В Україні потрібен рух за права солдатів

Особливо вражає контраст офіційної риторики та реального ставлення суспільства до солдата. Саме суспільства, не тільки влади.

Чи знають наші обивателі, приміром, що якщо боєць поранений – то його можуть місяцями не випускати на лікування за кордон? Чи знають, що є госпіталі, де по кілька діб старший медперсонал може не звертати увагу на прибулого з передової пораненого?

Чи знають обивателі, що значна частина дуже потрібних державі й армії спеців гине на передовій, так і не дочекавшись переводу у потрібне місце, бо переміщення триває по пів року?

Чи знає обиватель, скільки штабних генералів вимагають від польових командирів штурмів ради штурмів, щоб мати змогу доповісти політичним керівникам про чергові 100 метрів взятої посадки?

А нікого з обивателів не жахає той факт, що питаннями держзамовлення на зброю донині завідують персоналії, чиї прізвища ще років 7 тому стали легендами недоумкуватості?

Читайте також: Почалась ще одна з визначальних битв війни

***

Нам потрібен народний тиск. Це не поміняє сама влада чи опозиція. Це не поміняють бійці зсередини. Система ця з радянськими генами, вона прекрасно оснащена для придушення волі та розуму рядового бійця.

Хто має заступитися за солдата, як не ті, хто в тилу, хто не перебуває в рамках військової рамки, де солдат за визначенням не має скаржитися ні на що?

Чи зможуть це обивателі й влада зробити це без прочухана, без чергової облоги Києва?

Коли вже з’явиться широкий рух за права солдатів і за реформи у військовій сфері, осмислений і не політизований?

Джерело

Про автора. Ігор Луценко, журналіст, воїн ЗСУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.