Система С-200: все про українські зенітні ракети, які ймовірно можуть долетіти до Москви

Еспресо розповідає про С-200 – її створення, характеристики і те, як після вдосконалення українські ракети можуть залітати далеко в тил рашистів. 

Що таке С-200 і як він працює

С-200 (або ж SA-5 Gammon, за класифікацією НАТО) – це зенітний ракетний комплекс дальнього радіуса дії. Перші версії, розроблені в СРСР в 1960-х, мали радіус у 160 км. Згодом комплекс пройшов кілька модернізацій.

Перевізний комплекс здатен діяти за умов інтенсивної радіопротидії та призначений для боротьби з літаками, крилатими ракетами та безпілотниками на висотах від 0,3-40 км, що летять з швидкостями до 4300 км/год, на дальностях до 300 км. Для комплексу були розроблені спеціальні варіанти ракет, що несли ядерну бойову частину. 

Повітряні цілі вражають зенітними керованими ракетами, які запускають із пускової установки. Передбачене автоматичне заряджання пускових установок за допомогою заряджальних машин.

С-200 використовує напівактивне самонаведення ракет на ціль. Після виявлення цілі спеціальний радіолокатор "підсвічує" її – безперервно та автоматично  супроводжує ціль за кутовими координатами, швидкістю та відстанню. За даними радіолокатора на ціль наводяться голівки самонаведення, встановлені в носовій частині ракет. 

У ракетах, довжиною 11 м і стартовою вагою 7,1 т, використовують рідинний ракетний двигун. Компоненти палива самозаймаються при змішуванні. Залежно від відстані до цілі ракета обирає режим роботи двигуна для підвищення маневровості – так, аби на момент підльоту до цілі залишок палива був мінімально достатнім.

Тактико-технічні характеристики

• Максимальна висота ураження – 40 км,
• Мінімальна висота ураження – 300 м,
• Максимальна дальність ураження: великих дозвукових літаків – 300 км, винищувачів-бомбардувальників типу F-16 – 190 км, крилатих ракет типу ASALM – 60 км.
• Максимальна швидкість цілей – до 4300 км/год.
• Кількість одночасно обстрілюваних цілей п'ятиканальним полковим комплексом – до 5,
• Кількість ракет, що можуть водночас бути наведені на одну ціль – до 3,
• Час розгортання на підготовленій позиції – 24 год.,
• Час приведення в бойову готовність з режиму чергування – 1,5 хв.
• Час підготовки ракети до старту – 40 сек.

С-200 в Україні

Репутацію комплексам С-200 зіпсувала катастрофа літака Ту-154 (рейс Тель-Авів – Новосибірськ), що сталася в жовтні 2001 року. Катастрофа сталася водночас із бойовими запусками ракет у рамках спільних українсько-російських військових навчань із ППО. Загинули всі 66 пасажирів (51 громадянин Ізраїлю та 15 громадян РФ), а також 12 членів екіпажу. Росіяни звинуватили українських військових. Хоча юридично Україну не було визнано винною та до держави Україна не висували жодних претензій на міждержавному рівні, український уряд перерахував родичам загиблих грошові компенсації.

Станом на 2012 рік, у ЗСУ було декілька військових частин, озброєних С-200В – у Києві, Одесі, Херсоні, Криму та на Львівщині. 

"За підсумковою перевіркою 2012 року вони були визнані боєздатними. Але вже на початку 2013 року рішенням тодішнього міністра оборони Лебедєва всі вони раптово були визнані застарілими. Їх "скорочення" зайняло буквально місяць. Окремі елементи – наприклад, кабелі на позиціях, оскільки це стаціонарний комплекс, – просто рубалися сокирами", - писав директор Defense Express Сергій Згурець..

Відтак у 2013 році Україна залишилася без жодного типу зенітних ракетних комплексів великого радіуса дії, адже С-200 був єдиним комплексом дальньої дії, який був здатен прикривати важливі промислові райони, знищувати авіацію ще на підльоті до кордонів України, був одним з чинників можливого стримування агресора. Тоді С-200 називали "морально застарілими", хоча, скажімо, небо над Варшавою ці комплекси прикривали ще у 2021 році.

"Комплекс системи ППО С-200 може змінити ситуацію в українському небі. З дальністю в понад 200 км він дійсно може впливати на російські літальні апарати. Існував варіант перевести рідкопаливну ракету С-200 на твердопаливну. Таке завдання було поставлене КБ "Південне". Робота проводилась, однак комплекси С-200 були зняті з бойового чергування напередодні 2014 року", – зазначав Сергій Згурець у колонці для Еспресо.

На озброєння С-200 повернули через 5 років. У 2018-му перший заступник міністра оборони Іван Руснак повідомив, що до боєздатного стану повернуть три комплекси С-200. 

"Відремонтувавши їх, буде розгорнуте дієздатне угрупування. Моя позиція така, що треба відремонтувати, навчити людей, ввести в бойовий склад, розгорнути дивізіони на позиціях. А далі з позицій по одному комплексу, по одному зразку потім забирати ці ЗРК на підприємства для модернізації. Для відновлення С-200 треба десь до року. У нас є ракети. У нас проблема в кабельному господарстві для системи С-200, проте є Одеський завод, який каже, що все це відновить. З паливом проблем немає", – наголошував Руснак. 

С-200, Кримський міст і Москва

Фото: з загально доступних джерел

Після початку російсько-української війни в 2014 році згадок про використання С-200 чи ракет його складу у відкритих джерелах не було. Аж поки в липні 2023 року росіяни почали робити заяви щодо ударів по об'єктах у Росії та на окупованих територіях ракетами від комплексу С-200. Серед вражених цілей називали Кримський міст, авіабазу в Ростовській області, Таганрогу, Калузькій області (що межує з Московською) та інші. За словами росіян, українці переробили систему ППО для ударів по зназемних цілях і б'ють ракетами 5В28.

Ракета 5В28 – модернізація давніших зразків задля збільшення дистанції ураження. Виробники визначають її дальність у 300 км. Однак вірогідно, що, після останніх вдосконалень від українських конструкторів, йдеться про значно вагоміші дистанції

"Теоретично використання адаптованих ракет ЗРК С-200 для завдання ударів по наземних цілях можливо на відстані до 600 км", – нібито цитувало російське державне видання ТАСС "високопоставлене джерело у сфері повітряно-космічної оборони".

Однак не лише росіяни говорять про 600 кілометрів. Колишній заступник начальника генштабу ЗСУ, відповідальний за систему ППО, Ігор Романенко в коментарі ВВС Україна розповів, як українські військові вже відпрацьовували на тренування з застосування ракети С-200 власне по наземних цілях.

"Такі ракети запускали у нас на полігонах, і вони летіли на відстань більше 600 км. Я сам був свідком цього", – зазначив генерал запасу Романенко.

Загалом застосування зенітної ракети для ураження наземних цілей не є якимось нововведенням – росіяни постійно так роблять. Те, що і ЗСУ тепер використовують С-200 як балістичну ракету для наземних цілей, підтвердили й в британській розвідці.

"Удари глибоко всередині Росії є стратегічно важливими, оскільки президент Путін майже напевно вдерся в Україну, припускаючи, що це матиме незначний прямий вплив на росіян", – йдеться в заяві.

Разом із тим, Defense Express називає три головні недоліки, які потрібно було усунути українським конструкторам, аби С-200 могли ефективно відпрацьовувати по російських тилах. Потрібно розробити мобільну пускову установку, переробити систему наведення та бойову частину. Радіолокатор, який використовують, збиваючи повітряні цілі, для ураження наземних не підходить. Відповідно, систему наведення ракети потрібно вдосконалити, ймовірно "навчивши" її шукати ціль по супутникових даних. Щодо бойової частини, то, попри габарити (10,8 метра та 7,1 тонни), бойова частина 5В28 складає 220 кг, з яких на вибухову частину припадає лише 90 кг. У повноцінній балістичній ракеті ударна сила повинна бути суттєвішою. 

Однак якщо українці й справді змогли збільшити дистанцію до 500-600 км, то це стане вагомим аргументом для захисників України. Адже це означає, що російська столиця (як і резиденція Путіна в Сочі) – в зоні досяжності українських ракет і ЗСУ не потрібні ніякі дозволи на використання західних далекобійних ракет на російській території. Між іншим, за словами генерала Романенка, в України декілька сотень ракет для С-200. Крім того, чималі запаси є в наших країн-союзників із колишнього Варшавського договору.