Рік у жорсткій обороні, мобілізація і всі "приємності" окопної війни

1. Наша велика війна почалася дуже дивно — до неї абсолютно ніхто не готувався. От, наприклад, напад нацистської Німеччини на СРСР — Гітлер готувався напасти на Сталіна, Сталін на Гітлера, перший випередив, нормальна ситуація. А у нас — Україна і Захід не готувалися взагалі. Путін готувався швидко і тріумфально зайти в Київ, розігнати дурних незгодних (пейоративна назва українців) кийками й поміняти владу на проросійську. Роботи максимум на тиждень.

Зіткнувшись з реальністю, він почав готуватися до великої затяжної війни.

2. Диктаторські та авторитарні режими мають велику перевагу над демократіями "на короткій дистанції" - коли треба швидко прийняти й втілити в життя рішення, пов'язані зі значними витратами. Їм не треба проводити консультації, влаштовувати засідання урядів і парламентів, переконувати виборців... Вони можуть, наприклад, швидко перевести економіку на воєнні рейки, провести мобілізацію, в тому числі трудову, швидко отримати від інших таких самих диктаторів великі партії снарядів тощо.

І якщо Україна теоретично ще може тимчасово, на період війни, перейти до авторитарної моделі управління, то країни Заходу, звісно, ні. Для того, щоб почати масштабне воєнне виробництво для нашого і свого озброєння, їм треба до фіга часу. Їхні технології в рази якісніші за російські, але все у них відбувається дуже повільно і толерантно. Через це, на жаль, протягом наступного року (пейоративне слово у множині, яким раніше називали геїв, а тепер самі знаєте кого) матимуть деяку перевагу.

Читайте також: Чи адекватно ми уявляємо колективне майбутнє?

3. Судячи з усього, наступний рік ми проведемо в глухій обороні — до того часу, поки надійде достатньо озброєння. Не буде значної кількості звільнених територій, зате будуть приємні новини про наші асиметричні дії. І буде загальна мобілізація, ухилянтам приготуватися, бо позиції самі себе не втримають.

4. Асиметричні дії, вони ж точкові удари по смачних цілях — вкрай потрібна річ. Вони дошкуляють противнику, руйнують його логістику, підіймати нам настрій і бойовий дух. Але надовго зупинити противника чи тим більше змусити його почати зворотний рух у напрямку поребрика вони не можуть. Стане в них менше заліза — покладуть більше людей, тільки й всього. А величезні людські втрати їх не зупиняють, це визнав в тому числі Залужний. Їхня теперішня тактика вкрай проста: вони дуже повільно, не рахуючись з втратами озброєння та особового складу, метр за метром намагаються захоплювати території. Якщо вдається — укріплюються, і це вже надовго.

5. Для того щоб вибити (пейоративна назва...) з наших територій, потрібна колосальна щільність артилерійських стволів на кілометр фронту, і снаряди до них. І літаки, і дрони, і ще багато чого, але арта важливіша. Армія Пуйла почала тиснути на нас саме тоді, коли отримала постачання снарядів від Пончика. Буде дуже добре, якщо ми нарешті почнемо самі їх виробляти. Але в будь-якому разі, наша основна ціль зараз — просто протриматись, поки союзники роздупляться з виробництвом і постачанням. Завдаючи при цьому противнику максимальних втрат, але при цьому, як сказав Залужний, між територіями та людьми робити вибір на користь людей.

6. Буде (вже є) багато ворожих ІПСО на тему, що світ від нашої війни втомився (якщо так, навіщо вони запланували нам допомогу на 2024-2025 роки?), і особливо багато — спрямованих на зрив мобілізації. Викриється багато ворожих консервів, які тривалий час вдавали, що вони за Україну — агітуватимуть проти мобілізації, без притомних пропозицій, чим/ким замінити людей на фронті. І за те, що з Росією потрібно домовлятись.

Читайте також: Як виграються війни

7. Не виключена поява "бога з машини", тобто, чинника, який круто міняє розклади, але передбачити який неможливо. І це не обов'язково смерть самі знаєте кого, це може бути взагалі що завгодно.

Але якщо цього не станеться, нас чекає рік у жорсткій обороні, мобілізація і всі "приємності" окопної війни, на кшталт Першої світової. Не вірте тим, хто заколисує і занадто подає надію — згадайте, де тепер перебувають і що пропагують ті, хто обіцяли перемогу за 2-3 тижні.

Різкий перелам на нашу користь, після якого, втім, війна триватиме ще достатньо довго, можна очікувати не раніше 2025 року. Треба звикнути до цієї думки і всім, на фронті та в тилу, дружно впахувати на Перемогу. Зрештою ми повернемо своє. І вони теж своє отримають.

Джерело

Про авторку. Олена Білозерська, офіцер ЗСУ, волонтерка, блогер

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.