США і Польща повинні допомогти експортувати Україні зерно, - американський експерт Фрід

Є дві причини чому візит президента Зеленського до Вашингтона, а також до Нью-Йорка на Генеральну Асамблею ООН є таким важливим. По-перше, президент Зеленський хоче посилити американську підтримку України та її боротьби за виживання. Зеленський чинить правильно, він повинен переконати американців, і правих і лівих, і демократів і республіканців, що те, що вони роблять для України, є справою справедливою і що Україна може досягти успіху.

Другий меседж полягає в тому, що він наполягає на збільшенні надання озброєнь. В Адміністрація Байдена ведуться внутрішні дебати щодо ATACMS, про які ви згадали. Сподіваюся, що вже незабаром це питання буде вирішено на користь Україну. Тому дії Зеленського спрямовані на те, щоб Україна змогла відтіснити росіян і повернути свої території.

Пенні Пріцкер, яка буде координувати і контролювати те, що називається масштабною економічною допомогою з боку США. Ми чули про певні сигнали з боку і Державного департаменту і не лише, зокрема йдеться про боротьбу з українською корупцією. Дуже би не хотілося, щоби певні поняття змішувалися, але в будь-якому разі розуміємо, що триває поглиблення співпраці і з'явилася Пенні Пріцкер. Яка буде стратегія взаємодії?

По-перше, я вважаю, що призначення старшого досвідченого американського політика Пенні Пріцкер - це дуже добре. Вона не бюрократ середньої ланки. Вона представляє політичну потугу високого рангу, яка зможе зробити те, що я не зміг би зробити, якби був на цій посаді. А все завдяки її політичному статусу. Тож це чудово.

Ви порушуєте питання корупції. Так, Україна повинна боротися за своє існування. І вона потребує внутрішньої трансформації, щоб стати частиною європейської сім'ї. Україна досягне успіху в обох аспектах, але їй прийдеться несолодко. Україні буде важко, але це не означає неможливо. Україна знає, який шлях має пройти. Вона може перейняти досвід свого західного сусіда - Польщі, яка розпочала свою успішну трансформацію у 1989 році, і зараз вона є членом Європейського Союзу, НАТО та набагато заможнішим суспільством.

Отже, після війни Україна потребуватиме не лише фізичної реконструкції, але й системної трансформації. І я думаю, що Пенні Пріцкер може підтримати Україну в обох цих завданнях.

Зернова угода і дуже серйозне взаємне політичне, не лише економічне, непорозуміння між Україною та Польщею. Розуміємо, що Україна повинна продавати своє зерно, це стратегічна для нас історія. З іншого боку, ми розуміємо, що Польща хотіла би вберегти свій власний ринок, і тут з'являється дуже багато різних спекуляцій, різних емоцій. Ми розуміємо, що ці емоції можуть нас завести дуже і дуже далеко. Я бачу в цьому величезну, колосальну небезпеку. Водночас, коли ми говоримо про так звану зернову угоду, хотів би вас розпитати, чому настільки млявою, непереконливою та малодієвою є позиція Єврокомісії, адже вона могла би залучити свої фінанси і закуповувати українське зерно, якщо йдеться про те, щоб допомогти голодуючим країнам Африки, Азії і т.д.

На жаль, це справді так. В останні два-три дні риторика між Польщею та Україною була доволі різкою, що не могло не сподобатися Кремлю. І польський, і український уряди повинні відійти від цього і зрозуміти, що вони є союзниками, і що те, що зараз відбувається - це не більше, ніж сімейна сварка. Емоційна напруга може бути високою, але ми всі добре знаємо, що виносити сміття з хати не варто. Це дуже важливо.

Наскільки мені відомо, Польща дозволяє українському зерну йти транзитом через Польщу до Африки та Близького Сходу, тобто вона не заблокувала все українське зерно, про це можна дізнатися з деяких коментарів у ЗМІ. Однак Польщу хвилює продаж українського зерна за низькими цінами, адже ціни на зерно впали через великий російський врожай і росіян, які заполонили ринок.

Вихід з цієї ситуації є, і ви про нього згадали.

Європейська комісія, ймовірно, могла б стати посередником у досягненні певного порозуміння, яке б убезпечило польських фермерів і польський ринок, надавши Україні доступ до світових ринків транзитом через Польщу.

Таке рішення було б оптимальним. Не можу надати експертну оцінку щодо деталей, але мені здається, що був би шлях вперед. Сьогодні мав нагоду спілкувався з офіційними особами США та Польщі, і всі вони хочуть рухатися вперед. Тож йдеться про те, як друзі України можуть допомогти їй вирішити це питання якомога швидше.

Є побоювання, що українсько-польське непорозуміння може вийти ще на додатковий неприємний емоційний рівень. На вашу думку, чи є загалом якийсь шанси, щоби налагодити цю співпрацю і повернутися хоча би до стану, який був до зернового непорозуміння? Війна триває і українсько-польське порозуміння і україно-польський союз - це насправді страшний сон для Кремля ще з часів 1920 року.

Саме так, Польща та Україна мають спільний стратегічний інтерес у захисті східного флангу Європи від російської агресії. Поляки добре знають, що в 17 столітті все було б по-іншому, якби вони підтримали українців, і Запорізьку Січ зокрема. Тобто Росія завжди користає, коли Польща та Україна сваряться. Поляки знають, як багато зробила для України їхня країна з гуманітарних і стратегічних міркувань, як і те, що дружба з Україною в їхніх інтересах, і це справді так. Це в наших спільних інтересах. Тоді як Кремль хоче бачити Польщу та Україну у стані ворожнечі, друзі Польщі та України, такі як я, хочуть бачити польсько-українські відносини на високому рівні, заради здійснення сподівань лідерів з обох сторін, які розуміють, що разом вони можуть бути в більшій безпеці, ніж поодинці.

Минулого тижня зі мною розмовляв Метью Брайза, колишній радник державного секретаря, наш спільний з вами знайомий. Він сказав, що зернова угода, зокрема спроби Росії її інтерпретувати на свою користь, спроба її спотворити, також побічно свідчить і про інший процес. Під прикриттям оцієї от російської версії вони хотіли би протягнути інтенсифікацію постачання російського газу через Туреччину і Болгарію з використанням так званого турецького потоку і потім залучити Сербію та Угорщину. За словами амбасадора Брайзи, зараз триває підготовка з боку Європейської комісії щодо розслідування оцього прихованого кейсу.

Метью Брайза - мудра і досвідчена людина. Ми знайомі вже 30 років, і я думаю, що його поради є хорошими. Він має рацію. Завдання, яке стоїть перед усіма нами, полягає в тому, в допомозі українському експорту вийти на світові ринки в умовах російської війни та агресії. Така ціль є досяжною, якщо буде забезпечено транзит через Польщу та Румунію, а деякі перевезення йтимуть через Чорне море. Нещодавно такі перевезення були, втім вони також вимагатимуть тиску на Росію. Все це можливо, і давайте не забувати, що український контрнаступ все ще триває. Цілком можливо, що Україна відвоює достатньо території, щоб логістично відрізати Крим і змінити стратегічний перебіг війни.

Оборудки за лаштунками великої політики, про які згадував президент Зеленський під час свого виступу на Генеральній Асамблеї ООН. Президент України про це сказав вголос, що є певні прояви того, що називається закулісною політикою, коли деякі сили хотіли би вирішувати питання російської агресії нашим коштом.

Президент Зеленський має рацію, і його точка зору полягає в тому, що безпеку не можна розділяти. Ми маємо справу з агресією проти України, яка просто так не припиниться. Це урок, який ми засвоїли у 20-му столітті, і не повинні його забувати. Безпека для України - це безпека для всіх нас. За Путіна Росія повернулася до ролі країни-агресора. Ми повинні бути реалістами щодо цього. Росія нам не друг. Росія - агресор, який розпочинав війни для досягнення своїх імперських цілей. Це справа не лише України та НАТО. Це справа всього світу.

Підтримка України і в Європі, і в США, і серед інших країн є доволі сильною, і мені імпонує, що президент Зеленський звернувся до світу з трибуни Генасамблеї ООН. Він не перший лідер, який робив подібні заяви, але очевидно, що правда на його боці.

Путін розраховує на тих чи інших прихильників його версії, наприклад, завершення війни. Він сподівається, що частина західних еліт буде тиснути на українській політичний істеблішмент в намаганнях або максимально довго затягувати конфлікт, або приморожувати його. Наскільки рішучими будуть американські та європейські політичні еліти у тому, що називається допомогти Україні якнайшвидше виграти?

Путін однозначно розраховує на затяжну війну, щоб виснажити американську та європейську підтримку України. Можливо, він також розраховує і на вибори в США наступного року, на те, щоб до влади прийшли його прихильники. До прикладу, душа Трампа тяжіє скоріш до Путіна, ніж до справи свободи. Саме на це розраховує Путін. Тому правильна політика полягає в тому, щоб допомогти Україні зараз настільки, наскільки ми можемо, щоб вона могла відтіснити росіян, змінити стратегічний перебіг війни та зрештою, як то кажуть, покласти росіян на лопатки.

Китайська дипломатія проявляє чергову фазу підвищеної активності. Але яка зараз буде позиція Китаю? Чи Китай буде грати на підтримку російської агресії проти України, чи навпаки Пекін буде намагатися стримувати Путіна і буде переконувати його в той чи інший спосіб завершувати агресію?

Я вважаю, що китайці не хочуть, аби Путін програв. Їм незручно, що він розпочав цю війну, і доволі ніяково, що він взявся за справу, яку ані виграти, ані припинити не може. Це ставить китайців у скрутне становище. Вони не хочуть, щоб Путін програв, але і не бажають бути причетними до його поразки, тобто не хочуть бути занадто тісно прив'язаними до Путіна. Очікувати розриву відносин між Китаєм і Росією не варто, але ентузіазм Китаю щодо підтримки війни Путіна видається обмеженим. Тобто їхнє партнерство таки має певні обмеження.

Наскільки президент Байден буде готовий доводити справу підтримки України до нашої перемоги? Чи все-таки буде використовуватись формула, аби Україна не програла? Як на мене, це не просто семантична різниця, це надзвичайно істотна зміна формули.

Важливо підтримувати та закликати Україну до успіху, до перемоги. Американці не очікували, що Україна зможе так добре себе проявити на полі бою. Уряд США знав, що буде війна, але вони думали, що Росія легко впорається з Україною. Ось де вони помилялися. І їм знадобився певний час, щоб зрозуміти, що Україна насправді може досягти успіху у боротьбі.

Адміністрація США не хоче давати надто багато обіцянок. Ми всі сподіваємося на перемогу України. І я думаю, що це цілком реально. І попри це, багато чого залежить саме від перебігу подій на полі бою. Тому, на мою думку, замість того, щоб сперечатися про семантику, ми повинні якнайшвидше надати Україні зброю, якої вона потребує, щоб вона могла впевнено наближатися до перемоги.

Ми свого часу сподівалися, що російська економіка посиплеться. Якимось дивом їм вдалося стабілізувати як курс рубля, так і загалом внутрішньоекономічну ситуацію в Росії. Можливо, залишилося ще ті чи інші санкційні механізми, які би допомогли російській економіці повернутися у стан, який вона мала, наприклад, наприкінці 80-х. Так я розумію, що цей процес триває, але є відчуття, що недостатньо швидко.

Санкції і справді можна посилити, але жодні санкції ніколи не будуть працювати ідеально. Завжди матиме місце ухилення від санкцій. Однак це не означає, що санкції не працюють.

Недосконалі санкції - це реальність, але вони можуть завдавати шкоди російській економіці, що зрештою вони і роблять.

Тож ми повинні посилювати санкційний тиск. Нещодавно я написав статтю, в якій запропонував, як це зробити. В основному йдеться про фінансові санкції. Ми повинні ще ефективніше управляти ціновими обмеженнями на нафту, а також переслідувати тих, хто здійснює поставки заборонених технологій до Росії. Так, все це складно, недосконало і потребує часу, але ми повинні це робити. Не забуваймо про досвід радянської економіки. Санкції проти радянської економіки були непослідовними і недосконалими, але радянська економіка все ж не витримала. Ми не повинні забувати цей досвід.

Із другого боку Росія може їхати як кульгава качка ще доволі довго. Вона нагадує чимось трохи підбитий радянський танк Т-80, але вона їде і вбиває, і є відчуття, що Путін не збирається завершувати війну і виводити свої війська. Розуміємо, що на всіх міжнародних майданчиках було закцептовано формулу президента Зеленського, зокрема ключова історія - це виведення російських військ з тимчасово окупованих наших територій. З другого боку, є позиція Путіна і заколот, чи псевдо заколот Прігожина, який не зніс Путіна, як ми всі сподівалися.

Я скажу так: коли економіка перебуває під тиском, російська політична система також перебуває під тиском. Ми знаємо це з російської та радянської історії. Ми знаємо, що коли Росія починає війни і не виграє їх, політичний тиск зростає і іноді відбуваються зміни. Нам добре про це відомо. Поразка Росії в Україні, успіх України на полі бою може означати поразку путінізму. І я дуже сподіваюся на це.

Чи виборча кампанія у Сполучених Штатах може вплинути на те, що називається консолідованою позицією республіканців і демократів?

Демократи об'єднані що підтримки України, за винятком дуже невеликої групи крайніх лівих. Ситуація з республіканцями складніша. Президент Трамп не підтримує Україну. Він підтримує Путіна. Багато його послідовників у Республіканській партії також проти підтримки України. Про більшість не йдеться, але їхні ряди поповнюються, і вони сьогодні дуже голосно заявляють про себе в нашій політиці, що спричинило труднощі з наданням пакету допомоги Україні від президента Байдена.

Президент Зеленський може внести корективи. Він зустрічався зі спікером Палати представників паном Маккарті, який є республіканцем, і який може повпливати на загальні настрої. Я дуже на це сподіваюся. Необхідно тиснути на Росію на полі бою, а ми в свою чергу повинні допомагати Україні, тому що ахіллесова п’ята знайдеться і у Путіна.