Українці розбили 1-шу танкову армію РФ, якою пишався Путін і остерігалося НАТО, - польський генерал Скшипчак

На вашу думку, навіщо Росія вдається до тих ракетних ударів, навіщо цілить по цивільних об’єктах, навіщо використовує зброю у такий варварський спосіб, проти цивільних. Розуміємо, що можуть бути якісь політичні цілі, але все одно це варварство, яке можна порівнювати зі злочинами нацистів.

Від самого початку війни росіяни застосовують стратегію геноциду, знищуючи цивільне населення України. Прикладами є Маріуполь, а до того Буча та Ірпінь, зараз ті міста, які намагаються знищити поза межами досяжності війська, б’ючи ракетами по Кременчуку, і по Львову, і колись Луцьку, Києву, зараз по Вінниці. Вони застосовують ракетний терор, яким хочуть примусити українців піддатися тій агресії, щоб зламати волю опору українського народу проти російської агресії. Вони впевнені, що цими вбивствами цивільних переконають вашого президента піддатися тиску, щоб він, дбаючи про життя українців, прийняв російські умови. Така їхня ціль і тому вони знищують невинних людей із таким звірством, яке можна прирівняти до часів нацизму.

Як далеко вони можуть у цьому зайти? Розуміємо також, коли терор використовують як засіб, як інструмент, наприклад, для спроб зламання політичної волі, то вони можуть піти дуже далеко, але наскільки далеко, на вашу думку?

Тобто ви думаєте, що вони могли б найдальше піти, якби захотіли застосувати ядерну зброю, зброю масового ураження? Маю таку думку і маю надію, що ніколи до того не дійде, бо використання зброї масового ураження та ядерної зброї проти українців викликало б реакцію світу, яка спричинила б цілковиту ізоляцію Росії на міжнародній арені. Проте росіяни застосовуватимуть ракети різного типу для терору проти цивільного населення настільки довго, наскільки їм тих ракет вистачить. А вони мають тих ракет ще багато, і так довго стрілятимуть по містам, по невинним людям, беззбройним людям, як довго їм вистачатиме ракет. Вони вважають, що та стратегія є дуже дієва і що у такий спосіб вони зламають волю українського народу. Проте, на мою думку, ті розрахунки, які робить кремль, є зовсім хибними та невідповідними і, що добре видно, волі української не зламають.

Я вірю у те, що китайці будуть послідовні і пильнуватимуть, щоб Путін не використав ядерну зброю у жодному разі. Бо початок використання ядерної зброї Путіним став би початком апокаліпсису.

Погоджуюсь із вами, але як загалом ви оцінюєте російську стратегію та стратегію українську. Наскільки розумію, російський бліцкриг, на щастя, розсипався. Але, на жаль, розуміємо, що великою ціною із нашого боку. Як зараз це все виглядатиме.

Ви платите дуже високу ціну за ту війну, але то ціна, яку ви платите за захист Батьківщини, і маєте Героїв. Я думаю, що немає ціни за волю та незалежність. Росіяни зробили велику помилку, це найбільша помилка у історії Росії 21 століття – війна з Україною. Путін дуже прорахувався, не думаючи, що Україна оборонятиметься, думаючи, що в Україні все буде швидко. Це компрометація не тільки Путіна й політичної кремлівської еліти, але так само це й компрометація російської армії. Всі ми думали, що російська армія сильна, потужна, сучасна. На полях України українська армія оголила армію російську. І з точки зору військової українська армія побила російську армію. Російська армія несе нереальні втрати, на жодному із напрямків росіяни практично не отримали успіхів. Росіяни виснажують свої війська у бездумних атаках на добре підготовані позиції оборони українців. Звичайно, хай атакують та хай виснажують, хай армія цілковито втратить сили. На мою думку, за кілька днів на російську армію чекатиме криза. Вона вже є у кризі, яка позбавила її можливості ведення наступальної операції. Ті окремі атаки на Донбасі не мають жодного значення, оскільки операція, яку проводили українці в районі Донбасу чи то пак Донбаської дуги – то був стратегічний шедевр. Чому так кажу? Бо українці втягнули у ту Донбаську дугу основні сили російської армії і від 3 квітня їх там били, росіяни бездумно атакували позиції, не будучи підготовленими, вони гинули масово. І ті втрати, яких росіяни зазнали під час форсування Сіверського Донця, під Ізюмом, під Сєверодонецьком, під Бахмутом свідчать про те, що російська армія не підготовлена, а зараз позбавлена бойової здатності українською армією, яка ідеально провела оборонну операцію. Вважаю, що росіяни на інших керунках, зокрема на Харківському, будуть тільки оборонятись, щоб українські війська випадково не перейшли кордон з Росією, щоб не викинули росіян із Харківської області зовсім. А на Південному напрямку, Херсонському, Запорізькому, росіяни зараз дуже бояться наступальної операції української армії, яка підходить до Херсону, ймовірно готується до форсування Дніпра й удару в напрямку Криму та Мелітополя, щоб відрізати Росію від наземного сполучення із Кримом. Проте, щоб це вдалося українській армії, то підривають основи операції російської армії на Донбасі. І тоді це вже буде цілковита поразка російської армії. І так воно й буде.

Але це потребує засобів. Тобто, ракет, хаймарсів, танків і так далі. Йдеться про те, що останні пару тижнів ми отримали ті хаймарси і досить активно почали знищувати російські командні центри, наприклад у Херсонській області. Яких би засобів це все потребувало?

Тих засобів, які зараз потрапляють до України, замало. Це є крапля в морі потреб. Треба зробити зусилля інтенсивнішими, члени НАТО мають діяти спільно та комплексно, щоб надавати Україні все те, що можна Україні дати. Українські солдати після навчань добре воюють, добре використовують обладнання, але хочуть того обладнання більше. Добре це видно по ефекту від ударів хаймарсами по складах у Новій Каховці та інших місцях, де нищать командні пункти, паралізують росіянам командування, а то є ключ до успіху в операціях. Роблять логістику росіян некерованою, палять склади зброї, росіяни не матимуть чим воювати на фронті, якщо українська армія так нищитиме їхні запаси. То є дуже добра стратегія. Проте, як ви й казали, треба того більше, треба більше хаймарсів, більше ракет, більше гаубиць, танків і всього того, чим українські солдати будуть боротися проти російської агресії. Але зараз то має бути чітка відповідь з НАТО, відповідь політична, яка підкреслюватиме необхідність збільшення зусиль для підтримки України, щоб Україна впоралась до осені та звільнила принаймні Херсонську і Запорізьку області. Вважаю, що це має бути основною ціллю.

Але з іншого боку ми розуміємо, що та зброя приїжджає із Заходу, і постає питання, що залишається на тих складах на континенті і у Сполучених Штатах. Бо ми розуміємо, що отримали ми від Польщі, дякуємо за це дуже, танки і «краби». З іншого боку, не отримали ми, наприклад, абрамсів і так далі, тобто сучасних танків. Отож питання, що зараз залигається на складах на континенті і де ще можемо щось знайти?

Передовсім поставимо питання, чи Європі загрожує війна з Росією. На мою думку - ні. Тому що українська армія так потужно шокувала й понищила російську армію, що росіяни зараз бояться ту війну з Україною програти. Отже, навіть не думають про те, щоб напасти на Польщу чи на Литву, бо не мають стільки війська і не мають сил, щоб із ким-небудь починати чергову авантюру. Тому зараз українці боряться в ім’я всієї Європи. То на вас лежить зараз увесь тягар війни з Росією. Нам нічого не загрожує, через це все, що маємо і можемо вам дати, треба вам дати. Бо ви боретесь за нас. Європа повинна це зрозуміти, що ви боретесь в ім’я Європи і за наші інтереси, за нашу свободу. І, щоб могли ефективно боротися, вам потрібна зброя та амуніція. Треба вичистити склади, треба дати усе, що тільки можна дати. Іспанія прийняла рішення про передачу вам Леопардів-24, то є ще кілька країн у Європі, які мають такі танки. Якщо є рішення однієї держави, думаю, кілька інших держав, які мають Леопарди, повинні також вам їх передати. Це добрі танки і ефективні, знаю ті танки, бо я танкіст. Тож, рекомендував би, щоб усі країни-члени НАТО, які мають ті танки, зробили такий самий жест, як робить Іспанія, передаючи вам танки Леопард. Йдеться також і про інше обладнання, але таке, яке дозволить вам зараз перейти до наступу. Бо саме час на наступ, а щоб ви могли його ефективно провадити, потребуєте доброго обладнання, як наприклад, Леопарди.

Але офензива можлива у липні, серпні та вересні більш-менш, бо розуміємо, що потім починається сезон дощів.

Дощі вже починаються і за кілька тижнів будуть дощі. Тому умови проведення офензиви будуть дуже обмеженими. І я цілком стверджую, що напрямком для проведення офензиви, напрямком, який зможе забезпечити довшу офензиву, є південний напрямок, Херсонсько-Мелітопольський. Бо на північному напрямку у вас вже падає дощ, тому за кілька тижнів цю місцевість буде важко пройти українським військам, а російським буде зручно оборонятися. Тому потрібно вдарити на півдні, там сухо і ще буде сухо, щоб обрізати крила російської армії з півдня, а тоді від півдня вдарити на Донбас і розбити російську армію. Та тримати курс на Крим.

Але маємо також складне становище, йдеться передовсім про нашу столицю – Київ. Відчуваємо, що може бути використана Білорусь як плацдарм для нової атаки Росії на Київ або на Волинь, на Полісся. Можливо, вони не матимуть багато засобів, йдеться про солдатів. Але найважливішим для них було б відтягнути наші війська із напрямку, наприклад, Південного. Не тільки війська, але і ракет, хаймарсів і так далі.

Білорусь та Придністров’я дуже стримують ваші війська, бо на кордоні із Білоруссю, на Поліссі тримаєте своє військо, яке було б потрібним на Донбасі або у районі Харкова. Так само тримаєте війська у районі Придністров’я, які були б потрібніші під Херсоном. Але, на жаль, ті війська загрожують вам, хоч я і стверджую, що Лукашенко не нападе на Україну, бо Лукашенко боїться однієї речі – що у випадку, якби напав на Україну, звідси прийдуть солдати-білоруси, які воюють на боці України, і ті солдати підуть у Білорусь та піднімуть повстання проти Лукашенка і проти Росії, там є дуже сильні антиросійські настрої та із великою підтримкою України. Тому Лукашенко має дуже складну атмосферу, і в армії також. Він свідомий того, що якщо почне війну з Україною, це буде його кінець. Через це дуже вагається із таким рішенням. В той же час за плечем Білорусі є російська армія, яка використовує аеродроми, логістичні бази, постачання, обладнання білоруської армії для того, щоб готувати нові елементи до боротьби в Україні. На мою думку, росіяни не мають на сьогодні військового потенціалу, який дозволив би наступ на Київ. Вже один раз росіяни спробували нищити дощенту Київську та Житомирську області, Чернігівську. Виглядає на те, що немає дороги назад, бо росіяни не мають сили, щоб могти вести наступальні операції. А ті війська, які зараз формують на кількох полігонах західного району, є для того, щоб зміцнити оборону на теренах, які до того часу здобули, бо росіяни бояться вашої офензиви, бо Ваш президент Зеленський хоче відбити усі втрачені території, включно із Донецькою та Луганською областями.

Пане генерале, я так гадаю, що Росія не атакуватиме зараз Литву і Польщу, йдеться про так званий Сувалкський коридор, йдеться про коридор до Калінінграду або Кенігсберга.

У них немає можливостей, щоб здійснювати які-будь атаки. У Калінінградській області, або у області Крулевецькій, Крулевець звучить краще, бо то така польська назва. У Крулевці немає вже війська, бо все те військо та обладнання відправили на фронт. 11-й армійський корпус, який стояв у Калінінграді, донедавна воював під Сєверодонецьком. І зараз викинутий з боїв, відновлює сили через дуже великі втрати. У Крулевецькій області практично немає вже війська, трохи новобранців хіба є. Також не знаю, чим мали б росіяни нас і Литву атакувати. На мою думку, не мають шансів. А вступ у протистояння із НАТО був би кінцем Росії.

Пане генерале, хотів би запитати, а на що в цей момент розраховує Путін. Чому не намагається якось домовлятись, чому не шукає виправдань для виходу із окупованих території?

Він зараз має дві цілі. Перша – утримати здобуті території, бо показав росіянам, що він їх, мовляв, здобув у рамках денацифікації України. Вихід зараз із тих територій буде його повною поразкою, втратить все в очах росіян, а росіяни б у ньому розчарувались. Друге – я в то не вірю, але російська дипломатія у деяких столицях робить спроби переконати вас, переконати Зеленського прийти до мирних переговорів, які б відбувались на умовах Росії або якихось компромісів. Бо Путін зрозумів, що пішов задалеко, що йому загрожує велика поразка, велика компрометація, яка змусить його втратити обличчя. Тому також, на мою думку, його дипломати їздять світом і шукають варіантів, які могли б переконати Зеленського і вас поступитись. Але вам не можна поступатись, вам відступати назад не можна. Ви мали приклад у 14-му році, коли вас змусили до того перемир’я із сепаратистами, коли було принижено Україну. Франція та Німеччина страшенно принизили Україну. Другий раз не дайте себе принизити, не можна поступатись росіянам і нікому, хто їх підтримує. Ціна, яку платите за ту війну, настільки висока, що не можна про це забути. І тут немає місця вже на переговори, немає місця на компроміси, немає місця на поступки. Путін мусить забратися з України, якщо сам не забереться, то світ вам допоможе його подолати.

Ми знаємо про традиції російського війська, про те, що вони не рахують своїх трупів, трупів своїх солдатів. Але зараз, у 21 столітті, то напевно є найважливішим питанням, як ви оцінюєте рівень абсорбції трупів у російському суспільстві. Очевидно, ви не соціолог, але 10 тисяч – то одна справа, а майже 50 тисяч – це дещо інше.

Я від самого початку війни говорю, що найбільшою проблемою є російські командири. Вони думали, що у 21 столітті можна мати таке нелюдське ставлення до своїх солдатів. Вони трактують їх як гарматне м’ясо, як за Сталіна. Схоже на те, що інтелектуально Путін близький до Сталіна, інтелектуально. І він так розуміє війну: не важливо, якою є ціна, важлива ціль. Російські командири у стратегії Путіна жертвують своїми солдатами. Як солдат, як командир я б на таке ніколи не погодився. Я тих командирів російських не розумію, бо втрати, яких вони зазнають у бездумних боях, у тих штурмах Маріуполя, Сєверодонецька, то велика бездумність та некомпетентність тих командирів, просто компрометація. Це люди без честі, без шани, бо вони дають накази на вбивство цивільних, вони бомбардують міста, села, де вбивають невинних людей. Це найбільший недолік російської армії – командири, яких виховує собі Путін, які мають бути бездумними автоматами, машинами для вбивства вас і, як виявляється, своїх солдатів також.

На вашу думку, які найважливіші помилки, можливо методологічні чи підставові проблеми має російська армія? Тобто, з одного боку то така велика радянська армія, а з іншого боку, розуміємо, що вони намагаються зараз грати із сучасним обладнанням. Йдеться про ті ж самі Орлани.

Орлани не є жодною перевагою виглядає на те, що ви маєте успіхи і знищили вже багато тих Орланів, і будете знищувати. Ви також маєте багато дронів, які використовуєте для різних цілей. Це є, я б сказав, золотий вік дронів, ця війна показує можливості дронів, і обидві сторони ними користуються. Але це не є перевага. Проблемою Росії є те, що вони не були готові до тієї війни, не були готові до боротьби за сучасними методами. Виглядає на те, що вони були готові до ведення війни традиційними методами, за прикладом Другої світової війни. І те, що зустріли на полях в Україні, було для них великим шоком, українська армія побила їхню найкращу армію. 1-ша гвардійська танкова армія, елітарні війська російської армії були розбиті на полях України. Більшої історичної компрометації, такої історичної поразки не сподівалися. А українці 1-шу гвардійську танкову армію, гордість Путіна, гордість російських командирів побили. То було щось неймовірне, бо всі ми військові в НАТО дивились на ту 1-шу гвардійську танкову армію із такою заздрістю, що вона така чудова, бойова, ідеально обладнана, сучасна, натренована армія. Виявилося, що це лише міф. Ви дуже швидко на перших тижнях війни розібралися із тією гордістю Путіна.

Мушу сказати, що вам вдалося забрати своїх людей з Іраку, за що вас відзначили орденом, майже без загиблих. Тоді загинув лише один ваш солдат, але у автомобільній аварії. Як вам то вдалося? Але йдеться, наприклад, про спробу порівняння стратегії НАТО, стратегії російської і української.

Повертаючись до Іраку, я мав приємність мати у складі дивізії бригаду з України. Бригада була з Одеси, її командиром був генерал Попко. Дуже добре військо, брали участь у морських операціях, гідні солдати. Передовсім у свої тактиці та стратегії операційній, яку я використовував у Іраку, я вважав, що моя операційна активність є гарантією безпеки. То я ходив із військом в поле до пустелі, шукаючи бунтівників, не чекаючи, поки вони нас атакуватимуть. Я їх атакував, я весь час тероризував їх своїми активними діями. Тому кажу, моя активність операційна була гарантією моєї безпеки. І ніхто з бойової дивізії, що мала високу активність, не загинув. Натомість тактика, яку застосовують росіяни - бездарна тактика родом із Другої світової війни. Натомість я із захопленням дивлюсь на те, як керують ваші командири. Виразно помітно, що ваші підрозділи мають достатньо еластичності, гнучкості у діяльності. Передовсім можете обороняти райони не з місць, підготованих для того і добре підходящих. Наприклад, захист Києва колись на початку, передмістя Києва, призвела до того, що росіяни там мали великі втрати. Візьміть хоча б колону, розбиту під Броварами на схід від Києва. Це є місце оборони, у якому варто було ставати, де відомо, що росіяни тих місць не здобудуть, а будуть зазнавати великих втрат. В районах, де треба відступити, відходите, робите відскок, дієте гнучко, атакуєте, обходите російські позиції з боків, добре їх розпізнаєте, чітко вказуєте цілі для артилерії, виводите з ладу обладнання росіян. На мою думку, вашою перевагою є гнучкість командування, ваші командири керують дуже гнучко. І нема такого, що командир керує операцією з Києва, навпаки командири мають високий рівень самостійності, це така децентралізація командування, це записано у НАТО, і так має бути, що кожен командир має право на ініціативу, кожен командир повинен мати право на прийняття рішень. І ви це застосовуєте. І мені здається, що поряд із геройством ваших людей на першому місці, завдяки тій децентралізації командування ви зараз б’єте російську армію, яка керується централізовано, де високий генерал керує усіма, саме тому у цій війні вони отримують поразку за поразкою.

Цікава тема, пане генерале. До сих пір я не розумію, хто зараз керує російською армією. Бо вже не видно того грізного на словах Герасімова, настільки ж сильно видно Шойгу і так далі. Щось змінилося?

Ви зауважили, що немає у медіа ні Шойгу, ні Герасімова, багатьох інших нема. Ще на початку війни, перші два місяці, вони дуже часто виступали і розповідали про мегавійну. Зараз їх відсунули в тінь, бо виразно зрозуміло, що та війна – це поразка. Ця війна є їхньою поразкою. Хто керує? Здається, що там є командири, які керують, але ті командири не мають досвіду. Одним із командувачів 1-ї гвардійської танкової армії був командир, у резюме якого було записано не те, що він командував військами на війні чи навчаннях, а те, що був відзначений Путіним за організацію чудового параду у Новосибірську,  відзначений Путіним за організацію параду у Москві. Ну то вибачте, як солдат, що ця людина може на війні? Якщо він керував лише парадами. Таке росіяни мають командування, на жаль. І добре, що мають таких, перепрошую. Вони не справляються із тим керуванням, їм не виходить командувати так ефективно, як це робите ви. Саме тому вони щоразу зазнають поразки. Прошу зауважити, що коли росіянам вдалося здобути Сєверодонецьк, то у медіа з’явилась інформація, що Шойгу повідомив Путінові про захоплення Луганської області. А я у польських медіа задав питання, чи повідомив Шойгу Путінові про втрати Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської і Харківської областей. Чи повідомив? Не повідомив. Лицемірство, бездарність, компрометація, тільки пропаганда, яка на цей час вже зовсім зблідла, через ту кризу, яка спіткала російську армію..

А що б ви зробили, якби раптом опинилися командиром того чи іншого українського напрямку?

То є складне питання, я не знаю, який потенціал має армія російська і українська.

Кримський міст можливо?

Що ж, пане редакторе, передовсім зробив би два кроки у армії українській. Перше – на півночі в районі Харкова, провів би такий обмежений наступ, щоб випхати росіян від Харкова, і там їх зв’язати. А головне, так як і казав, форсувати Дніпро, вдарити на Крим, відрізати російські війська від Криму. І ті війська, які дійшли до Донецька і Луганська, розбити з півдня. Виглядає, що з точки зору українців, президент говорить про мільйонну армію, якщо буде зброя із заходу, а видно у цей момент, що росіяни мають настільки глибоку кризу, що вона їм не дозволить приготуватись бо яких-будь довготривалих дій. Тому наступ обмежений на Півдні, оборона в районі Донбасу, відрізання військ російських. Найголовніше – наступ на Півдні.