Повернення до авторитарного пекла

Двадцять п’ять років тому я дебютував у сфері перекладу, видавши власним коштом тлумачення книжки Кшиштофа Лозинського "Пекло червоних імператорів. Китай і права людини". У цій книжці, детально розповівши про нечувані й небачені жорстокості комуністичних експериментів, концтаборів ляогай, геноциду тибетців і уйгурів, придушення студентських протестів на площі Брами Небесного Спокою, польський активіст руху "Солідарності", правозахисник, мандрівник Далеким Сходом і Індією та учитель східних мистецтв самозахисту Кшиштоф Лозинський виснував: "Цю розповідь я адресую тим, хто стверджує, буцім зміни в Китаї відбудуться швидко, легко й без жертв, бо усе під контролем, пости зайняті, держава стабільна, а суспільні прагнення зводяться до кока-коли й хотдогів. Процес змін у Піднебесній, який мав би допровадити від імперії до громадянського суспільства, розпочався на зорі XIX століття серією поразок маньчжурського двору. Це одна з найбільших революцій у світовій історії, вона триває уже близько двохсот років, поглинула бл. 300 мільйонів жертв, але все ще далека від завершення. З перспективи цих 200 років видно, що реформи Ден Сяопіна не є завершенням шляху, а лише черговим поворотом колеса історії, яке незмінно приносить кров, піт і сльози замість обіцяного раю".

Близько двох з половиною тисяч ретельно відібраних функціонерів у вичищеному від найменшого натяку на крамолу Пекіні уважно прослухали доповідь нового китайського імператора

Тоді, чверть століття тому, мені й багатьом іншим було зрозуміло, що попри гучні декларації, фантастично високі цифри економічного зростання, мільйони китайських студентів у всіх найкращих ВНЗ світу, барвисту архітектуру новозбудованих мегаполісів і сакральні для прихильників учителя Голобородька мости й шосейні дороги, контрольований імперцями-комуністами Китай залишається архаїчним суспільством, де панує абсолютна влада поліції та війська, пихата імперська зверхність щодо решти мешканців планети, де заради ілюзорних колективних "цінностей" ігнорують людське життя та права людини, і де усе суспільство настромлене на кілок контролю з боку "великого царевого ока", а відтак неминуче приречене на тромб в обміні інформацією та крах реальних творчих здобутків. Проте ми залишалися в меншості.

А більшість, збадьорена нечуваними процентами зростання (не менш ніж на третину приписаними й намальованими) та дешевизною китайських товарів (зрозуміло, зумовленою рабською працею в’язнів і нечуваною експлуатацією ресурсів національних меншин і перетворених на фактичні колонії країн Африки), радо користала з китайського буму. Величезна провина у накачуванні потенціалу китайської поліції та армії лежить на американських і європейських корпораціях, котрі вважали, що економічний достаток змінить і цивілізує китайських комуністів (подібно, як і московських імперіалістів Єльцина та Путіна), тож бездумно переказували Китаєві найновіші технології, давали доступ до відкриттів і розробок, можливих лише у світі вільної думки, інвестували трильйони доларів у виробничу та соціальну інфраструктуру Піднебесної, попри нечувану інституційну корупцію і безнадійну штивність усієї вертикалі влади, котра особливо петрифікувалася упродовж минулого десятиліття перебування при владі угруповання "товариша Сі".

І ось у неділю 16 жовтня відкрився XX з’їзд комуністичної партії Китаю. Близько двох з половиною тисяч ретельно відібраних функціонерів у вичищеному від найменшого натяку на крамолу Пекіні уважно прослухали доповідь нового китайського імператора. Упродовж минулих десяти років він розчистив усі перепони до того, щоб наплювати на традицію, котра склалася після смерті кривавого негідника Мао, і передбачала лише два терміни на одному з найвищих постів у державі. Зміни в конституції та масштабна чистка кадрів у партії дають йому тепер змогу правити довічно і посісти усі керівні пости в державі, чого не було навіть за часів "великого керманича". З’їзд працюватиме ще тиждень, проте навряд чи щось зміниться. "Відлиті в граніті" мармизи партійних функціонерів незворушні, немов у воїнів теракотової армії Цінь Шихуанді. Нарешті, вони, як і путінські гвинтики апарату терору, зможуть зайнятися улюбленим ділом – спробувати взяти за морду увесь світ, адже новий-старий лідер проголосив тотальну кампанію "боротьби за безпеку" (читай, домінування Китаю у світі), вирішив ігнорувати економіку (яка акурат опинилася напередодні краху), натомість твердо заявив про те, що хоче ще за свого життя завоювати Тайвань. Про все це, а також про контекст цієї доповіді добре розповіла Агія Загребельська, тож адресую до її стріму "Коронація диктатора".

Путін свідомо знищує в Україні російську армію, її людський і технічний потенціал задля того, аби його наступники чи опоненти всередині Росії не змогли чинити опір китайській армії, і вона б легко взяла Московію під контроль за потреби утримання колеги-диктатора або ще когось із корпорації комуночекістів на кремлівському троні

У виступі Сі Цзіньпіна не було згадок про імперіалістичну війну нацистської Росії проти України та спробу геноциду української нації, яка точиться на очах у всього світу і не зауважити яку годі. Тим більше Китаєві, який завдяки цій війні отримує гігантські дармові ресурси від путінського режиму в обмін на дипломатичну підтримку і допомогу зброєю, – еге ж, так я й повірив у технічний геній іранських інженерів, які буцім наклепали тисячі отих дронів-бомбовозів і ракет для нищення України, звісно ж, перси – лише прикриття для китайських покровителів московських проксі товариша Сі. Можна вважати це конспірологією, проте цілком можливий варіант, що Путін свідомо знищує в Україні російську армію, її людський і технічний потенціал задля того, аби його наступники чи опоненти всередині Росії не змогли чинити опір китайській армії, і вона б легко взяла Московію під контроль за потреби утримання колеги-диктатора або ще когось із корпорації комуночекістів на кремлівському троні.

Я розумію, що адміністрація на Банковій поділяє поліцейські вартості тих, хто чавив танками студентів на площі Брами Небесного Спокою (бо інакше, що там робить пан Татаров?) і встановив за допомогою фаєрволу монополію на "єдині новини" в інформаційному просторі

Адже московські нацисти необачно випустили джина ресентименту і силового «повернення» буцім «історичних» територій в лоно "вітчизни". Про інфікованість мізків китайських керівників цією маячнею може свідчити дуже прикметний випадок, що трапився 15 жовтня на Асамблеї арктичного кола в Ісландії. Журналіст Блумберґа розповів про суперечку між нідерландським адміралом, офіційним представником НАТО Робом Бауером і китайським послом в Ісландії Хе Жулунем. Адмірал Бауер заявив, що Китай "не поділяє наших цінностей і підриває заснований на правилах міжнародний порядок", у відповідь китайський дипломат звинуватив нідерландця у "зверхності". Моряк не розгубився і поставив питання руба, підтриманий оплесками присутніх у залі: "У мене до Вас запитання, позаяк Ви підкреслюєте принцип суверенітету та важливість міжнародно визнаних кордонів, чи не так? То як це можливо, що Китай досі не засудив нападу Росії на Україну?" І тут посол Жулунь сказав відверто, що "українська криза" буцім зумовлена історично, і світ мусить "зрозуміти джерела цього випадку", й урешті викликав сміх у залі, назвавши Китай "миротворцем". Інтенція китайського дипломата прочитується цілком недвозначно: китайські імперіалісти вбачають паралель між відмежованою бунтівною "провінцією Піднебесної" на Тайвані та неслухняною "російською провінцією" Україною, історична роль якої – стояти в московському стійлі, а спроба її вирватися на волю (джерела "кризи", але аж ніяк не війни) зумовлена "підступами" Вашингтона та "вояччини" НАТО.

Ця постава не зміниться аж до часів поразки Москви та Пекіна у масштабній світовій війні чи бодай цілковитого економічного краху цього двоєдиного військово-політичного монстра. Я розумію, що адміністрація на Банковій поділяє поліцейські вартості тих, хто чавив танками студентів на площі Брами Небесного Спокою (бо інакше, що там робить пан Татаров?) і встановив за допомогою фаєрволу монополію на "єдині новини" в інформаційному просторі. Але так історично склалося, що китайські товариші та їхні московські проксі готові лише на дрібні подачки з панського столу українським шанувальникам "китайського шляху" в економіці, та й зрештою мають власних улюбленців у цьому регіоні, тож не залишили Києву, хто б там не хазяйнував на Печерських пагорбах, особливого вибору. Що швидше це втямлять наші єрмаки, то цілішими будуть.

Спеціально для Еспресо

Про автора: Андрій Павлишин – історик, перекладач, член Українського ПЕНу, викладач Українського католицького університету

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.