Як перемогти Кличка, де воюють коти і чому помирають від дієти – 5 книг про людську винахідливість

У веселій книжці "Європеана. Коротка історія двадцятого століття" Патріка Оуржедніка (Л.: Видавництво Старого Лева) світ складається з "художніх" скалок - фіктивних епізодів, невигаданих небилиць та інших парафраз з літературної класики.

Здебільшого, звичайно, з Гашека і Хармса. У першого царі з цісарями на обгортці солдатського печива трималися за руки, немов граючись у "Крілика в ямці", у другого такі огірки продавалися у крамницях, що ніяким бабам, що масово випадали з вікон, навіть не снилося. Точніше, снилося, але здебільшого в Україні, куди "щастя приходить, мов у бабську зону морквина – покришене", як писав Цибулько. Так само у цьому балаганному паноптикумі з фактів чудовий абсурд змагається з яскравим гротеском за право називатися сучасною історією. Тут росіяни винайшли революцію, американці - бюстгальтери, а німці - спеціальних жінок, які під час війни розпилювали згорілі трупи на добриво для дерев. Трупи в руїнах будинків були скручені в клубок, а інколи два або три трупи, як у Гашека, трималися за руки або обнімалися. А одна жінка не хотіла пиляти, і її вирішили розстріляти за саботаж, але вояки за цей час встигли дезертирувати. Але занурення у постмодернізм все одно тривало, і після емансипації жінок та винахід контрацептивів і одноразових пелюшок кількість дітей в Європі зменшилася, зате зросла кількість іграшок, гойдалок, песиків і хом'ячків. До речі, про тваринок. "Під Вокуа у німецьких солдатів був навчений пес, він бігав сюди-туди від німецьких позицій до англійських і переносив хліб, цигарки, шоколад і коньяк, - дізнаємося ми подробиці. - У німців були сигарети й шоколад, але не було ні хліба, ні коньяку, тоді як в англійців був достаток хліба й коньяку, але цигарок в них було мало. А під Предаццо австрійські солдати вислали до італійців кота з листівкою, на якій було написано: ПОСИЛАЄМО ВАМ НАШОГО КОТА ІЗ СИГАРОЮ. Сигара була прив’язана шматком мотузки до котячого хребта. А італійці скурили сигару, а кота вбили і з’їли".

Винахідливість щодо цієї книжки від самого початку полягає у кмітливості її видавців. Адже вони, як відомо, працюють на вимогу читацької публіки. Якщо комусь потрібна якась книжка, він може оплатити її видання і мати жаданий екземпляр, поки решта видавців вираховує ризики. І таких бажаючих вистачає, повірте! Наприклад, українською ще не був перекладений роман Джека Керуака "В дорозі" (К.: Комубук), уявляєте?

Тепер цей головний роман "розбитого покоління", який миттєво став легендою, здійняв шквал суперечливих відгуків і визначив подальший розвиток американської літератури, можна прочитати і поставити на полицю. Заодно дізнавшись, що саме в цьому творі відбувається становлення славнозвісного "спонтанного" стилю Джека Керуака, натхненного ритмами і звучанням бібопу. Тобто джазу, дорогі друзі. Тож роман віддзеркалив світогляд цілого покоління, став культовим текстом контркультури, а невдовзі — всесвітньо визнаною класикою. Пригадуєте "Безжурного їздця" з розкішно-волосатим Ніколсоном? Так само, як у цьому пізнішому фільмі, у романі Керуака - нескінченна дорога, автостоп і автобуси, перетинання континенту від краю до краю, нічні розмови до світанку, поезія, секс, речовини і, звісно ж, нестримний джаз. Дослідження меж особистої свободи і Американської мрії, про яку так само згодом писав Гантер Томпсон. Натомість тут - сповнена пригод подорож двох друзів: письменника-початківця Сала Парадайза та юного шахрая й бабія Діна Моріарті. Саме завдяки цьому тексту народився образ вічно молодого і шаленого "короля бітників", спокусливий і оманливий образ, у якому автор назавжди закарбувався в уяві читачів, який приніс йому важкий тягар слави і якого він не позбувся й досі.

Цілком слушно чекати, що книжка на таку суперечливу тему буде важкою або похмурою. Утім, це не так, і в дослідженні Ендрю Дойґа "Неминуче. Чому люди помирали раніше і чому помирають тепер" (К.: Лабораторія) розповідається якраз про людську винахідливість. Тож краса книжки, як зауважує критика, полягає у тому, що будучи історією смерті, вона також є історією життя — блискучою і захопливою.

Автор нагадує про те, як протягом кількох століть ми перейшли від світу, де хвороби, насильство чи голод могли вразити будь-кого в будь-якому віці, до світу, де в багатьох країнах надлишок їжі є більшою проблемою, ніж його відсутність. Чому ж причини нашої смерті так змінилися? Як сталося, що століття тому люди вмирали переважно від інфекційних захворювань, а сьогодні провідними причинами смерті в промислово розвинених країнах є хвороби серця та інсульт? Таким чином, перед нами своєрідне дослідження портрету смерті протягом всієї історії людства, з її конкретними причинами – від інфекційних до генетичних захворювань, від насильства до дієт. По суті, захоплива історія розвитку медичних знань, організації суспільства, наукових досягнень і прогнозів на майбутнє, яка, у свою чергу, вміщує реальні історії людей, які сприяли підвищенню рівня життя людства і показника смертності серед людей. Зокрема, про відкриття вітаміну С і його роль у запобіганні цинги; про ірландського іммігранта, який відкрив першу пральню для бідних у Ліверпулі і довів, що чистота допомагає у боротьбі з хворобами; про куратора англіканської церкви, який започаткував анонімну гарячу лінію довіри, щоб допомагати тим, хто переживає емоційні труднощі тощо. У такий "хронікальний" спосіб нам пояснюють, чому люди помирали в минулому, чому помирають зараз і наскільки кардинально зміняться причини смерті у найближчому майбутньому. "Чума, Голод, Війна та сама Смерть — ось Чотири вершники се¬редньовічного Апокаліпсиса, - нагадує автор. - У наш час причини смерті карди¬нально відрізняються: здебільшого це серцева недостатність, рак, інсульт і деменція. Світ довкола нас змінився: раніше смерть від хвороби чи насильства могла настати в юному віці, а голод могли спричинити один-два неврожайні роки; нині ж у багатьох країнах надлишок їжі становить більшу проблему, ніж її неста¬ча, а смерть до шістдесяти років уважається передчасною. Наш спосіб життя зазнав приголомшливих змін, і це видно по тому, як ми помираємо. Мета цієї книжки — показати, як це сталося".

Назва цієї книжки всесвітньовідомого боксера говорить сама за себе: "За Маскою" Тайсона Ф'юрі (К.: BookChef) — це відверті зізнання "Циганського Короля", як часто називають автора, про його злети та падіння в особистому і професійному житті. При цьому варто загадати, що відомий він не лише професійними здобутками, а й зовсім не спортивною поведінкою, як-от уживання наркотиків чи втрата спортивної форми.

Таким чином, уславлений Тайсон Ф’юрі нарешті знімає маску та розповідає читачу факти, які приголомшують. За епатажними витівками боксера в публічному житті та поза досягненнями на рингу перед нами постає зовсім інша особа, яка бореться з особистими страхами й навіть із психічними розладами та спробою суїциду. "Коли я почав писати цю книгу, то важив 177 кг, багато пив, ненавидів бокс і боровся з глибокою депресією, - розповідає автор. - Я не хотів повертатися у спорт. На той час усе, що я міг бачити й відчувати в житті, було болем. Пояси, визнання чемпіоном світу у важкій вазі -- утілення мрії всього життя -- ще 2015 року залишили лише холодне відчуття пустки всередині, яке не покидало мене. Усе це абсолютно нічого не означало". Також у цій книзі автор описує свої визначні поєдинки, серед яких чільне місце займає бій із Володимиром Кличком. Та чи приніс цей герць йому бажану насолоду? І чим врешті обернулася для нього цей поєдинок? Загалом книжка цікава тим, що в ній ідеться не лише про світ великого боксу, в ній мовиться про становлення особистості та непростий шлях перемоги над людськими вадами, подолання згубних залежностей і шлях нагору. "Дехто подумає, що знає мене за деякими моїми коментарями в соціальних мережах, - нагадує автор, - інші просто зосередяться на моїй боксерській кар'єрі, та сподіваюся, що ця книга розповість усім про те, ким я є, про мою справжню сутність, про те, що я пережив у житті та про мою тривалу боротьбу".

У культурологічно-психологічному сенсі Україна за всі часи відала лише про афірмації-навіювання кшталту "Геть від Москви! " Хвильового, або "Геть з України, москаль некрасивий! " Вірки Сердючки. Тепер ось маємо радикальне "Геть із голови" Дженні Аллен (Л.: Свічадо») – заклик, що взагалі виключає наявність будь-яких токсичних думок. А що, спитаймося, навзамін?

У будь-якому разі, на прикладі власної історії авторка принаймні пояснює, як глибоко у нашому мозку засіли переконання, що спотворюють картину реальності і нас самих. Її конкретні поради — це по суті впорядкована інструкція, що допоможе вирватися з полону токсичних думок. Завдяки цьому ми зможемо чимало. Зокрема виявляти моделі мислення, які вганяють нас у ступор; розуміти, що думки можуть змінювати наше життя; стримувати деструктивні дії, які починаються в думках. Головне, не відволікатися, як радить авторка, бо це трапляється повсякчас. Особливо сьогодні, коли ранкову молитву замінив моніторинг новин в Інтернеті. "Кажуть, книжки з'являються з двох причин: або автор є експертом із певної тематики, або ж певна тематика надихає його на відчайдушні пошуки відповідей упродовж довгих років, - розповідає авторка про свій шлях. - Останнє краще описує саме мою ситуацію. Того ранку я прокинулася з наміром написати щось для вас. Проте насамперед, подумала я, мені потрібно певний час побути з Богом. Що я зробила? Я взяла телефон. Побачила у своїй електронній пошті лист про те, над чим працювала, а в листі відправник висловлював "конструктивну" критику стосовно моєї роботи. Як тільки я вирішила відкласти телефон, щось іще відволікло мою увагу... і раптом я усвідомила, що вже опинилася в інстаграмі, захоплююся чиїмись перемогами й досягненнями, які різко контрастують із моїм робочим процесом, якому, здається, не видно ні кінця, ні краю. За ці декілька хвилин із телефоном я дійшла висновку, що з мене слабка письменниця, котра проводить життя в гонитві за речами, які нічого не означають, бо й сама я ніщо, і мені нічого сказати іншим. Я з великою швидкістю опускалася по спіралі до розчарування..." Що було далі, і що треба робити, щоб такого не було – краще прочитати самим у цій без сумніву корисній книжці.