100 років від початку Першої світової: Як німецьке начальство програло війну, але не наважилось про це сказати

3 вересня 1914 року президент Франції  Раймон Пуанкаре та парламент республіки покинули Париж і переїхали в Бордо. Наступаюча німецька армія з боями вийшла на дальні підступи до Парижа. Над містом нависла страшна загроза. Проте французька армія, хоча й програла прикордонні бої і понесла колосальні втрати, відступала з боями і здаватися не збиралася.

За долю світу

Французи разом з англійцями закріпилися на річці Марна і готувалися до битви. І тут виявилося, що на війні люди надзвичайно швидко вчаться. Особливо, коли є в кого брати приклад, і тим паче, якщо поряд воюють професійні солдати британської армії.

Жозеф Жоффр, головнокомандуючий французькою армією в битві на Марні; Гельмунт фон Мольтке, головнокомандуючий німецькою армією; Схема битви на Марні, стан на 9 вересня 1914 року

Англійські корпуси почали висаджуватися в французьких портах ще 12 серпня і до початку вересня вже тримали фронт в 30 кілометрів воюючи пліч-о-пліч з французами і бельгійцями. На початок війни англійці мали єдину в Європі повністю професійну армію і лише вона мала безпосередній військовий досвід. Оскільки британці люди вкрай прагматичні, то на відміну від домінуючих в континентальній Європі ідей про переваги атаки над обороною, ніхто з англійських командирів не мав жодних ілюзій стосовно практичної користі закликів «На штурм!» та «За мною! В атаку! Вперед!». Англійці прекрасно знали, що на війні працюють прості речі: чим більше патронів в магазині гвинтівки тим краще. Чим глибший окоп копає солдат, тим більше у нього шансів на виживання. Саме у англійців бельгійці і французи вчилися рити окопи і зрозуміли, що в цьому немає сорому.

Французи нарешті перестали говорити про наступ як про єдино можливий варіант бойових дій. Вони нарешті вчилися оборонятися. Незважаючи на те, що французький уряд  був близьким до паніки,  кадрові рішення він приймав дуже швидко (на відміну, наприклад, від нинішнього українського) замінюючи генералів, які робили кар’єри в мирний час, на тих, у кого був досвід війни, нехай і досить давній.  Так паризький район очолив ветеран війни 1870 року, 65-ти річний  Жозеф Симон Галлієні. В мирний час, як це традиційно буває для нормальних генералів, він не користувався приязню начальства, вважалося, що для генерала він занадто розумний, читає книжки і навіть в зрілому віці вчить іноземні мови. Проте як і у випадку з німцями Паулем фон Гінденбургом і Еріхом  фон Людендорфом в Східній Пруссії, заміни генералів у Франції себе цілком виправдали, щоправда тепер на користь французів.

Джон Френч, фельдмаршал, командуючий британським корпусом; Англійські солдати, 1914.

Окрім того, була проведена ротація уряду.  На відміну від сучасних українців, французи навіть на грані військової катастрофи вирішили перетрясти команду міністрів і замінили міністрів оборони та закордонних справ. І знову таки, як у випадку з генералами, кадрове оновлення пішло на користь справі. Уряд  вийшов зі ступору і запрацював жвавіше.  

В ті давні часи ще не було ні «Фейсбука», ні «Твіттера», проте вся Європа була в інформаційній лихоманці, а Франція та Німеччина були практично на грані істерики. Після російського наступу на Донбасі, іловайської катастрофи і захоплення Новоазовська українці добре можуть уявити собі психологічний стан французів 100 років тому.

Англійська гвинтівка «Лі-Енфілд», 1895 року, магазин на 10 патронів; Німецька рушниця «Маузер», 1898 року, магазин на 5 патронів

Хоча у Франції військова цензура дуже скупо пропускала вістки з фронту, але було зрозуміло, що назріває щось страшне і колосальне. Мова йде про долю країни. Натомість, Німеччина марила перемогою. 

Німецька армія досягла вже величезних успіхів, а газети роздували їх просто таки до нечуваних розмірів. Натовпи простих німців в величезному збуджені - до пізньої ночі стояли перед редакціями газет та урядовими закладами. Омріяна німцями звістка про падіння Парижа очікувалася з години на годину…

Але так і не прийшла. Німці отримували перемоги, але вони не призводили ні до прориву, ні до оточення. Більше того, несподівана атака росіян в Східній Пруссії примусила німецьке командування  перекинути туди частину військ.  На оточення Парижу, яке мало відбутися  за «планом Шліффена», вже не вистачало сил. Німецьке командування прийняло рішення поки не брати французьку столицю, а обійти її зі сходу і спробувати оточити французькі і англійські війська.

Жозеф Галлієні, командуючий  паризьким угрупованням французької армії; Французькі зуави; Паризьке таксі 1914 року

Александр фон Клюк, командуючий німецькою 1-ю армією; Карл фон Бюлов, командуючий німецькою 2-ю армією; Німецька піхота на марші, 1914 рік

Проте, незважаючи на дисципліну і віру в перемогу, німецькі частини після постійних багатокілометрових маршів були вкрай виснажені. «Наші люди дійшли до краю. Вони валяться від втоми. Їхні обличчя покриті пилюкою, а мундири перетворилися в лахміття… Солдати йшли із закритими очима і співали, щоб не заснути на ходу. Тільки впевненість в майбутньому тріумфальному марші в Париж підтримувала в них силу», - писав в своєму щоденнику один з німецьких офіцерів. Проте німці вперто йшли вперед намагаючись оточити французів.

4 вересня французьке командування зібрало останні сили і почало контрнаступ. 5 вересня Жозеф Жоффр віддав наказ, в котрому говорилося, що відступу більше не буде,  навіть якщо всім доведеться бути перебитими прямо на місці. 

Прапор Українського легіону січових стрільців; Штурмова бригада УСС

Почалася битва на Марні. Проти 1 мільйона 275 тисяч німців билися 1 мільйон французів і більше 120 тисяч англійців.

І тут далося взнаки фатальне рішення відмовитися від оточення Парижа. Воно було вимушеним, у німців не вистачало сил, щоб ще більше розтягнути фронт і охопити місто з заходу, але обійшовши його зі сходу вони підставили під удар свій правий фланг військам паризького гарнізону. Розрахунок був такий, що до Парижа понад 100 кілометрів і французи просто не встигнуть з Парижа добратися до місця битви, а німці тим часом  встигнуть розгромити противника, а потім вже займуться столицею.

Подібним чином німецьке командування діяло і в Східній Пруссії, де розгромило одну російську армію, поки інше намагалася взяти в облогу Кенігсберг.

З французами так не вийшло.

Перша шпальта «Ниви»: росіяни взяли Львів; Друга шпальта «Ниви»: вістки з захопленого Львова; «Нива» 6 (19) вересня 1914 року

Командуючий гарнізоном Парижа, генерал Галлієні конфіскував увесь автотранспорт в столиці, зокрема всі паризькі таксі, посадив на авто два полки туніських зуавів і 7 вересня завдав удару в фланг і тил німцям. Слідом рушили всі підпорядковані йому війська. Для німців виникла загроза оточення. Виснажені маршами і боями вони не витримали, хитнулися і почали відступати. «Був лише один генерал, здатний супроти всіх правил наважитися діяти так далеко від своїх баз, і ним був Галлієні », - згодом написав  в мемуарах командуючий 1-ю німецькою армією фон Александр Клюк. На щастя французів Галлієні виявився на своєму місці, не десь у резерві, а на чолі паризького угруповання французької армії.

Для німців відступ означав повну катастрофу.  Продуманий до найменших дрібниць «план Шліффена»  рухнув. «Була вирішена не просто доля якогось окремого бою, не тільки марнської битви, а всієї завойовницької війни. Була пора припинити гру… Чому цього не зробили?», - писав згодом історик Євгеній Тарлє.  На його думку, тому, що керівники країни боялися народного суду. Боялися зізнатися самим собі у власному безумстві.

Російські козаки на марші, художник Іван Владіміров; Французький аероплан таранить німецький дирижабль; «Нива» 6 (19) вересня 1914 року

Тому, про катастрофу на Марні ні німецький Генштаб, ні преса, ні депутати, ні уряд німецьким трудящим не сказали нічого. Взагалі. Німців ще 4 роки годували реляціями про важкі бої і криваві перемоги. Мовляв, ще трішки, ще  кілька зусиль і остаточна перемога буде за нами. Проте, гру було зіграно. Виграти німці вже не могли. Питання було лише про ціну поразки. Німецьке  начальство вирішило, що воно готове заплатити дорого.

Зрештою, навряд чи можна сказати, що простий народ виявився безневинним у цій катастрофі.  Всього два місяці тому на всіх майданах Берліна і Відня трудящі просто марили  боротьбою до кінця і готові були йти на штурм. І просто повідомити їм, що все, гра завершена,  начальство не наважилося. Згодом, з брехні про перемоги виріс міф про «удар в спину» Німеччині, яка перемагала на полі бою, але виявилася беззахисною перед зрадою. Проте, до цього ще було далеко. Тим не менше, як написав в щоденнику воєнний аташе Британії в Росії сер Альфред Нокс: «Час перестав працювати на німців».

Стрийський напрям

Поки на полях Франції вирішувалася доля світу, на іншому краю Європи 3 вересня 1914 року добровольці легіону Українських січових стрільців (УСС) склали присягу Австро-Угорщині. Окрім неї, як відзначає український історик Іван Монолатій, стрільці складали ще одну присягу – на вірність українському народу: «Я,… український січовий стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму  Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплини крові. Так мені Господи Боже і Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь».  Таким чином, 3 вересня стало офіційною датою народження УСС. В  провінційному Стрию народився підрозділ з якого почалося відродження української армії. 

Бельгійці-парижани, відправляються на фронт; Перші бельгійські броньовані автомобілі; Бельгійські стрілки в траншеях, серпень-вересень 1914 року

Не буде перебільшенням, відзначити, що бюрократизмом, і нездатністю на швидку реакцію Австрія того часу до болю нагадує сучасну Україну, саме тому півтора місяці австрійці ніяк не могли вирішити, що робити з українськими добровольцями. Звичайно, що не сприяло справі те, що в австрійській адміністрації Галичина домінували поляки, а в той час у них не було інтересу в створенні українських військових частин. Як говорили герої  роману Маріо П’юзо «Хрещений батько»: нічого особистого, тільки бізнес. Українці і поляки, в той час, були конкурентами в боротьбі за владу в Галичині.

Газетні шпальти

Чи варто говорити, що не тільки німецька цензура намагалась огородити широкі народні маси від неприємних звісток з фронтів?  Щоправда, прагненням поширювати правдиву і достовірну інформацію під час війни не відрізняється ніхто. Кожен намагається, якщо не брехати, то принаймні не говорити того, що б викликало паніку. Скажімо, коли англійська The Times написала заголовок «Найкривавіша битва в історії», то цензори довго думали, чи дозволяти лякати англійців? Зрештою, газета пішла до друку, а англійці не тільки не злякалися кривавих оповідей, а скоріше навпаки, більше налаштувалися на боротьбу.

У росіян вже сто років тому свій підхід –  не акцентувати увагу на неприємних подіях, особливо на катастрофах на фронті. Годі шукати на сторінках «Ниви» відомості про катастрофу в Східній Пруссії. «Наше наступление вглубь Восточной Пруссии продолжается. Постоянный приток новых сил из России создает возможность продолжать вторжение», - пише «Нива» в той час, коли 2-га російська армія генерала Олександра Самсонова вже перестала існувати.

Куди більше  переможних реляцій зі щойно взятого Львова.  В ті часи росіяни вважали Львів «іконним руськім городом», напевне не менше ніж нині Севастополь.

Французький солдат на посту; Ветеран франко-прусської війни 1870 року мобілізований до французького війська охороняє залізничну станцію. «Нива» 6 (19) вересня 1914 року

Традиційно для війни велика увага в журналі приділяється соціальним програмам: допомога біженцям, організація соціальних виплат мобілізованим і т.д. Ну і звичайно, особливо натхненно журналісти описують героїзм власних солдатів і злочини противника. Хоча, тодішній російській пресі доволі далеко до англійців, які майстерно перетворили німців на справжніх варварів-гуннів. З іншого боку, німці постачали  для цього хороший матеріал переслідуючи цивільне населення та накладаючи контрибуції на міста, чого в Європі вже років 150 як ніхто не робив, тому вимога до мешканців захопленого Брюсселя виплатити за збереження міста в цілісності 200 мільйонів франків золотом викликало в європейців шок. Бельгія тим часом, не давши взагалі ніяких приводів, перетворилася на головну жертву війни. Вона не планувала воювати, у неї не було глобальних амбіцій, просто сильніший сусід повідомив, мовляв, нам треба напасти на іншого вашого сусіда, тому або ви пропускаєте через свою територію або ми на вас нападемо. І напали. Бельгію перетворили в руїни. Можна сказати, що навіть російський президент Володимир Путін  анексувавши український Крим  і вдершись на Донбас, поки не додумався нанести удар через територію країни-сусідки, хоча, нині від нього всього можна очікувати… 

Разом з тим, незважаючи на всі жахи війни в вересні 1914 року нікого не покидала думка: скоро увесь цей кошмар скінчиться, надто багато крові, надто багато жертв. Як згодом згадувала англійська письменниця Агата Крісті:  «В 1914 році ми чули одні і ті ж фрази до Різдва все буде завершено». Тим не менше, навіть перемога в головній битві отримана  французами і англійцями, катастрофа Австрії  ще аж ніяк не означала, що все завершено.

Принаймні, визнавати поразку німці аж ніяк не поспішали…

Далі буде

Читайте також:

Йозеф Швейк, Стефан Цвейґ та Сполучені Штати Австрії

Що цар Микола II міг би розказати Путіну

Як у росіян виникли мрії про домінування в Європі

Як попередники Оланда та Меркель "утихомирили" Росію до війни

Як Австрія та Німеччина захотіли більшого і втратили все

Як кайзер Вільгельм ІІ перетворився на предтечу Путіна

Як конкуренція з поляками спонукала українців до війни з Росією

Як росіяни мріяли приєднати до себе всіх поляків і українців

Чого Порошенко міг би навчитися у німецького генштабу

Як російські надії вмерли у Пруссії та відродилися у Львові