Українські самозванці, філфак душі та броньовані ведмеді – 5 книг про те, що нас врятує

Кажуть, було свого часу таке гасло від Товариства порятунку на воді: "Порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих". Майже таку саму філософію сповідує автор цієї книжки, а саме – незвичного видання "Подорож» вглиб себе" Янґа Пуебло (К.: Наш Формат), присвяченого темі особистого зцілення та самопізнання. По суті, це збірка віршів, цитат і прози, яка досліджує рух від самолюбства до безумовної любові, силу відпускання та мудрість, яка приходить, коли ми справді намагаємося пізнати себе. При цьому справжня сила, як переконує автор, полягає в усвідомлення того, що ти сам собі цілитель, герой і лідер. Трохи нагадує поведінку Нарциса, чи не так? Яка перекочувала у сучасний мультик "Мінлива хмарність, часом фрикадельки", де хитрий винахідник рятує сам себе, створивши безліч власних віртуальних копій, які й гинуть, рятуючи оригінал. У такому випадку все легше, і гинуть, як на думку автора, сьогодні лише від кохання. Принаймні в Еквадорі, звідки він родом. "Я хочу любові котра не обірветься / котра дасть мені води / коли я поглинутий полум’ям / котра прихистить / коли я загублюся / котра допоможе побачити / що герой якого я шукаю / це я сам". Тобто перед нами типовий випадок самозакоханості як техніки виживання у цьому зчуженілому, як сказав би Євген Пашковський, світі. "Три речі роблять життя важчим: / коли не любиш себе / відмовляєшся рости / не відпускаєш", - знову і знову повторює автор свою мантру. Раніше, пригадується, було не краще. "Три радості у мене неодіймані, - сумував Володимир Свідзінський, - самотність, труд, мовчання". У будь-якому разі, збірка адресована кожному, хто шукає звільнення від болю, незалежно від методу, яким людина послуговується для гоєння власних ран. Також вона згодиться тому, хто вирушає у власну подорож особистої трансформації. Головне, триматися при цьому берега, тобто – себе самого. "Прив’язаності завдають болю, - нагадує автор. - любов не може завдавати болю; / біль завдають прив’язаності / ми створюємо прив’язаності розумом, коли намагаємося / зачепитися за щось чи за когось… / глибина нашої втрати / залежить від того, наскільки ми ототожнились із тим образом, / який самі створили".

…Один з коментарів до фото, на якому відомий поет радіє, що на його виступ прийшло багато дівчат, роз’яснює суть наступної книжки. "Філфак?" - уточнює коментатор причину такої кількості фанаток. Так, філфак, а також юність, свобода, безтурботність, які творять не лише дива, а й утворюють творчі гурти, які розпадаються одразу по завершенню студентської пори. Куди по тому все воно дівається? Хто усе це заступає? Чоловік? Батько? Шеф на роботі? "Коли я ще була дуже доброю дівчинкою, то носила такі колготки, пила молоко і ніколи не сперечалася з авторитетами, - звіряється авторка книжки. - Власне, я любила авторитети. Проте мені знадобилося ціле життя, щоб з'ясувати, що авторитет діє лише доти, доки ти віриш, що правила встановлює хтось, розумніший за тебе". Але у книжці Еш Амбірдж "Синдром самозванця. Як прожити неймовірне життя, на яке ви заслуговуєте" (Х.: Vivat) мова не про це, а про те, хто все-таки винен. Виявляється, це не філфак, який дає вудку, а рибу, мовляв, зловите самі, це – наські дівчата. Точніше, той, хто робить з них наречених, дружин, домогосподарок. Тобто не вірить у "філфак" їхніх душ. "Утомилися від відчуття застою, від неспокою, порожнечі й заціпеніння в кар’єрі та в житті? – закликає книжка читачів. - То хапайте сірники — нумо запалювати! Зразу довіримося своїм найнебезпечнішим ідеям, дізнаємося правду про "пошук своєї пристрасті" та істинну причину того, чому так багато людей намагаються зрозуміти, що хотіли б робити зі своїм єдиним нудним і нестерпно похмурим існуванням, і усміхаються лише для світлин, вимовляючи "си-и-ир".

Іноді будь-яке неймовірне відкриття рятує певна абсурдна затія. Наприклад, що ви – це ви у прадавні часи, а ваш брат – навіть не м’ясник Пейхар з Протівіна, як заявляє Швейк у не менш абсурдного Гашека, а взагалі прародич усіх вомбатів на землі. "Спорідненість певної групи нащадків через далекого предка - це річ із циклу "всі або ніхто", - доводить автор. - Ба більше, цілком можливо, що Генрі - мій предок, а його рідний брат Вільям - предок, скажімо, всіх наявних вомбатів. Таке не лише "можливо" - це дивовижний факт. В історії неодмінно мав настати момент, коли з двох особин однакового виду одна стала предком усіх людей, а друга - усіх вомбатів". А взагалі "Оповідь предка. Історія створення людства" Річарда Докінза (Х.: Клуб Сімейного Дозвілля) нагадує давній кліп "Return To Innocence" гурту "Enigma", в якому дійство було запущене задом наперед. Зірвані яблука приростали до гілок, велосипедист їхав задом наперед, випущений цигарковий дим повертався до рота. Так само автор цієї книжки пропонує читачеві дивовижний спосіб відстежити хід масштабної багатовікової еволюції людства у зворотному порядку. Тобто від сучасних людей до мікробних зародків, по скам’янілих рештках прадавніх тварин, слухаючи історію далекого предка-мавпи чи химерної асцидії, плодової мушки або еубактерії. Таким чином, це справжня подорож, що проливає світло на такі теми, як еволюція видів, природний відбір, вимирання цілих популяцій тощо. "Час вирушати в паломництво до минулого, що його можна осмислити як подорож машиною часу в пошуках наших предків чи, точніше, предкових генів, - закликає автор. - Але чиїх? Ваших, моїх, пігмея з Конго чи острів'янина з Торресової протоки? Зрештою байдуже. Варто достатньо заглибитися в минуле, як предки кожного стануть спільними - і не більш-менш, а в буквальному сенсі. Це можна довести суто логічно, звернувшись до фокуса математиків - "зведення до абсурду".

Наступна книжка, а саме – "Планета грибів" Олексія Коваленка (К.: Віхола) – явище, безперечно, цікаве, хоч і не надто унікальне. Так, за стилем написання вона чудово вкладається в нинішню матрицю книжок, написаних "зацікавленими" спеціалістами. Тобто тими, для яких наука – не робота, а життя. Нестандартно, провокаційно, цікаво. Один з авторів передмови навіть пише про мало не лавкрафтіанске зіткнення з формами життя, яке відбувається у книжці, хоча джерела цього інфернального явища, здається, ближчі. Не далекий і чужий Лавкрафт, а ближчий в часі (та все одно не рідний наським братам Будякам) мультфільм 1964 року Талліннської кіностудії "Оператор Кипс у країні грибів" напрошується у будь-які порівняння з аналогіями. У 1969-му, до речі, вийшла однойменна книжка – власне, великий комікс з суцільними ілюстраціями. Звісно, насправді все набагато складніше, як застерігають видавці. І про це у своїй книжці розповідає автор-ботанік. Зокрема про те, що спільного у Плінія Старшого і глив, або які гриби із собою носила "снігова людина". Також згадуються танцювальна чума, полювання на відьом (і те, як до всього цього причетні гриби), скільки коштує найдорожчий гриб у світі, як гриби долучилися до картопляного голоду в Європі, які гриби росли на стінах 4-го енергоблока та хто згубив австралійських спортсменів. А ще, звичайно, про ЛСД і псилоцибін, печериці, що ніякі не шампіньйони, як нашій ранковій чашці кави загрожує паразитичний гриб, чи можна створити з грибів мʼясо та що таке той чайний гриб. "Найголовніше завдання цієї книжки – пояснює автор, - посіяти у вас спори захоплення паралельним виміром дивовижних істот, сприяти їхньому проростанню та формуванню плодових тіл, симбіозу зі світом справжніх володарів нашої планети – грибів".

Чесно кажучи, історія неймовірних пригод бешкетниці Ліри, про яку мова у цій книжці, давно вже вважається вершинним досягненням у жанрі фентезі. Головна героїня епопеї Філіпа Пулмана "Темні матерії. Книга 1. Північне сяйво" (К.: Nebo BookLab Publishing) поєднує в собі риси найкращих представниць екзотичного чтива – від знаменитої Аліси з-під пера Льюїса Керролла й андерсенівської Маленької Розбійниці аж до Пеппі Довгої Панчохи від Астрід Ліндґрен. За сюжетом, зухвала, метка і кмітлива дванадцятирічна учениця Оксфорду, вирушаючи на Північ з мандрівними циганами у пошуках зниклого батька, зустрічає на своєму шляху численні перешкоди, серед яких сутички з викрадачами дітей, безжальними самоїдами і войовничими татарами. Чи досягне героїня роману своєї мети? Адже їй в цьому допомагають летючі відьми, броньовані ведмеді в обладунках і таємне знання про Космічний Пил, через яке і трапилась ця дивовижна історія. Автор змальовує фантастичний світ, у якому душа людини – її деймон – завжди поруч у подобі тварини… І жила б собі наша мала героїня весело й безтурботно, якби у місті не почали викрадати дітей. І подейкують, що їх відправляють саме на Північ…