Цьогоріч свічка пам‘яті — особлива. Вона не дає зламатися нам, як того прагне Путін

"Чи не є Голодомором те, що Росія зараз робить з українцями, обстрілюючи критичну інфраструктуру", - запитав ведучий одного з польських телеканалів. А дійсно. Чим не Голодомор — подумала я.

Минуло 89 років. Тоді був Сталін. Тепер Путін. Навіть прізвища їхні подібні. Хоч у першого — це псевдо.

Тоді Сталін відбирав збіжжя — те, чого в Україні завжди було доволі, навіть, коли був неврожай.

Тепер Путін відбирає електроенергію, якої в Україні з надлишком.

Читайте також: Журналісти збирають кошти на книгу спогадів австрійця Вінербергера про Голодомор

Тоді Сталін замордував мільйони українців лише тому, що хотіли вони бути господарями у власному домі. Лише вдумайтеся: трохи менше, ніж століття тому на Фастівщині (Центральна Україна) українські селяни не розуміли російської мови, якою до них зверталися совєтські партєйці, що агітували вступати у "колхози".

Тоді Сталін відбирав збіжжя — те, чого в Україні завжди було доволі, навіть, коли був неврожай. Тепер Путін відбирає електроенергію, якої в Україні з надлишком

Нині Путін мордує українців, бо вони, як і їхні предки, хочуть бути господарями у власній країні й хочуть повернути собі те, що в них намагалися і намагаються відібрати, — історичну пам‘ять. Тоді українці віддавали останнє, родинні вишиті сорочки та шалянові хустини, мальовані образи й ткані рядна, аби тільки дістати шматок хліба.

Нині українці збирають гроші, щоб купити генератор, акумулятор чи якийсь інший пристрій, аби бути зі світлом і теплом.

Тоді українці готували зупи, каші чи хліб з бруньок, кори дерев, чобіт, ворон — усього, що могло бути хоч трохи їстівним. Щоб вижити.

Нині українці сплять у наметах, розбитих посеред квартир, гріють каміння на газових плитах, готують їсти на туристичних пальниках, майструють окопні свічки, купляють ліхтарики на лоба, паяють батарейки й проводи — роблять усе, що може полегшити життя.

Читайте також: У Голодоморі — коріння Бучі, Бородянки, Маріуполя

Не так давно ми дивувалися з наших бабусь і прабабусь, що вони стільки консервацій наготовлюють, що тримають мішки з крупами. Іноді те, що можна було побачити на їхніх полицях у підвалах чи на горищах, просто шокувало. Як от слоїки з закатаним хлібом, на які онуки натрапили на стриху бабусиного дому по її смерті. Так і дізналися, яку травму по Голодомору вона несла через все своє життя.

Нині Путін мордує українців, бо вони, як і їхні предки, хочуть бути господарями у власній країні й хочуть повернути собі те, що в них намагалися і намагаються відібрати, — історичну пам‘ять

Нині, у XXI столітті, коли електроенергія не є чимось винятковим, ми вчимося робити запаси води, їжі, яка б довше зберігалася, ми перевіряємо заряд на телефоні чи комп‘ютері, ми можемо пройти пів міста, аби знайти чи то мобільний, чи то інтернет-зв‘язок. І тішимося простим речам — появі електрики чи свічці у подарунок.

Щороку у четверту суботу листопада ми запалюємо свічку пам‘яті, якою вшановуємо всіх тих українців, чиє життя обірвав Голодомор. Але цьогоріч свічка пам‘яті — особлива. Поки вона горить у темних наших помешканнях, — нагадує, як наших предків намагався зламати Сталін, і разом із тим не дає зламатися нам, як би того не прагнув Путін.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку. Леся Вакулюк, журналістка "Еспресо"

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.