Цар і бояри

Злива популістських заяв, звинувачень, голослівних обіцянок, легковажної бравади. Правда, додався ще один елемент, якого тоді не зауважувалося: імітація "справедливості" специфічними методами, властивими популістам.

Люди, яких привів до влади чинний президент, виявилися, м'яко кажучи, не готовими не тільки до управлінських функцій, але й до усвідомлення елементарної відповідальності за свої вчинки. Можливо, у мирні часи це не так впадало б у вічі, але під час війни картинка постає у всій невідворотній разючості. Брутальні образи опонентів, хейтерство і відверте шкідництво, прикрите патріотичними гаслами тьмяніють у світосприйнятті пересічних громадян на тлі розкішних вояжів "слуг народу" на найкоштовніші курорти, астрономічних статків "зелених призначенців", які уповні скористалися вікном Овертона, втіленим у призупиненні декларування доходів.

Влада нездатна системно протидіяти усій цій "пиятиці", оскільки володіє єдиним політичним арсеналом, який, зрештою, вивів ці "нові обличчя" на Олімп, — популізмом.

Читайте також: Киснева недостатність

І ось першим, кому довелося потрапити під "гарячу руку" так званих борців за справедливість, а насправді невігласів і пройдисвітів, — військкоми. Я не буду заперечувати очевидний факт, що чимало з посадовців цього розряду відверто зловживали своїми специфічними посадами: в умовах війни вони фактично стали вершителями доль мільйонів. Але мене цікавить не хвиля обшуків та звинувачень, а реальні рішення судів. А їх – катма. Замість того, аби ошалілі від грошей та можливостей посадовці сідали за ґрати, їх відправляють на фронт. Я переконаний, що люди такого штибу і там зуміють належно прилаштуватися, і повернутися після перемоги "героями".

Те ж і з нардепами з "монобільшості". Чи хтось з них реально відповів за цілком конкретні порушення закону, за якими – статті Кримінального кодексу? Далебі ні. Написали заяви про складання повноважень, — ось і вся історія.

Читайте також: Трамплін для прірви, або Скільки триватиме війна

Давид Арахамія, — голова фракції "Слуг…" у свіжому інтерв'ю спробував виправдовуватися за 17 втрачених "багнетів", але його спроби були вельми неоковирними. Мовляв, "набирали швидко", переслідуючи єдину мету – привести "нові обличчя". Даруйте, так ніби йдеться про робітників, які мають за годину розвантажити фуру, взяти копійчину і розійтися.

Арахамія, мабуть, забув, як разом з Корнієнком та Стефанчуком на початку каденції намагалися зліпити щось на кшталт "ідеології" для збіговиська трускавецьких випускників, маніпулюючи політологічними покручами? Як жонглювали фразочками на кшталт "народного суверенітету", "неолібертаріанства" тощо.

І якщо хтось тепер розповідає про смерть парламентаризму в Україні, то початкові симптоми недуги слід шукати саме там – у передвиборчій риториці Зеленського та його "Слуг". Ідея "правити без посередників", як твердить Гарольд Джеймс, історик, професор Принстонського університету, навпаки "не дозволяє реалізувати суверенітет, тому що вона не пропонує жодних інструментів для управління нескінченним потоком прозаїчних і дуже складних політичних рішень, які урядам доводиться приймати щодня".

Читайте також: Вляпатися в історію

І, попри все, симптом задавненої хвороби час від часу дається взнаки. Як ото недавня заява "академіка" Стефанчука про "дискусії" довкола виборів. Наперед знаючи про ідіотизм такого формулювання в умовах воєнного стану, спікер насправді не тільки тестував суспільну реакцію на свою, з дозволу сказати, креативну ідею, а спробував зміцнити серед народу думку про винуватість "бояр", яких варто було б замінити.

У цій всій катавасії чітко проглядається оця "ісконно русская" думка про "святого царя" і "огидних бояр". Той же Арахамія наполегливо артикулює думку про те, що "колективне невдоволення владою насамперед фокусується на депутатах", хоча насправді ті, хто "кожен президент", тобто пересічні українці розуміють життя по-іншому. Для них є один "відповідальний", і це – Володимир Зеленський.

Скільки б громовідводів не нашпигували довкола першої особи, — та ж фракція, урядовці, голови обласних адміністрацій, зрештою, неофіційний віцепрезидент Андрій Єрмак, — вони не врятують імідж Володимира Олександровича. І він не може дати раду у цій ситуації, адже зусиллями своїх іміджмейкерів, радників, "позитивних блогерів", та й, зрештою, власними руками зробив себе таким. Суддею і царем, адвокатом і прокурором, коміком і полководцем.

І скільки б нових "відосиків" не записали у "кварталі" Офісу президента, скільки полум'яних спічів не виголошував Зеленський, ніщо і ніхто не зможе переважити висновку, до якого впевнено прямує український виборець. "І скажуть вони: нема в нас Царя (Осії 10.3)".

До слова: 77,6% українців вважають, що президент несе пряму відповідальність за корупцію в уряді та воєнних адміністраціях (результати загальнонаціонального опитування Фонду "Демократичні ініціативи" та Київського міжнародного інституту соціології за підтримки Празького центру громадянського суспільства. Липень, 2023)

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.