День українського політв’язня. Історії в'язнів політичного терору

В Україні 12 січня щороку відзначають День українського політв'язня. Це важлива дата, яка нагадує про героїзм та жертовність тих, хто зазнав репресій за свої переконання, боротьбу за свободу та правду.

Коли та чому українці стали відзначати День політв’язня?

День українського політв'язня започаткований у 1975 році з ініціативи В'ячеслава Чорновола та дисидентів, які самі стали жертвами радянського тоталітарного режиму. Символічною ця дата стала тому, що саме 12 січня 1972 року в Україні розпочалася велика хвиля арештів діячів руху шістдесятників.

Ця репресивна кампанія, відома як "генеральний погром", була спрямована на придушення інтелектуального та культурного відродження українців. Під репресії потрапили такі видатні особистості як Василь Стус, Іван Світличний, В'ячеслав Чорновіл, Ігор Калинець та багато інших. Їх звинувачували у "антирадянській пропаганді", "націоналізмі" та за іншими статтями, фабрикуючи матеріали справ. Головна мета – це позбутися "небажаних" для режиму людей.

Вертеп у домі Садовських у Львові (за кілька днів до початку арештів шістдесятників), Фото: lvivcenter.org

Українські політв'язні сьогодні

Після 2014 року, коли РФ незаконно вторглась на територію нашої країни, захоплюючи території Криму та сходу України, розпочалась нова віха політичних ув'язнень. Всіх тих, хто активно виступав проти анексії та окупації чекали терміни у в'язницях. Журналісти, активісти, правозахисники та навіть просто волонтери – всі потрапляли у пастку режиму, а далі фальсифікація прав за сценарієм, який був чітко сформований ще за часів СРСР. На жаль, кількість політв'язнів щодня тільки збільшується. 

Хоча у сучасному законодавстві Росії майже не зустрічаються положення, схожі на радянські закони про "антирадянську діяльність", однак країна-агресорка після початку повномасштабної війни це виправила. Набули чинності статті, що спрямовані на придушення інакомислення та критику державної влади, крім того, вони дозволяють легко "довести" провину, оскільки мають широкий та розмитий зміст. Наприклад, про "дискредитацію" армії  РФ чи державних органів влади. У більшості випадків, якщо обвинувачення пов'язане з частиною 3 статті 207, це фактично вказує на політичну складову справи.

Напевно, одним із найвідоміших українських політв'язнів сучасності став кінорежисер, письменник, сценарист, активіст, а нині також військовий Олег Сенцов. У травні 2014 року ФСБ Росії затримали кінорежисера біля його будинку в Сімферополі. Його допитували та били, щоб змусити силою зізнатися у створенні кримського осередку "Правого сектора". Згодом його перевезли до московського СІЗО, а у січні 2015 року додали звинувачення у "незаконному зберіганні зброї та боєприпасів".

Росія навіть оголошувала Сенцова своїм громадянином, але він неодноразово заявляв, що залишається українцем та не має наміру отримувати паспорт РФ. Місяці судової тяганини не покращили ситуацію, тому влітку 2015 року суд ухвалив вирок режисеру, засудивши його до 20 років ув’язнення в колонії суворого режиму. Йому інкримінували "участь у терористичному угрупованні", "організацію терористичних дій", "здійснення підпалів" та інші сфальсифіковані звинувачення.

Протестуючи проти несправедливого ув’язнення, він тримав голодування, ризикуючи життям. Його історія стала символом боротьби за права людини, викликавши хвилю підтримки у всьому світі. Тисячі публікацій, банери та хештег #SaveOlegSentsov на урядових будівлях західних країн стали проявом глобальної солідарності і це подіяло. Олег Сенцов провів у неволі понад п’ять років, зазнавши тяжких випробувань, однак його вдалось звільнити. Нині він став на захист України та служить у лавах ЗСУ. 

Олег Сенцов, Фото: facebook.com/oleg.sentsov

Кримськотатарського активіста, першого заступника голови Меджлісу, політолога та журналіста Нарімана Джелялова у вересні 2021 року затримали окупаційні сили в Криму. Під час утримання в ув’язненні він зазнав тортур, фізичного та психологічного насильства.

Через рік після затримання, Верховний суд у Криму ухвалив вирок: 17 років у колонії суворого режиму, штраф - 700 тисяч рублів та додаткове обмеження прав на 1,5 року після звільнення. Його звинуватили у диверсії на газопроводі в Перевальному та зберіганні вибухових речовин, однак всім зрозуміло, що ці звинувачення були сфальсифіковані та політично мотивовані. Завдяки широкому розголосу, старанням з боку української сторони та світової спільноти, Нарімана повернули з полону у червні 2024 року. Джелялов став першим кримським політв'язнем із 2019 року, якого Росія передала Україні в рамках обміну. 

Звільнений з полону Наріман Джелял, Фото: t.me/DIUkraine

Українська журналістка та медсестра Ірина Данилович, стала ще однією заручницею режиму. Вона вела активну правозахисну діяльність, через яку у 2021 році тиск на неї посилився. У мережі навіть публікували ряд матеріалів, спрямованих на дискредитацію правозахисниці, в яких її називали "іноземним агентом". Згодом Данилович арештували, а в грудні 2022 року на окупованому півострові їй оголосили вирок - 7 років ув'язнення за обвинуваченням у ніби зберіганні вибухового пристрою, а також наклали штраф у розмірі 50 тисяч рублів. 

Апеляції значних змін не дали, журналістці скоротили термін ув'язнення лише на місяць. Данилович неодноразово повідомляла про тортури та тиск з боку ФСБ Росії. Нині вона перебуває у жіночій колонії в Зеленокумську та потребує медичної допомоги. Українська сторона багато разів зверталося до міжнародної спільноти з закликом посилити тиск на державу-агресора та вжити термінових заходів для звільнення важкохворої Ірини Данилович, однак поки старання безрезультатні. 

Ірина Данилович, Фото: Укрінформ

Журналіст, письменник та волонтер із Нової Каховки Сергій Цигіпа був викрадений російськими окупантами весною 2022 року. Його звинуватили в "шпигунстві" та засудили до 13 років у в'язниці. За словами його дружини, Сергія зараз утримують в колонії суворого режиму, що в Рязанській області. Їй відомо, що чоловік кілька разів потрапляв у карцер, що свідчить про суворі умови його перебування.

Сергій Цигіпа, Фото: Facebook/Сергій Цигіпа

Звісно, нині в РФ та на окупованих нею територіях досі  перебувають українські політичні в'язні, їх сотні. Ми не маємо права забути про них, а їх імена слід повторювати, звертати увагу міжнародної спільноти, аби домогтися їхнього звільнення. Кожен заслуговує на свободу, і тільки через наполегливі зусилля громадськості, міжнародних організацій та урядів можна змусити державу-агресорку припинити порушення прав людини.

Важливо зазначити, що Росія вийшла з Європейської конвенції з прав людини, заявивши, що її дії більше не підпадають під юрисдикцію Європейського суду з прав людини. Відтак, РФ систематично ігнорує заклики міжнародних органів, не реагуючи на подання та звернення, що стосуються порушення прав людини. Боротися із такою "неконтрольованою системою", яка не звертає увагу на всі норми міжнародного права дуже складно, однак світ все ще має можливість застосовувати політичний та інформаційний тиск на російський уряд, аби змусити його звільнити політв'язнів і виконувати свої міжнародні зобов'язання.