Путін лякає всіх Трампом, щоб змусити Україну розпочати переговори, - Фейгін

Кремль за своїм звичаєм почав забивати ефір словесною дипломатичною шелухою – розповідати, до чого вони готові, якісь параметри оновленого "Стамбулу". І паралельно з Орбаном, за допомогою якого вони обслуговували свої інтереси, вони вдарили в Охматдит – дитячу лікарню в Києві й убили десятки цивільних людей. От так вони ведуть справи. Чому настільки криваво й настільки дебільно вони це роблять? Яка була мета?

Дивіться, якщо говорити конкретно про Охматдит, то цей удар, згідно з їхніми уявленнями, повинен сприяти тому, що Україна разом із союзниками змушена буде піти на припинення вогню, можливо, перемир’я й подальші переговори. Так, ми розуміємо, що це спотворена логіка, але в моєму баченні, хоча різні експерти подають різні точки зору, - це спосіб саме закошмарити населення України. Адже удар був не лише по Охматдиту – були й інші об’єкти, у Дніпрі був удар, загинули люди, один професор загинув.

Але все це йде з фокусу, коли йдеться про дітей, про дитячу лікарню. Це удар, який мав продемонструвати західним союзникам, що виходу тут нема й що ми, так, - готові вбивати дітей у лікарнях, у будинках для самотніх стареньких. Це вже все було: ой, ні, то протиракета, ой, не туди попали - у військовий об’єкт цілилися. Зараз не залишається жодних сумнівів, що удар був спрямований, бо є уламки ракети, кадри відео, інші засоби фіксації. Американці, гадаю, з супутників взагалі все бачать, у них це все складається в теки, і, безумовно, з Києвом такий обмін є. Отже, це дія цілеспрямована, свідома.

Я вважаю, що тут пояснення одне: вони хочуть нажахати населення – це важливо. Вони відчувають і вважають, що можуть впливати на громадську думку в Україні. У цьому сенсі створювати імідж безпорадного президента Зеленського, вічної війни на виснаження, що має спричинити шкоду, яку вже не витримує населення, втрати, з якими воно не може дати собі раду.

Геноцидальна практика, якщо простими словами.

Просто багато хто рефлексує, каже, ну, він же не може так – обернутися й вийти перед люди негідником неймовірного масштабу. Але може, він уже таке зробив. Коли вже й так наробив стільки, то одним злодійством більше чи менше для такої людини, як Путін, і для його оточення вже не має значення. Він уже воєнний злочинець, усім зрозуміло, узурпатор і диктатор, якого нічого іншого як убивати не цікавить.

Багатьом це було зрозуміло й раніше, ці риси ми в ньому знаходили. Чому? З однієї лише причини – він виходець із системи КДБ, цього їх там навчають, вони такі. Звісно, не всі, є винятки, але він – частина системи, її органічна частина, така частина, яка навряд чи зміниться через якісь життєві обставини. І коли він приходив до влади у 2000-му, такі розмови були, що від нього треба чекати біди. Чому? Бо ж він із КДБ.

Як це впливає на процес переговорів безпосередньо? Дивіться, він діє так: ближче - далі, гаряче - холодно. Тобто він організовує візит Орбана, жодних сумнівів. Я вважаю, що це була місія замовлена, за неї було заплачено, імовірно, з Кремля безпосередньо, коли прем’єр-міністр Угорщини фактично сам ініціює поїздку. Просто не багато хто знає, що пів року тому сам Орбан сказав: я хочу бути посередником.

Зараз у Джидді збирається проводити другий саміт Саудівська Аравія; є турецький майданчик з Ердоганом, який постійно себе пропонує, і практика була; Китай казав про мирну конференцію. У Швейцарії відбувся форум миру неприйнятний для Росії зовсім, тому що ґрунтується на системі традиційної безпеки, угод, міжнародного права, визнання суверенітету, - на це Кремль не пристане. Тому друга конференція у Швейцарії за участі Росії, як на мене, цілковитий нонсенс, але то інше питання.

То чому саме Орбан? Тому що Орбан є представником саме Кремля. І він вигідний Москві як човник.

Адже ми ексклюзивні, так. Але хто направду ексклюзивний – той, хто має вплив на Кремль, хто має хоча б зв’язок із Кремлем. Це Китай. Це Орбан. Він начебто голова Ради в ЄС зараз. Я вже бачив, що деякі політики, деякі представники країн вимагають за ці човникові візити до Києва, до Москви й Пекіна Орбана з цієї посади відкликати, тобто позбавити його цього права.

Але поза тим він начебто з Європи і представник західного світу, проте й начебто агент Кремля, прямо казатимемо. І він такий вигідний. Він може озвучувати порядок денний, який не буде переконливим, якщо його озвучить Китай. Тому що Китай – це окремий полюс, Америка не сприймає Китай як миротворця, як рівню. А Орбан, виходить, просто приватний політик.

Якщо уважно почитати всі одкровення угорського прем’єра, там ідеться про два-три місяці, які будуть ще гіршими. І в супровід цьому Кремль починає бити по лікарнях. Кремль це демонструє не лише Україні. Але на Заході в кабінетах теж сидять люди, які розуміють всю небезпеку з боку Кремля. І на Вашингтонському саміті було ухвалено два важливі рішення – про гроші й про перспективу вступу України в НАТО. Одразу зірвало дах Медведєву. А Орбан озвучував те, що йому вклали у вуха в Кремлі, так?

Так, усе правильно. Він і мусить лякати. Причому цей сигнал Україні скерований, це зрозуміло, та Україна вже два з половиною року у війні живе. Тобто він скерований на Захід. Цей меседж Кремля так і промовляє: якщо ви зараз не тиснутимете на Україну, щоби вона пристала на цей план припинення вогню й решту, то буде гірше: будуть лікарні, будуть масові загибелі, продовжуватиметься знищення інфраструктури, що буде взимку – ви розумієте.

Тобто тоді ви вже натисніть на Україну, зробіть уже бодай щось, щоб вона зробила перший крок, бо буде гірше.

Звісно, від Орбана це звучить переконливіше, бо він же ж зустрічався з Путіним – інші не зустрічалися. І Путін йому щось таке сказав, що ми, мовляв, взагалі все знесемо до дідька. І тоді Захід, через свою рефлексію, через свою слабкість, вирішує: ми все одно нічого суттєвого не можемо протиставити, лише давати зброю Україні, самі долучатися до війни не можемо, так, це безвихідь, яка дає змогу зараз розпочати процес переговорів, то хоча б загибелі припиняться, хоча б Охматдити припиняться.

А розрахунок Путіна – дотягнути до листопада. Він все одно робить ставку на Трампа. Він вважає, що Трамп на якийсь момент – до речі, це не факт, я в цьому не впевнений  - дійсно збентежить Європу, тому що проголошує антиєвропейські плани, що Європа, Рада безпеки себе недостатньо фінансує, що не можна покладатися лише на США, які повинні будуть захищати. Відома заява минулого року в Кароліні, де він сказав: "Абсолютно ні", - на питання, чи захищатиме він Європу, якщо на них нападе Росія.

Трамп незрозуміло артикулює питання плану підтримки України. То каже, що не даватиме зброю, якщо вона не піде на переговори, а переговори мають завершитися на користь України. І якщо Україна схвалить, то лише таке рішення буде прийняте тощо. Ці тези  суперечливі. Тим більше, моя точка зору така, що Трампу не дадуть припинити постачання й допомогу Україні. Не дадуть, тому що протидія в Конгресі та інших місцях не дозволить йому, як це бувало в першу його каденцію у 2016-2020 роки, просто взяти й припинити.

Тому все ж таки розрахунки з боку Путіна вибудовуються на Трампа. І цей період має створити страх, мовляв, а ось прийде Трамп – буде ще гірше, нумо до листопада принаймні розпочнемо цей мирний процес.

І від цього звучать заяви, що до кінця 2024 року, як кажуть вони, переговори точно розпочнуться. Це сказали в Пекіні й це сказали в Москві. Чому? Тому що 20 січня інавгурація Трампа, якщо Трамп переможе на виборах. Виходитимемо поки що з цієї конструкції, що Трамп дійсно має шанс перемогти на виборах у США. Хоча питання відкрите, може бути й по-іншому.

Так, Байден взагалі може піти, різні розмови є про це. Спонсори Демократичної партії вимагають, щоб він пішов, різні варіанти є, можливо, буде кандидатом губернатор Каліфорнії, на з’їзді затверджений, чи Камала Гарріс, віцепрезидент, – невідомо, побачимо. У будь-якому разі Москва дійсно це враховує, щоб чинити тиск на західні країни, європейські зокрема, і вважає, що для неї це дуже сприятливий момент. Бо у Франції вибори, президент Макрон відволікся на дострокові вибори в Національні збори. Результат такий, який є, і він містить сигнал тривожний, загрозливий. Але поки що подивимося, як функціонуватиме уряд у цих умовах, бо перше місце посіли ліві, друге – партія «Відродження» самого Макрона, на третьому місці ультраправі з Марін Ле Пен.

Але поза тим Путін вважає, що в цьому питанні треба поспішати, потрібно створити навіс тиску над Україною. І з цього виходить ця човникова місія Орбана.

Чому? Тому що Орбан проїхав усі три точки, крім тих двох, що залишилися: він проїхав Москву, Київ і Пекін, але дві ще залишилися – Брюссель і Вашингтон. У Вашингтоні його не приймуть, його не терплять у Вашингтоні зовсім. За Трампа це можливо, місія ця може продовжитися, але це лише наступного року, після інавгурації 20 січня. А щодо Брюсселя, то він уже висловився однозначно: ми тебе не уповноважували, ти їздиш із власної ініціативи, порушуючи консенсусні домовленості з боку європейської спільноти.

Попрацювати патопсихологом, – щоб розібратися, що вони «поклали в кишеню» Орбану. Путін починає жувати мантру про якісь стамбульські папери: ми ж пропонували в Стамбулі, а повернімося до стамбульських домовленостей. А з іншого боку, випускає Медведєва, і той чітко підсумовує все те, що пропонує Путін: а ми все одно вбиватимемо українців, і потім будемо вбивати, навіть якщо про щось домовимося, бо це і є наша мета – убивати українців або розвалити НАТО, ось так.

Я вже багато разів казав про те, що Медведєва для цих божевільних заяв використовують для внутрішнього порядку денного насамперед. Мовляв, не звертайте ви увагу на всі ці переговори, ми робимо свою справу. Дивіться, а він усе ж таки заступник голови ради безпеки РФ, колишній президент, експрем’єр. Зрозуміло, що довбня, але для внутрішнього споживання згодиться. Чому? Бо постійно всі агентства всередині Росії - якщо хтось стежить - усі розшерюють все, що каже Медведєв, всюди це розходиться дуже широко. До росіян цей порядок денний доходить: про те, що ми їхню незалежність щось там таке, що ми вдаємо якісь переговори, мирний процес, не зважайте – ми їх однаково доб’ємо, Україна буде наша, української нації не буде, це остаточне, незворотне рішення. На мою думку, вони насправді так вважають, на це все й розраховано.

Я коли кажу про безперспективність переговорів у будь-якому форматі, що зараз обговорюється, від Швейцарії до ініціатив Орбана на доручення Кремля, то це тому, що не знято головний тезис - що «ми все одно не зупинимося й однаково доб’ємо», що «ми зараз удамо якийсь мир, а через якусь кількість місяців чи років ми його зруйнуємо й підемо по тій самій схемі, як і з Мінськими домовленостями». Саме тому випускають Медведєва.

На Заході його вже не сприймають, якийсь час вони його використовують для посилання якихось сигналів і на Захід. На Заході на ньому поставили крапку. Мало хто й пам’ятає, йому навіть пропонували європейські політики з Брюсселя, офіційна майже заява була, щоб він лікувався. Представник, здається прессекретар там є, хто захоче, в інтернеті знайде, - сказав, щоб він пройшов психіатричне лікування. Вже така оцінка дається, не кажучи вже про приватні оцінки тих, хто може собі дозволити відверті заяви.  Я пам’ятаю, голова Мюнхенської конференції сказав: як ми взагалі з цим дебілом могли спілкуватися – це клінічний ідіот.

Це говорить про те, що на Заході ці заяви сприймаються лише так: ну, мабуть, вони саме так і думають, але Медведєв – це ідіот, який, якщо ми на нього звертатимемо увагу, реагуватимемо на нього, то це саме те, що потрібно Москві, – щоб зараз усі політики кинулися коментувати Медведєва. Його ж ніхто не коментує на Заході - ви помітили? Ніхто не коментує, розуміючи, що він дійсно озвучує наміри Кремля й самого Путіна й реагувати на нього не треба. Тільки це й потрібно Путіну – щоб він у різних напрямах створював різні наративи, різні сигнали, які мають і викликають постійну рефлексію. Тобто розхитувати  Євросоюз.

Психічна атака це називається. Пам’ятаєте, каппелівці - повним ходом, усі готові полягти в українських чорноземах. Але ж Путін також бажає скористатися ситуацією. Що він намагався в реальності вкласти в Орбана? Запустили «фальш-ракету» з медведєвською маячнею, але через Орбана Путін спробував донести свою нову пропозицію. В чому вона насправді полягає? Вони ж намагаються вигризти те, чого не захопили. Це викликає закономірну іронію й пересилання нам F-16.

Там усе той самий сигнал, через Орбана передають таке: домовляймося щодо України на моїх умовах - і я не піду більш нікуди; я готовий це підписати на папірці; я готовий у тій таки угоді про мир написати про те, що не маю жодних агресивних намірів стосовно країн ЄС і НАТО; я готовий – якщо бажаєте, я підпишу; зробіть це – чотири області до адміністративних кордонів. Він же ж озвучив публічно план, переговори саме про це будуть. А також заборона на вступ України в НАТО, її позаблоковий статус, скасуйте всі санкції, і ми розпочнемо переговори. На яких ми домовимося й про решту – демілітаризацію, закріплення юридичне цих чотирьох областей (Крим навіть вже й не обговорюється, питання закрито), заборону на те, те й те, відмову від репарацій (від Росії не можна вимагати репарацій, це буде точно). І тоді я не піду в Сувальський коридор, Польщу, країни Балтії й так далі.

Але, по-перше, ми бачили, як Путін уже порушував подібні зобов’язання, які він на себе покладав, таке вже траплялося, тож яка нормальна людина йому повірить? Мінські домовленості та інші – то були домовленості, які могли обговорюватися ще десятиріччя, але вони давали можливість миру, вони виводили на мир, від війни - до миру.

А хіба не така була мета Путіна? Виявляється, ні, для нього мир не був метою ніколи. І які б угоди він не укладав, вони не переслідують головного: вони не прагнуть миру, створення умов для міцного, безпечного, передбачуваного миру, в якому війна, що розпочинається однією країною як агресором, неможлива. Ну, як учасники угоди, ми не кажемо про межі Європи, там, де є країни не менш агресивні, ніж Москва.

Так от, Путін уже багато разів довів, що саме миру він не прагне, мир йому не потрібен. І ціна, яку він може заплатити за реалізацію своїх інтересів, може бути дуже високою.

Через Орбана він намагається дійсно фальш-ідею, фальш-сигнал продати, що «ні, я не піду, присягаюся, ми це все зафіксуємо. Віддайте мені фактично Україну, і не матимете проблем у Європі».

Просто легенький когнітивний дисонанс у плані географії. Ми пам’ятаємо, про що говорили в Стамбулі, виходячи з тих витоків інформації й документообігу, який з’явився в інтернеті: там не йшлося про захоплення чотирьох додаткових областей, там ішлося про сценарій фінляндизації, демілітаризації, тобто зробити Україну повністю готовою до наступної хвилі нападу. Це дуже небезпечно. Але тут розмикається когнітивне коло - він говорить про захоплення додаткового.

Розумієте, всі ці вигадливі ІПСО, посилання різноспрямованих, часто-густо суперечливих сигналів – це також частина плану. Вони все це запускають, план Колокольцева наприклад…

Відразу нагадаймо хто такий Колокольцев: з одного боку, це головний російський мент, а з другого, це був емісар з Кремля, який ступив на благодатний американський ґрунт.

На мій погляд, швидше за все там не було жодного плану, вони мають інші канали й джерела, як цей план передати. Однаково це все потрібно, щоб розхитати загальну ситуацію, щоб створити ілюзію, що триває активне обговорення переговорів, обміни відбуваються, консультації тощо, чого насправді в такому масштабі нема. Як були консультації між Вашингтоном і Москвою через Саллівана й Бернса, через Наришкіна й, раніше, Патрушева, а зараз Путін, можливо, сам взяв на себе цю місію, - і більше нічого, жодних консультацій із Заходом нема. Орбан не є представником Заходу, якому доручили цю місію, ми це вже обговорили. Орбан – це ініціатива самого Кремля, який бажає мати такого самого свого представника.

Часто Путін своїми публічними заявами відповідає саме Вашингтону – не світу, не Києву, саме Вашингтону. Його план, який він озвучив напередодні Швейцарської конференції, з ультимативними попередніми умовами про чотири області, санкції та позаблоковий статус України, - так він озвучував його для США. Тому що США домагалися іншого, вони на тих консультаціях казали: виходьмо на якісь реальні – наголошую, реальні – варіанти плану, за якого буде компроміс, не буде одностороннього отримання геополітичного дивіденду у вигляді фактичної ліквідації України як суверенної держави. І він їм відповів публічно, щоб зв’язати себе цими словами: слухайте, я ж мирний план озвучив, не можу тепер від нього відступати, нумо тепер від нього відштовхуватися, я готовий рухатися в притомних межах – ну, добре, санкції не скасовуйте, тут зробимо маленьке щось, ну, добре, не до адміністративних кордонів - хоча б дві області віддайте нам, Донецьку й Луганську, а з Запорізькою та Херсонською я можу й рухатися.

Це на закритих консультаціях він може таке казати. Та відмовитися від уже озвученого плану взагалі він не може - розумієте, мовляв, як же я тепер відійду від нього, це ж частина нашої загальної геополітичної доктрини, частина нашої Конституції – чотири області й Крим, позаблоковий статус, це умова нашої безпеки.

Хоча ми всі чудово усвідомлюємо, що безпека членством України в НАТО Росією не забезпечується, ми це повинні ясно розуміти. Бо весь час десь на Заході інколи якісь експерти кажуть: так він розуміє безпеку, можливо, це неправильно, але, з іншого боку, дійсно - до кордонів Росії НАТО, Україна. Але, вибачте, НАТО розширилося, тепер воно від Фінляндії до Туреччини, від країн Балтії, які теж члени НАТО. Тому в самій суті цієї вимоги позаблокового статусу жодних умов гарантій безпеки не надається, якщо на Росію нападе НАТО, хоча в це неможливо повірити, - йому є звідки нападати.

До того ж, це війна ХХІ століття: ніхто не лізтиме танками зі своїх баз, застосовуючи авіацію, це все можна зробити з інших територій. Це буде з території Балтії, зрештою, Фінляндії, Швеції, Румунії, Польщі – це не має жодного значення, географія втратила свою вагу в питаннях безпеки. Жодні лімітрофні зони, жодні буфери, як собі уявляє Путін, не забезпечать безпеки з точки зору глобальної, з точки зору можливості нападу – не забезпечать. У ХХІ столітті все дистанційне, немає нічого такого, що безпосередньо дотичне. Не має сенсу копати рови на кордоні – Росії, я маю на увазі, такої країни, як Росія, не з іншими країнами. Коли є ракети з боєголовками, це не має жодного сенсу. Тому цей тезис про те, що безпека забезпечується географією, - це тезис із середини ХХ століття в найкращому випадку, який давно не діє.

Тому висновок такий: Путін не дурний, він це розуміє чудово. Йому потрібна Україна, він не може дозволити Україні піти на Захід – оце й усе. А якщо ця мета саме така – щоб жоден клаптик української землі не опинився в західному ареалі, то тоді він воюватиме до кінця.