Штучний інтелект виряджає людину на пенсію

"Перемога України у війні буде визначною та надихаючою подією, яка змінить життя багатьох людей. Зіткнувшись із роками агресії та нападів з боку Росії, Україна вистоїть і заявить про свою законну перемогу. Однак ця перемога не прийде без страждань; багато дітей, жінок і невинних мирних жителів постраждають від конфлікту. Але, попри все це, Україна зможе дати відсіч і повернути собі свободу. Це історія про мужність, стійкість і надію, які продовжуватимуть надихати наступні покоління...".

Те, що ви щойно прочитали, написав не я. Це взагалі писала не людина. Це твір штучного інтелекту у відповідь на декілька ключових слів, які я задав: "Україна", "війна", "перемога". На Заході минулий рік став бумом технологій штучного інтелекту, незабаром вони в повному обсязі доберуться і до нас: Microsoft купив 49% OpenAI, тож невдовзі ChatGPT стане важливим і не вилучним складником наших повсякденних офісних програм, а згодом і всієї операційної системи. Зрозуміло, що інші потужні гравці у сфері інформаційних технологій, такі як Google або Apple, теж не забаряться із запровадженням штучного інтелекту в нашу повсякденну працю і відпочинок, практично в кожну ділянку людської екзистенції.

Читайте також: Поет і війна

Признаюся, коли я вперше познайомився з результатами письмової роботи ChatGPT, мені стало не по собі або, як кажуть брати-галичани, я вслаб. Мій стан дуже нагадував досконало описаний Ґайдеґґером феномен жаху, коли ніщо насідає на людину і, хоча на позір не відбувається нічого особливого, нам темніє в очах від запаморочення, а коліна тремтять від неможливості чинити опір гравітації немислимого. Ви можете вибрати двадцять інтонацій для майбутнього тексту, створеного штучним інтелектом: захоплена, пристрасна, сумна, безнадійна тощо. Для того фрагменту, який я процитував на початку колонки, було обрано тон, сповнений ентузіазму, – але з однаковою майстерністю машина могла б створити текст, сповнений розпачу і безнадії. Але мало цього, ви також можете обрати ролі письменника, який продукує цей текст: поет, прозаїк, філософ та інші.

Питання, що його сформулював той-таки улюблений Гайдеґґер: "Навіщо поет?", – набуло нового, по-своєму моторошного сенсу. Навіщо поет, прозаїк, філософ, людина загалом, коли є машина, яка пише тексти від їхнього імені чи там образу і подоби, тексти дедалі вправніші й досконаліші?

Питання, що його сформулював той-таки улюблений Гайдеґґер: "Навіщо поет?", – набуло нового, по-своєму моторошного сенсу. Навіщо поет, прозаїк, філософ, людина загалом, коли є машина, яка пише тексти від їхнього імені чи там образу і подоби, тексти дедалі вправніші й досконаліші?

Можливо, я так загострено сприйняв появу нових можливостей (появу чи втрату?) ще й тому, що саме в ці дні подавав документи до пенсійного фонду. Авжеж, мені незабаром виповниться шістдесят років, і я вважав, що матиму всі підстави отримувати пенсію. Зрештою, в мене була довідка, підписана вельмишановним головою Національної Спілки письменників України паном Сидоржевським, про те, що стаж моєї письменницької діяльності складає 41 рік та 11 місяців і зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків.

Читайте також: Українське хюґе

Майже сорок два роки літературної діяльності! Я все своє творче життя вважав, що матиму право на заслужений відпочинок. Свідчення цього – шістнадцять моїх книжок, чимало пісень, зокрема "Вона", яка вже давно стала народною, врешті, Національна премія імені Тараса Шевченка та багато інших премій і речей, про які тут не час говорити.

Однак чиновниця пенсійного фонду вважала інакше. Вона з незворушністю Лєніна в мавзолеї переглянула мої документи, відсунувши геть довідку про літературний стаж.

– Мене це не цікавить.

Чому?! Чому її не цікавить усе моє життя, віддане українській літературі?

Жодних пояснень. Жодних тлумачень, що сталося, – чи змінився закон щодо літературного стажу, а якщо так, то коли й що можна вдіяти, щоб я на старості літ не пішов попідтинню збирати собі хліб насущний біля сміттєвих баків разом із собаками й котами та іншими членами Спілки письменників.

– Мене це не цікавить, – чиновниця відклала посвідчення про присудження мені Шевченківської премії. – Ви отримаєте офіційне повідомлення про відмову надати вам пенсію. До побачення.

Жодних тлумачень, що сталося, – чи змінився закон щодо літературного стажу, а якщо так, то коли й що можна вдіяти, щоб я на старості літ не пішов попідтинню збирати собі хліб насущний біля сміттєвих баків разом із собаками й котами та іншими членами Спілки письменників

"Ну, звичайно, у них тепер є ChatGPT, - мабуть, не зовсім до речі подумав я. – Тепер штучний інтелект писатиме їм книжки й складатиме пісні, малюватиме картини й виголошуватиме похоронні промови. Навіщо поет? Навіщо сорок один рік і одинадцять місяців літературної творчості, часто без гонорарів, тільки тому, що “старий, дай нам тексти, бо ти ж знаєш, українську літературу треба рятувати...”. Можна було взагалі не народжуватись!".

Читайте також: Війна як піст

І я згадав рядки свого покійного побратима, Володимира Кашки, якого колись намовив вступити до Спілки письменників задля цього ж таки злощасного літературного стажу, що не справляє тепер жодного враження на чиновниць зі штучним чи природним, хто їх там знає, інтелектом у голові та без жодної краплини звичайної людської совісті в серці. Володя, такий самий дисидент і нонконформіст, як і я, не дожив до пенсійного віку, йому не довелося звідати одне з найгіркіших розчарувань у житті. Але він встиг написати ось ці, віщі рядки, які незабаром стосуватимуться кожного з нас: "Прийшли до хати пильні механізми, на все моє наклали заборону...".

Спеціально для Еспресо

Про автора.  Костянтин Москалець, письменник

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.