Російським дітям прищеплюють культ убивства й смерті

Однією з важливих на той час складових цього процесу було розвінчання культу особи Йосипа Сталіна. Причому повторне і, як тоді здавалося, більш ефективне. За тридцять три два роки до того, в 1956-му, співучасник Сталіна в терорі Микита Хрущов заявив про неприпустимість культу особи, переклав на свого вождя всі гріхи компартії. Проте в суспільній свідомості "дядечко Джо" демонізований не був. Про нього просто забули на десять років, аби потім, уже за часів правління Леоніла Брежнєва, почати повзучу реабілітацію – передусім як полководця, чий стратегічний геній переміг у Другій світовій.

Але згаданого вже 1988-го Сталін перетворився на абсолютне Зло. Спершу про це писала по п`ятницях "Правда", головний друкований орган ЦК КПРС. Потім в інфопростір потрапили карикатури, анекдоти, з`явилися кіно- й телефільми, в яких Сталіним лякали дорослих. Того ж року цією постаттю було вирішено нарешті залякати дітей.

Так з`явився трихвилинний сюжет "Машина часу" у мегапопулярному дитячому гумористичному кіножурналі "Єралаш", аналогів якому справді ніде у світі тоді не було. Спеціалізовані дитячі скетчі з дітьми-акторами – вищий пілотаж радянського дитячого кіно. За сюжетом, радянський школяр під час суботника на підтримку перебудови демонструє іншим свій винахід – машину часу. Першим, кого він викликав із минулого, був Йосип Сталін. Його поява настільки перелякала піонерів, що вони стали струнко й подякували товаришу Сталіну за щасливе дитинство. А коли той зник, накинулися на винахідника: ідіот, ще б Берію викликав.

За сюжетом, радянський школяр під час суботника на підтримку перебудови демонструє іншим свій винахід – машину часу. Першим, кого він викликав із минулого, був Йосип Сталін. Його поява настільки перелякала піонерів, що вони стали струнко й подякували товаришу Сталіну за щасливе дитинство. А коли той зник, накинулися на винахідника: ідіот, ще б Берію викликав

Читайте також: Як радянські вчителі зробили з нинішніх росіян убивць

Рік 2016-й. Кіножурнал "Єралаш" досі живий, а ще – третій рік триває російське вторгнення в Україну. Анексований Крим, ведуться бойові дії на Донбасі. Напередодні сакрального для росіян 9 травня виходить новий випуск дитячого кіножурналу. Причому маркований як соціальний ролик. За сюжетом, сучасні школярі зустрічають десятирічного хлопчика в формі Червоної армії. Він виявляється… мертвим патріотом, який воював за свою батьківщину і був убитий німецьким снайпером. У фіналі привид на питання, чи страшно вмирати, відповідає: "Це не важливо. Головне, що ми перемогли".

Рік 2023, Тюменська область, Росія. У школу тамтешнього  села Лугове на зустріч із третьокласниками – а це ті самі десятирічні хлопчики й дівчатка! – прийшли земляки, російські військові, котрі брали участь у війні проти України. Вони провели захід у рамках проєкту "Спадкоємці перемоги". На зустріч із дітьми бойовики прийшли в кепках із написом: "Передайте нашим – мы еб*шим!" та з портретами Сталіна на шевронах. Намальований Сталін нібито нарікає: "При мне такой х*ни не было". Ті, хто грабує, гвалтує, катує, калічить та вбиває українців в Україні, цілий урок учили дітей на своєму прикладі патріотизму та любові до батьківщини. Сталіним уже не лякають, його портретом заохочують воювати. Він – не зло, а переможець зла.

Рік 2023, Тюменська область, Росія. У школу тамтешнього  села Лугове на зустріч із третьокласниками – а це ті самі десятирічні хлопчики й дівчатка! – прийшли земляки, російські військові, котрі брали участь у війні проти України. Вони провели захід у рамках проєкту "Спадкоємці перемоги". На зустріч із дітьми бойовики прийшли в кепках із написом: "Передайте нашим – мы еб*шим!" та з портретами Сталіна на шевронах

Повернемося навіть далі, в 1986-й, коли ще тривала радянсько-афганська війна. Про неї та, головне, про її цілі тоді намагалися говорити мінімально, дозовано. Тієї війни Кремль соромився або принаймні намагався не надто афішувати. Тим більше про Афган не говорили в школах. Тож коли нам, десятикласникам, привели на урок військової підготовки старшого від нас лише на чотири роки ветерана, був величезний скандал.

Нині ж у неорадянській, навіть неосталінській Росії є нормою запрошувати в школи учасників загарбницьких воєн. Це вони під знаком товариша Сталіна вчать дітей, як треба любити Росію, воювати за неї й, головне, помирати заради ілюзорної перемоги й не надто заморочуватися цим. Від початку масштабного вторгнення в Україну в мережі раз по раз зринало відео з російських просторів, на якому їхні школярі, від молодших до старших, дружно утворювали в шкільних класах, спортзалах та дворах літеру Z зі своїх тіл. Початку Це не так складно, як колись їхні батьки, діди й прадіди робили живі скульптури в формі п`ятикутної зірки – офіційного символу СРСР.

Прикладів масованої мілітаризованої пропаганди з-за поребрика можна навести десятки, як не сотні. Суть одна: Сталіна боятися не треба, помирати на війні не страшно, а почесно, довкола самі вороги

Читайте також: Поросятко Хрюша і заєць Степашка мають шанси стати голубами російського миру

Прикладів масованої мілітаризованої пропаганди з-за поребрика можна навести десятки, як не сотні. Суть одна: Сталіна боятися не треба, помирати на війні не страшно, а почесно, довкола самі вороги. Між іншим, незмінний редактор "Єралашу" Борис Грачевський підтримав війну, перетворив своє дітище на інструмент пропаганди, та за рік до масштабного вторгнення помер від ковіду. Не побачивши плодів своєї діяльності. Але поза тим інтеграція в пропаганду саме російських дітей мала б остаточно довести тим в Україні, хто ще вірить у можливість колись вилікувати росіян.

У Росії вже нема майбутнього в тому вигляді, в якому хочуть його бачити наївні громадяни як у нас, так і на Заході. Був маленький шанс 1988-го, коли Сталіним лякали. Проте нема жодних шансів тепер, коли профілями Сталіна прикрашена військова форма учасників так званої "спецоперації", які для російських школярів – герої й патріоти. А для їхніх мам – "наши мальчишки".

Американський серіал "Ходячі мерці" має сюжетну лінію, котра ілюструє неможливість перевиховання таких дітей. Фермер тримає в себе в стайні групу зомбі, бо щиро вірить – це люди, вони тяжко хворі, їх можна вилікувати. Лише загибель онучки від зубів "пацієнтів" дозволяє поміняти погляди. Фермер визнає: їх слід або знищувати, або – по можливості назавжди ізолювати від світу.

І якщо ЗСУ та всі, хто воює на різних ділянках фронту, готові ворога нищити, то навіть серед представників чинної влади не всі готові ізолювати Росії та самим ізолюватися від неї. Не кажучи вже про частину діячів культури, посадовців та навіть окремих очільників західних держав. Але вірити в якесь ілюзорне одужання Росії на фоні того, як там зараз виховують дітей – все одно, що вірити у можливість вилікувати зомбі.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.