобто узаконити літературну мову в її радянському варіанті, а насправді умертвити в домовині та ще й прибити осиковим кілком, щоб не вилізла. І це нічим не відрізняється від потуг луганських колаборантів, і, судячи з дискусії, чимало читачів її підтримало.

Ще недавно письменники були переконані: діалектологізми та живу говірку можна вживати лише в діалогах, а авторська мова повинна бути цілком літературна. Очевидно, їх привчили до цього редактори й видавці.

Літературна мова в їхньому розумінні – це  та, яку здатен перетравити гугл-транслейт. Від "Тіней забутих предків" Михайла Коцюбинського цей електронний перекладач просто сконає, вже не кажу про новели Стефаника чи Марка Черемшини.

Читайте також: Зближення з історією

До речі, про переклади з інших мов, якими забитий книжковий ринок. Деякі читачі  нібито відмовляються купувати  книги з вкрапленнями навіть не діалектизмів, а просто рідковживаних слів. Їм вони видаються "випендрьожем". Певно, їм ніколи не доводилось читати віршів Федеріко Гарсіа Лорки, перекладених гуцульським діалектом Миколою Лукашем, чи його переклад "Декамерона". Зате цілком "заходить"  переклад з російської  на українську Германа Гессе чи Сей Сенагьон, бо ж перекладачів з японської у нас  в Україні максимум двоє. Книжковий ринок працює на тих, про кого кажуть "народ не поймьот". Зате народ добре розуміє мати й суржик, проти яких борці за літературну мову бояться сказати слово. Найлегше запровадити мовний терор і примушувати до фемінітивів, сталих наголосів, і чергувань голосних і приголосних, які перетворюють нашу мелодійну мову на какофонію. І щоб кожен став мовним прокурором  і звинувачував українських письменників у неграмотності. До чого це призведе? До штучної викастрованої мови, бо чорноробам і наймитам вистачить і такої.

 Тут немає нічого нового. Те саме шитво за старими викрійками доби розвиненого соціалізму.

Але  тоді українська мова вижила завдяки селу, яке  ще не встигло надто підсісти на телевізор. Та як тільки політика перетворилась на шоу, а  московські та мексиканські серіали полізли з усіх щілин, ситуація різко погіршилась: місцеві говірки почали зникати. Та й село почали знищувати, звільнивши його не лише від колгоспного рабства, а й від бібліотек, шкіл, лікарень. Про те, що наш гуманітарний простір контролює Кремль, навіть під час війни, свідчать і ось такі невинні мовні дискусії на теми оптимізації літературної мови. Перш ніж вважати  це явище демократичним (прогресивним), пригадайте, що трапилось з нашими прекрасними вільними ріками, які загнали в канави та зробили мертвими, не прислухавшись до мови довкілля. То теж був прогрес – меліорація. А зберегти мовний колорит регіонів може лише порятунок села і повернення до свого коріння. Жоден ворог не зможе завоювати таку фортецю, де в пріоритеті автентика.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.