Про дивний "більшовизм"

Є одна тенденція яка мене дуже напружує.

Це зростання пропаганди класової ненависті. Прям постійно заможні та навіть відносно заможні протиставляються бідним.

І дуже часто — там де не треба.

Причому я розумію, коли хтось хоче викрити корупціонера. О’кей. Вкрав. Доводьте.

Але оце: подивіться на якій машині він їздить, а гляньте який в нього будинок, вже дійшло до "блін, та в нього ноутбук дорогий, а ви ж не можете собі такий дозволити". І не тільки коли мова про держслужбовців (навіть коли раніше вони займалися бізнесом). Вже до бізнесу і менеджерів почали доколупуватись.

І ні, нешановні більшовики, коли ви апелюєте до якості життя і споживання, ви не ненависть до корупціонерів плекаєте, а ненависть до будь-кого, в кого є гроші й відповідний рівень споживання. Навіть якщо він їх заробив абсолютно чесно.

Нешановні більшовики, коли ви апелюєте до якості життя і споживання, ви не ненависть до корупціонерів плекаєте, а ненависть до будь-кого, в кого є гроші й відповідний рівень споживання. Навіть якщо він їх заробив абсолютно чесно

Читайте також: Нема гіршої біди, ніж "досвідчені перевірені кадри"

В України немає адекватного майбутнього, якщо бізнес і висококваліфікована робота не будуть шануватися. Бо щоб перерозподіляти національне багатство від багатих до бідних, треба, щоб було що перерозподіляти.

А в нас дуже бідна країна. Не "пограбована", а саме бідна. З дуже примітивною економікою. З низьким відсотком реально продуктивних людей, які спроможні створювати додану вартість.

І тут би оголосити національною ідеєю, крім перемоги над Росією, чесне збагачення, а частина громади вже за людьми з дорогими ноутами та флагманськими смартфонами бігає.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.