Якщо Ізраїль впаде, то впадуть і арабські демократії, - ізраїльський політолог Заєв Ханін

Стоїмо на порозі Третьої світової війни. Це вже не жарти і не конспірологія, не розігрів відповідної теми. До величезної кривавої кризи на Близькому Сході може долучитися, наприклад, Іран, який намагається ляльководити «Хезболлою» та ХАМАСом. США відкрито ввійшли в гру, і незабаром може розпочатися наземна операція.

Це дуже цікаве й складне питання, але, мабуть, можемо знайти відповідь. Ми бачимо, що дві гарячі точки, до яких сьогодні особлива увага, - це війна України проти Росії, спроба відбити російську агресію з божою допомогою. Зрозуміло, що Господь особисто не втручається, він залежний від того, наскільки люди спроможні слухати цю мову справедливості. І тепер щe нова гаряча точка. Вона не нова, триває вже сто років, але тепер вона вийшла на фінішну пряму: або ми, або вони – це війна Ізраїлю з іранськими проксі.

Тут ви цілковито маєте рацію, говорячи, що сьогодні насправді постало найбільш жорстко питання, чи втрутиться Іран особисто в цей конфлікт. До сьогодні в Тегерані вважали за краще не декларувати власну участь, насамперед тому, що вони зацікавлені у відносній свободі дій, щоб отримати ядерну зброю. За кілька тижнів, за кілька місяців до початку цього конфлікту, який ми зараз переживаємо, надійшла інформація, що насправді від отримання достатньої кількості збройного плутонію Іран відділяють тижні. Тобто зарядити кілька ядерних бомб, та ще й у доповнення до їхньої ракетної програми, яку вони розробляють. План дій про недопущення отримання Іраном ядерної зброї сьогодні виглядає вкрай наївним. І у відповідь на питання, мовляв, будьте раціональними, це ж і вас торкнеться, ядерна війна означатиме і ваш кінець, – відповідь: зате помрете і ви. Оце й усе, залишається дуже мало місця для компромісу, погодьтеся.

Так чи інакше, Іран поки що в конфлікт не втручається відкрито. Він традиційно всі ці роки  віддавав перевагу діям через своїх проксі, через сателітів. Це насамперед найсильніші, серед яких південноліванська «Хезболла», і не треба сприймати її як ще один терористичний рух, це реально партія, яка керує Ліваном. Ліван – це країна, яка є заручником «Хезболли». І ситуація, коли президент, якого нема, прем’єр-міністр, який є, діячі, які перебувають у Бейруті, криком кричать: рятуйте нас від них. А «Хезболла» каже: ви не повинні втручатися, тому що це буде кінець Лівану.

У минулі часи Ізраїль був змушений (перша ліванська, друга ліванська) змагатися лише з військовим крилом радикального руху. Вважалося, що Ліван не контролює ситуацію, ми не воюємо з Ліваном. Та сьогодні нам доведеться воювати з Ліваном.

Мені неприємно це казати, але якщо вони втрутяться, то така країна, як Ліван, буде цікава лише археологам.

Вони розуміють, у чому справа, тому що це буде питання виживання країни - Ізраїлю, як ви розумієте.

Така сама ситуація на сьогодні з ХАМАСом на півдні, але вони вже догралися. Вони, схоже, вдалися до тяжкого, самовбивчого кроку. І хоча їм вдалося здивувати ізраїльтян, і хоча втрати були катастрофічні й нагадали дні Голокосту ізраїльтянам, але зрозуміло, що Ізраїль в десятки разів сильніший за ХАМАС і кінець цієї організації в недалекій перспективі.

Вони розраховували – іранці також, імовірно, - що Ізраїль мляво відреагує, як і завжди, загрузне в цих боях, дуже швидко розпочне сухопутну операцію - а там катакомби, міни, багаторівнева оборона, великі втрати, а кожне життя ізраїльтянина безцінне, почнуться розмови, що треба закінчувати з цією справою, нумо домовлятися – все як завжди. І тут втрутиться «Хезболла». А виявилося, що платівка вже інша, стара концепція вибухнула в нас у руках.

Тобто ідея мирного співіснування, управління кризою, те, що називається «червоних ліній» і стримування себе не виправдала.

Всі ці миролюбні прохання й пропозиції «увійдіть у їхнє становище, ви маєте розуміти, це такий народ, він потерпає в окупації» - поясніть мені, в якій окупації? Ми звідти вийшли, до останнього сантиметра 18 років тому, постачаємо туди харчі, воду й решту, електрику, приймаємо людей на лікування, забезпечуємо роботою.

Так от сьогодні ця парадигма змінилася тотально. І про менше, ніж ліквідація цього фундаменталістського радикального ісламістського режиму, не йдеться. І тому «Хезболла» наразі трішки стримується. Війна на півночі відбувається.

Але це не повномасштабна війна, треба сказати, що наш прем’єр притримує міністра оборони.

Тому що його пропозиція була вдатися не до реактивних, тобто знищувати вогневі точки терористів звідти, а перейти до проактивної фази, тобто завдати удару по основних концентраціях бойового крила «Хезболли» і по центрах підготовки й пуску ракет, яких Ізраїль має у десятки разів більше, ніж ХАМАС.

Якщо ми говоримо про геополітичний ландшафт ситуації, виникає відчуття, що ХАМАС був використаний як спусковий гачок. Вони спровокували ситуацію, вбивши дуже багато цивільних ізраїльтян і не лише, знаючи, що буде реакція. Можливо, метою геноцидальної акції було підняття антиізраїльських настроїв на Близькому Сході. Є держави, які торгують нафтою, транзитери дуже важливих проєктів, альтернативних до китайського транзитного коридору, - вони хотіли б збурити Близький Схід, після чого почалися б зовсім інші відносини на енергетичному, нафтовому ринку й не лише там.

Я вважаю, що така гіпотеза цілком ймовірна, є кілька обставин, які її підтримують. Але це мало б означати, що «Хезболла» має втрутитися негайно, а Іран - стати частиною цього проєкту. Ізраїль показав витримку, і зараз картина виглядає так: Ізраїль станом на сьогодні має «простір для дихання», як це кажуть на івриті, - простір для маневру, для свободи дій. І тому має час, небагато, але все ж таки має, для того щоб упоратися з проблемою на півдні.

Виникає питання стосовно вашої гіпотези щодо Ірану, цілком логічне, на мій погляд: Іран, ймовірно, зараз притримує «Хезболлу», тому що десь стався збій.

Справа пішла не зовсім так, як вони розраховували. Ізраїль не піддався на провокацію, на цю принаду, і готує повномасштабне знищення крок за кроком усієї тамтешньої інфраструктури.

Спроба збурити арабський світ проти Ізраїлю загалом виявилася невдалою. Ця зустріч арабських лідерів з паном Гутеррешем, до якого в нас є свої питання, як ви розумієте…

У нас теж в Україні до нього дуже багато питань.

Отож-бо, мені не потрібно українцям пояснювати, що я маю на увазі. Там ми чули звинувачення на адресу Ізраїлю, негайні вимоги припинити ескалацію, звинувачення в геноциді. А «під столом» казали: боронь боже вас робити те, що ми радимо. Вони чудово розуміють, але мають казати те, що хочуть слухати їхні народи, які поколіннями виховувалися в антисіонізмі та антисемітизмі. Але самі водночас чудово розуміють, яка то війна, стримування Ізраїлю й заповнення цього ґрунту, цієї площі Іраном та його союзниками, Китай зі свого боку зі своїми інтересами, Росія з іншого боку зі своїми, країни іранського блоку – від єменських хуситів до режиму Асада в Сирії й «Хезболли» на півночі, в Лівані, й ХАМАСу на півдні та плюс ще Ірак, що є провінцією Ірану насправді.

Це все арабські лідери більш-менш усвідомлюють і розуміють, що якщо збитків буде завдано Ізраїлю, а у свою чергу,  Іран своєю чергою поки притримує «Хезболлу», імовірно розуміючи, що ситуація не зовсім відповідає їхнім планам, і вони притримують на «чорний день». «Чорний день» для них – це ситуація, коли Ізраїль нарешті домовиться зі США й отримає зелене світло на ліквідацію іранської ядерної програми.

Специфіка Ізраїлю полягає в тому, що там відсутня стратегічна глибина оборони – Ізраїль справді малесенька держава, розмір якої трішки менший, від Київської області. Вони розраховували залякувати  Єрусалим іранською балістичною програмою - в Ірану вона надзвичайно добре розвинута, і вони могли залякувати постачаннями бойовикам. Але військова відповідь США – авіаносні групи, які в Середземному морі перемістилися до узбережжя. Чи ухвалить Байден важливе рішення, якщо застосують неконвенційний сценарій проти Ізраїлю?

Сто відсотків, так. Це чинник стримування Ірану - і чинник стримування Ізраїлю, між іншим. Це означає, що, коли ви нам не даєте вирішити проблему самим, то ставайте поряд із нами. Усі попередні роки відповідь була униклива. А сьогодні відповідь така: дивіться, ось дві авіаносні групи, ось наш есмінець збиває ракети, які хусити випустили за наказом з Ірану в ваш бік. Чи їх було скеровано на військові бази США в Іраку чи на південь Ізраїлю, не важливо, за великим рахунком. Поза тим, есмінець американського флоту збив їх на підльоті. До речі, ще один безпілотник збила ППО Саудівської Аравії.

Отже, є певний чинник: хлопці, вирішуйте свої проблеми, ми поряд, це поки що місцевий, локальний конфлікт, залишимо його таким, він може перерости в регіональний, але не більше, не потрібно нам поки що Третьої світової в повному обсязі.

Тому що Китай одразу розпочне реалізовувати свої інтереси в Південно-Східній Азії, китайські кораблі вже прийшли до Персидської затоки - це щодо вашої гіпотези стосовно нафти. І загалом США вважають, що поки що потрібно розподілити обов’язки: ми вам надамо стільки зброї, скільки вам потрібно, насамперед боєприпасів, не треба непокоїтися про українців, у них своя квота, вона ніде не дінеться, у нас зараз програма переозброєння армії США і все, що в нас зараз на озброєнні, отримають наші союзники в Східній Європі. Тож займайтеся виконанням тих завдань, які становлять наші спільні інтереси.

За чутками, солдатам американської армії скасували відпустки, тому що є вірогідність того, що їм доведеться перебазуватися на Близький Схід. Зрозуміло, що за Ізраїль американці не воюватимуть, вони ніколи не воювали за Ізраїль на території Ізраїлю, і нам цього не потрібно. Але є ось така, вельми поважна підтримка та вимоги, які цілком можна врахувати, бо вони цілком відповідають союзницьким відносинам, і скоригувати своє стратегічне бачення. Я вважаю, це є той максимум і найкраще, що всі ми, я маю на увазі вас також, могли б отримати в цій ситуації.

Такого плану загроза породжує певні можливості. Був такий український радянський соціалістичний журнал «Перець», у якому часто єврейських сіоністів зображували разом з бандерівцями «під дашком» дядечка Сема – таке собі схиблене радянське мислення. Але ж необхідно використовувати й проводити якийсь елемент синергії, і США недарма намагалися пов’язати ситуацію біля Ізраїлю та російсько-українську війну.

З вашого дозволу, почну з першої частини вашої зауваги, яка не є питанням, а констатацією факту. Стосунки між Єрусалимом і Києвом на початку, у перші місяці чи рік після початку російської агресії проти України (після 24 лютого минулого року), їхню динаміку визначали два чинники. Перший чинник – те, що Ізраїль був осторонь від того комплексу гарантій, які Україна отримала, підписавши Будапештський протокол, і тих гарантій, які взяли на себе країни, що були на той момент суб’єктами, що забезпечували безпеку України. Серед них була і Росія. Але це було також свідченням того, що країни Заходу, і насамперед США й НАТО, мали забезпечити Україну взамін на відмову від ядерної зброї всіма необхідними матеріалами, щоб забезпечити її національну безпеку, і щось в цьому напрямі робилося.

Від початку припускалося, що Ізраїль не є частиною цієї картини, але Ізраїль пропонував. Ізраїль мав свої проблеми, м’яко кажучи, у тому числі появу Росії як прикордонної країни, на відміну від Ірану, тому що російські війська є в Сирії. Зараз їх там менше. Але військово-космічні сили, спецназ тощо, розподіл сфер впливу між Іраном, Росією, Туреччиною та США не залишав там багато місця Ізраїлю для маневрів, окрім знайти з Москвою порозуміння, що ми не збираємося повалити режим Асада, панькайтеся з ним самі, якщо вас цікавлять бандити – заради бога.

Але ми не готові миритися з двома речами: з появою нового іранського фронту на території Сирії проти нас і перетворенням Сирії на транспортний коридор для озброєнь, які змінюють стан справ на полі бою, для тієї-таки «Хезболли» та інших іранських проксі.

 Москва тоді на це погодилася, і було якесь порозуміння. Ця ситуація стала змінюватися ще до російського вторгнення. З’явилося знову – і у фразеології офіційних осіб Росії, і в суспільстві, і в певних конкретних діях, і в інтерпретаціях їхніх дій.

Але та ситуація, яка склалася сьогодні, мотивувала й стимулювала Ізраїль дотримуватися попередніх домовленостей, тому що – і зараз це все розуміють, і українці теж, що насправді тут розгортається фронт проти того самого противника, з яким де-факто воює Україна. Україна воює проти Росії, а тепер, як ми розуміємо, ще й де-факто з Іраном, а Ізраїль воює проти Ірану та його проксі, який де-факто сьогодні підтримує Росію. Тож усім зрозуміло, хто на якому боці.

Інша справа, що цей гібридний і постмодерністський воєнний конфлікт, який ми сьогодні маємо, необов’язково передбачає прямі зіткнення з вашими противниками.

Сьогодні – ні, а завтра – так. Виглядає так, що Росія зацікавлена в максимальній ескалації.

Це все так, але знаєте, чого ми навчилися, поки живемо на Близькому Сході, тобто поки відновлюємо нашу національну домівку останні сто років? Що про те, що буде завтра, ми поговоримо завтра, а сьогодні йдеться про виживання. Тут те саме.

Одна з проблем, чому вдалося допустити створення цього жахливого терористичного гадючника в секторі Гази, - це ми думали перед початком виїзних дій, що буде завтра: ось ми їх знову захопимо, ось знову знищимо.

А зараз ситуація, ми бачимо, змінилася. Що буде з сектором Гази завтра, кажуть нам наші європейські союзники. Треба дожити до завтра, а поки що ми маємо вижити й знищити бандитів. Завтра будемо розбиратися. Добре було б і вам, хлопці (європейці), не лише радити, а й долучитися до залагодження проблем.

Другий момент, який пов’язаний з ізраїльсько-українськими відносинами, - дійсно чинник: а що буде наступного дня? У попередні роки свого часу в Києві розглядали ідею вступу з Ізраїлем в ті відносини, які мала колись Туреччина в доердоганівські часи, а сьогодні має Азербайджан. Тобто Ізраїль зазвичай украй рідко постачає готове озброєння. Ми маленька країна, в нас маленька індустрія, ми «мізки» постачаємо на експорт, продукцію розуму – ізраїльські технології.

Скажімо, відомі боєприпаси для славнозвісного «Залізного купола» дуже мало виробляють в Ізраїлі, їх здебільшого виробляють у США. «Чарівна паличка» – вся ця багаторівнева система ППО, яку має Ізраїль, від знищення балістичних міжконтинентальних ракет до «вітровки», яка збиває кулі й протитанкові снаряди, що встановлюється на танки. А тепер ще «Залізний промінь», що як «Залізний купол», тільки в рази дешевший. Один залп «Залізного купола» - це приблизно 20-50 тисяч доларів, водночас залп цієї лазерної системи, яка робить те саме, навіть ефективніше, - це приблизно 80 центів. Це вже цілком інша історія. Це теж переважно виготовляється в США. Саме тому американці одразу кажуть: не хвилюйтеся, боєприпасами ми забезпечимо. Так-так, це наші боєприпаси, нашої розробки, просто їх в Америці виготовляють. І модель партнерства з нашими союзниками – а для цього потрібно бути союзником Ізраїлю в повному розумінні слова, голосувати в ООН, як нам хотілося б, розуміти вас, як, відповідно, очікувати від вас більшого розуміння.