Згадуючи 90-ті. Сьогодні ми маємо всі відповіді

З формального погляду набагато гірше сьогодні. Тоді відключали світло 2-6 годин, але не більше, зараз і 17 нормально. Тоді не було війни, не було мільйонів біженців, зруйнованого житла, діти не вчились під обстрілами й не бігали в укриття під тривогу. З іншого боку, тоді теж проблем не бракувало: нестача продуктів, купони, інфляція, черги на все.

І хоча досить очевидно, що зараз значно гірше, у мене немає такого внутрішнього відчуття. За відчуттями все навпаки. Я намагався зрозуміти, чому так, і ось чому.

Читайте також: Якщо ситуація в Україні безвихідна, то для чого Росії мир?

Окрім матеріальних проблем, кожен із нас ще переживає емоційні. Так от, за відчуттями тоді емоційне сприйняття всього, що відбувалось, було значно гіршим, ніж сьогодні. 90-ті були крахом цінностей. Ми не знали, куди йдемо, що з нами буде, що правильно. Ми відчували пригнічення та приниження від того, що відбувалось. Страх перед майбутнім, невпевненість і розгубленість — це були риси епохи. Втім, найбільшою емоційною проблемою того часу для мене була відсутність надії.

Натомість сьогодні ми маємо всі відповіді. Ми знаємо, що у всьому винен хворий Путін, ми знаємо, що боремося за своє європейське майбутнє і право визначати своє життя. Ми знаємо, що все, що відбувається навколо нас, є боротьбою. І хай ми платимо значну ціну, війна затягується, союзники підводять, а ворог, таке враження, не закінчується — сьогодні у нас все ще зберігається сильна надія. Надія на перемогу, на нове європейське життя.

Втратити цю надію — програти все.

Джерело

Про автора. Віктор Андрусів, політичний та громадський діяч, аналітик та публіцист