У Кремлі чекають українського наступу не менше, ніж ми з вами, - Піонтковський

Ключова історія – візит китайського спецпредставника Лі Хуея до Києва. Що він міг привезти та якою зараз є позиція Китаю? Мається на увазі не декларативна позиція Китаю, а реальна.

Я б не перебільшував значення цього візиту. Власне, чим він відрізняється від візиту 16 червня минулого року трьох європейських лідерів - Макрона, Драгі та Шольца? Ті самі пропозиції поступок Росії щодо суверенітету України (розпочати з її території). Скільки Масків було, Гейтсів, Лул, тепер ось африканські держави – одне й те саме. Чим Лі Хуей від них відрізняється? Тим, що він представник великої держави. Мабуть, міністр іноземних справ Кулеба достатньо ввічливо послав його за тією ж адресою. У будь-якому разі неприйнятність будь-яких територіальних поступок Росії в обмін на мир було досить жорстко підкреслено. План може бути лише один – це український план миру,

план Зеленського, тим більше він був двічі затверджений і прийнятий офіційною заявою Великою сімкою,

яка фактично вже є Великою вісімкою – Зеленський брав активну участь у цих засіданнях 18 жовтня й 17 грудня. Отже, питання миру в обмін на територію закрито.

Але ж ми бачимо, наскільки пожвавилася світова дипломатія: ініціативи Ватикану, Китаю, долучилася Південно-Африканська Республіка. Зараз дуже бракує ініціатив Тринідаду і Тобаго чи, наприклад, Мадагаскару. Але це означає, що Кремль зацікавлений у залученні додаткових третіх сторін-переговірників і які це може окреслити певні периметри?

Я б висловився ще конкретніше: Кремль, Путін несамовито потребує цього, бо розуміє, що програє війну. Зараз він б’ється не за перемогу над Заходом. Пам’ятаєте, з чого почалася війна? З ультиматуму Заходу: забирайте свої бебехи й геть звідси на лінію Батия – Джугашвілі, як я її називаю. Війну програно, Путін б’ється зараз за свою владу й життя, йому вкрай потрібна якась угода, щоб продати своєму глибинному народові як почесну нічию. Тому така шалена активність на всіх фронтах.

Та я б звернув увагу на те, що Захід не піддався на тиск. Офіційна позиція Великої сімки, Заходу залишається тією ж самою: жодних переговорів із Путіним, поки він не погодиться піти з усіх окупованих територій України. Це чітко сказав Байден на ґанку Білого дома під час зустрічі з Макроном. І ця позиція Заходу не змінилася.

Навпаки, тріумфальний візит Зеленського в Європу показує, що ця рішучість Заходу не вести переговори з Путіним,

поки він не погодиться на повний вихід з окупованих територій, лише посилилася, підтримується зараз рішучішими діями Заходу й щодо постачання озброєнь.

Звісно, головне – демонстрація Заходу готовності постачати далекобійні системи. Першими наважилися це зробити британці – Storm Shadow. На болотах вий, паніка та істерика. Вони не знають, як відповідати, намагаються атакувати наші цивільні об’єкти. Система нашої протиповітряної оборони з залученням, звісно, американських і європейських технологій відпрацьовує на ура. Системи Patriot продемонстрували, що путінський так званий гіперзвук – напівфейкова історія.

Це не фейкова історія, це ракета, що справді дієва. Але американська система Patriot протиповітряної оборони з ними справляється. У Кремля не залишилося аргументів. Довгі роки Путін застосовував, і досить успішно, ядерний шантаж. Але на це Захід відповів Путіну рішуче. Це сталося в жовтні минулого року: низкою каналів Путіну повідомили, як він буде покараний за використання ядерної зброї – його просто вб’ють. Тоді він виголосив знамениту фразу в жовтні минулого року, мовляв, а ми й не збиралися застосовувати ядерну зброю, нам це ні до чого, ми знищимо всю українську інфраструктуру конвенціональними атаками наших ракетних військ і повітряних сил. Відтоді він намагається це зробити, але й ця карта виявилася битою. У Путіна не залишилося жодного аргументу, він змушений очікувати вироку для себе, який буде виголошений наступом українських Збройних Сил, що розпочнеться найближчим часом.

Але ж є кремлівські еліти, які вже давно, мабуть, зрозуміли, що вони зазнали стратегічної поразки. Питання тепер, як реалізовувати певні внутрішньоросійські процедури. Але вони не наважилися на жоден з кроків, на які ми всі так чекали. З іншого боку, Путін провів чергове засідання своєї верхівки, ключовим доповідачем на якому був, звісно, міністр сільського господарства Патрушев-молодший. Про нього кажуть, що він може бути наступником Путіна. Ясно, що син Патрушева не проявляє якихось надзвичайних здібностей, але демонструє приналежність до певного чекістського клану. Під час війни, на фоні масштабних дій на лінії фронту Путін що робить? – звісно ж, зустрічається з провідними російськими аграріями, щоб поговорити про зерно й таке інше.

Ви маєте рацію. Всі люди, які здатні мислити у тому ж таки бункері, збагнули, що війну програно.

Головна їхня задача, яку вони зараз і розв’язують, - як утриматися у владі, програвши війну.

Один напрям – пошуки наступника, заміни Путіну. Бо набагато простіше пояснити народові: так, ми воювали (і вони вже відпрацьовують ці темнички на пропагандистських каналах), билися не з Україною, а з усім Заходом, з коаліцією з 60 держав, нам багато чого вдалося, ми врятували Вітчизну, Росію збережено тощо. А крім того, товариш Путін припустився низки помилок в українському питанні, тому з метою збереження здоров’я він змушений поїхати на тривале лікування до Китаю.

Але найголовніше, подивіться, як іде знищення Шойгу й Герасимова. Цим займається Пригожин, і йому дозволено все. Владі після поразки доведеться пояснювати, хто в ній винен. Так ось винуватці: Шойгу та Герасимов, які порозкрадали армію, полководці-нездари. Погляд, який нав’язує Пригожин з подачі влади, розділяє 100-відсоткова спільнота, подивіться на їхні телеграми - Москва готується до продовження у владі цієї групи після неминучої поразки.

Пригожин – це лише частина цього «фасаду». Так, вони активно торпедують військове, міноборонівське угруповання Шойгу, Герасимова й так далі. Як не дивно, у російських військових не знайшлося адекватних відповідей у внутрішньовидовій боротьбі з тим самим Пригожиним.  Але ж Патрушев і Ко починають просувати свій сценарій. Можливо, вони не підуть на безпосередні акції щодо силових методів застосування, але все одно йдеться про їхнє посилення. Можливо, Пригожин також належить до їхньої гілки. Вони його використовують, він для них така собі зручна теперішня версія Жириновського.

Пригожина, звісно, використовують. Таке просте питання можна поставити: а чому він досі живий, попри образи й звинувачення керівництва армії? Дуже просто. Хіба вони не можуть його знищити? Міністерство оборони не має спецназу?

Є система «Солнцепек», яка фіксує прибуття Пригожина в той чи інший квадрат, і після того цей квадрат накривається «дружнім вогнем». Friendly fire, кажуть вони, а відтак несуть вінки на те, що могло б бути його могилою. Але ж цього не сталося.

До 6 травня дуже проста відповідь на питання, чому вони його не вбивають, - Путін не дозволяє. А що сталося 6 травня? 6 травня Пригожин пішов далі: він не лише назвав зрадниками і розстрілював із кулемета портрети Герасимова та Шойгу – він назвав, перепрошую, закінченим мудаком самого головнокомандувача, а це надто серйозно. Тобто хтось йому це доручив.

Програму заміни Путіна вже запущено, і Пригожина максимально в ній використовують.

На якомусь етапі його, ймовірно, приберуть. Але ось подивіться, що робиться з людиною, - вона досить активно звинувачується. Американська розвідка це встановила, і «Вашингтон пост» це оприлюднила, - документи про його контакти з українською розвідкою. Людей по всій Росії саджають за ґрати на 10 років за якийсь там пост критичний щодо російської «військової операції», – а цього не чіпають. Моя гіпотеза полягає в тому, що операцію зі зміни влади й заміни Путіна очолює Юрій Ковальчук, людина, яку вважають найближчою до Путіна. Путін із ним останні три роки, від початку епідемії ковіду, взагалі 80% часу в бункері проводив наодинці з ним. Ковальчук є одним з ідеологів цієї війни проти Заходу, проти України. Та він зрозумів, що війну цю програно, а для збереження його клану влади Путіна потрібно замінити. Вирішальним сигналом до цієї операції буде, як мені видається, як це не парадоксально, проте навіть логічно, початок української операції, перший видимий, реальний, вражаючий успіх.

Український наступ стане приводом, по-перше, для негайного відсторонення Шойгу й Герасимова.

Очільником міністерства оборони буде призначено людину Пригожина, а по факту Суровікін, і це буде початком зміни влади в Росії. Нова влада буде змушена погодитися на відступ до кордонів 1991 року. Поясненням стане зрада міністерства оборони, нікчемні Шойгу та Герасимов розвалили армію й ми не змогли опиратися коаліції 60 західних держав. Мені здається, саме такий сценарій готується. У Кремлі чекають українського наступу не менше, ніж ми з вами.

Безперечно, в Кремлі не лише чекають - готуються, намагаються пропрацювати кілька сценаріїв. Але, як ми побачили, відповіді вони не мають. Зокрема йдеться про можливі дронові атаки. Системи ППО російської недостатньо, щоб прикривати всі важливі об'єкти. І відповідати їм нічим, якісний склад їхньої армії не дає змоги, хоча техніку для сухопутної операції вони мають. Ракети вони мають. Ми теж не будемо недооцінювати нашого ворога.

Так, вони мають все, але в них нема системи протиповітряної оборони. Це показує все лицемірство й оману їхньої багаторічної пропаганди. Вони ж казали, що НАТО готується наступати захоплювати Росію.

Якби вони серйозно в це вірили, вони б вибудували зовсім іншу систему оборони.

А ми бачимо, що Москву захищають якісь «панцирі», які генерали й полковники на власній спині тягли на дах генерального штабу.

Так, вони мають достатньо ракет, щоб чинити ще більше воєнних злочинів, винищуючи мирне населення України. Це їхній останній відчайдушний крок. Але на полі битви їм протиставити нічого. Тим більше з останніми поставками далекобійних ракет Storm Shаdow. До речі, нагадаю, що під час останнього візиту Зеленського до Франції Макрон повідомив, що французи – а це ж є спільні франко-англійські розробки, просто назви різні, англійці навивають Storm Shаdow, а французи називають ту саму ракету SKALP, –  цю SKALP, таку ж кількість, нададуть французи, як і англійці.

А що сталося, на вашу думку, 9 травня з Лукашенком? Емоції вляглися, Лукашенка вже всі «поховали», але ж ні – потім показали його «голограму», або «чучело»: людина, яка дуже нагадувала Лукашенка, щось там навіть говорила. Хоча вигляд у нього, відверто кажучи, недобрий. Такий собі живий  труп у мундирі. Але показали. То що ж сталося з Лукашенком? І які сценарії можуть запускатися? Бо попри певні сподівання (зокрема, йдеться про внутрішні певні пертурбації в Росії) зрозуміло, що в Кремля є свої плани й на Білорусь: Білорусь для них плацдарм, і Лукашенко, в принципі, може завершити свою кар'єру в рукотворний спосіб, як-от покійний міністр Макей. Щось, мовляв, сталося. Що ж могло статися 9 травня з Лукашенком – інфаркт, чай з полонієм чи ще щось?

По-перше, нічого з ним 9 травня не сталося. Він приїхав дуже хворий, ми бачили: рука перемотана. Він хворий. Так, Путін кілька разів розглядав сценарій ліквідації Лукашенка, він був близький до цього під час попередніх виборів, була історія з десантниками, яких направили до Мінська. Тому що Лукашенко несамовито опирався всі ці останні 23 роки влади Путіна повному поглинанню Білорусі Росією.

Я не думаю, що зараз Москва зацікавлена у фізичному знищенні Лукашенка,

це створило б великі проблеми за цих обставин поразки, яку вони зазнають в Україні, послаблення. Подивіться, на всьому пострадянському просторі послаблюється їхня позиція в тій справжній боротьбі за владу, яка точиться після смерті, можливо, з природної причини.

У них є механізм: це безпосередня окупація, створення якоїсь провокації, терористичного акту, створення підпільної групи, яку вони профінансують і завезуть, після чого запускається сценарій, який використовувала свого часу й радянська влада: вводяться танки, і білоруська опозиція може не встигнути.

Під час українського наступу вони кинуть усі сили, відкриють другий фронт у Білорусі? Ні, у них стан відчаю. Про настрій білоруського народу ми не кажемо, його було продемонстровано під час революції два роки тому, яку подавили дуже жорстоко. Справа в тому, що білоруські силовики в оточенні Лукашенка підтримували його в тому, що не хотіли ставати дрібними членами російського міністерства внутрішніх справ, вони теж тримаються за формальну незалежність Білорусі. Вірменії навіть не може нав'язати свою думку – як він буде в момент наступу українських військ утілювати силовий сценарій у Білорусі? Смерть Лукашенка буде додатковою політичною й воєнною катастрофою. Тому, попри всі християнські традиції, бажаємо цьому воєнному злочинцю раніше за Лукашенка щасливо сконати найближчими днями.

Чому відбувається «замотування» справи з F-16? Чому замість того, щоб було фіналізовано авіаційну коаліцію на підтримку України, ми бачимо знову тупотіння на місці? F-16 нам потрібні, але знову й знову все дуже скромно. Як в історії з важкою бронетехнікою – з «абрамсами», «леопардами».

Ви маєте рацію, таке саме відбувалося з «джавелінами» кілька років тому. «У жодному разі не можна давати «джавеліни», провокувати початок ядерної війни» - ці страхи залишаються. І я сказав би,ви теж помітили, мабуть, що більше залишається в США, ніж в Європі. Європа стає рішучішою, Англія завжди була в авангарді максимальної допомоги Україні. Так, знову запізнення. F-16 не братимуть участі в цій битві, але це неминуче. Вже заявили Англія й Голландія, що вони створюють коаліцію винищувачів, Бельгія до них долучаєтся. Так, їх не буде в тій битві, що розгортатиметься найближчими тижнями. Але в будь-якому разі за кілька місяців ці літаки вже будуть у розпорядженні України, якими б не були обставини. Треба звикати до цієї реальності. Весь час чиниться опір, ми знаємо, що цим займається група Саллівана всередині адміністрації.

До речі, заступника з політичних питань міністра оборони США Каля відправляють на відпочинок. І він якраз був серед тих, хто обережно ставився до надання нам допомоги.

Це процес внутрішньої боротьби всередині адміністрації. Погана новина, що він щоразу затягує розв’язання проблеми. Але гарна новина, що позиція наших друзів, Блінкена й Остіна, завжди перемагає. Так буде й цього разу.