Токсичність як модель поведінки суспільства

Наче й нічого образливого (на перший погляд) у них нема, а тобі стає прикро настільки, що готовий крізь землю провалитися від сорому.

Натомість стоїш, посміхаєшся, бо ж всім весело, а жартівник — особа всіма шанована.

Писала тоді про це лише з власних відчуттів. Писала, що то — відстій.

Тоді я ще не знала, що такий вид гумору — один з інструментів токсичних стосунків.

Що ж. Тепер по-новому можна глянути на такі жарти.

Особливо у світлі останніх подій — сценки від "квартальників", яка так всіх обурила і зачепила.

Читайте також: Про війну не треба говорити. Про неї потрібно слухати

Бо "квартальний" гумор, це нічого іншого, як отой токсичний гумор, лише у збільшеному до всієї країни масштабі.

Ще одне обурення було не так до текстів "Кварталу" (бо для більшості вже давно не таємниця про їх нікчемність) а до того, що є ті, кому смішно.

Тож. Токсичні стосунки, де токсичність не очевидна — не рідкість…

Просто зауважити токсичність у стосунках, коли тебе б’ють, відверто принижують, знущаються. Складніше, коли ця токсичність проявляється лише у відчутті — щось не так. Це рафінована токсичність. Більш дошкульна, тривала, травматична і менш видима…

Бо що може сказати жертва? Він/вона посміялися з мене? Завжди знайдеться розумник, котрий відповість: у тебе погане почуття гумору. Абстрагуйся, це ж смішно.

А отже. Ми всі живемо в країні, де токсичні стосунки — звична справа.

Токсичність як модель поведінки суспільства, практично узаконена. Священний тандем жертва-тиран у дії.

Фахівці радять йти від тирана. Але це мало поможе. Лише осмислення, що лишитися жертвою — гарантовано потрапити в аналогічні стосунки, має шанс щось змінити.

Читайте також: Зазнавши одного разу агресії, її трудно позбутися і перетворити на щось конструктивніше

Вийти мало. Важливо усвідомити та закарбувати в пам’яті (щоб всім наступним поколінням лишилося), що я завжди маю вибір.

Що я можу і маю завжди вибирати себе. Можу і маю завжди розставляти власні кордони.

Що тішить? Що більшість це вже зробила. Масове обурення недолугими жартами цьому свідчення.

Бо тут все просто — нема жертви, нема тирана.

Єдиний мінус — іноді потрібно досить часу, щоб це усвідомити.

А часу обмаль.

Але ми впораємося, бо як інакше?

Джерело

Про авторку. Христина Лукащук, письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.