Брехун, припертий до стінки: французький міністр проти британського

Заява міністра закордонних справ Франції Жан-Марка Ейро, у якій вин назвав свого нового британського колегу Бориса Джонсона "брехуном, припертим до стінки"; - справжня політична сенсація з далекосяжними наслідками.

Важко пригадати, коли глава зовнішньополітичного відомства однієї з європейських країн з таким презирством відгукувався про колегу з іншої.

Тим більше, коли мова йде про Францію і Велику Британію - держави, від взаєморозуміння яких багато в чому залежить політична і економічна стабільність всього континенту.

Те, як Ейро відгукнувся про Джонсона - це і є один з головних наслідків результатів недавнього референдуму в Великій Британії.

Європейці потроху перестають вважати цю країну частиною власного політичного простору. Вони не приховують обурення з приводу дій тих британських політиків, чиї заклики призвели до однієї з найнебезпечніших криз в історії і єдиної Європи, і Великої Британії.

Джонсон, чиї безвідповідальні і популістські заяви сприймаються багатьма на континенті як символ рішення Великої Британії - не найкраща кандидатура на посаду глави зовнішньополітичного відомства.

І якщо новий прем'єр Тереза ​​Мей розраховувала, що європейці зрозуміють її кадрову логіку, багато в чому засновану на забезпеченні партійної єдності, то вона прорахувалася.

Європейців не цікавить майбутнє партії консерваторів. Їх цікавить майбутнє Європи. На питання, чому саме Джонсон - і інші міністри з лав євроскептиків - не можуть забезпечити це майбутнє - є один дуже проста відповідь. Вони нічого про це майбутнє не знають.

Читайте також: "Англійський Трамп". Хто такий Джонсон, який став головним дипломатом Британії

Напередодні референдуму Джонсон запевняв співвітчизників, що вони отримають безсумнівні вигоди від виходу Великої Британії з ЄС. Відразу ж після референдуму він закликав не поспішати з цим виходом.

І виникло питання: чого ж колишній мер Лондона хотів насправді? Чи не тому міністр закордонних справ Франції назвав брехуном свого колегу? Новий британський уряд - це нагромадження помилок. І ще один доказ того, що криза - зовсім не в референдумі. Криза - у нинішній британській політичній еліті.

Саме тому кабінети міністрів в Сполученому Королівстві можуть зараз змінюватися дуже часто. Але в такому розвитку подій немає нічого нового і незвичайного. Через нестабільність проходило багато європейських країн.

Новина - це саме відсутність довіри. Саме ця відсутність довіри ставить під сумнів ефективність переговорного процесу про вихід Великої Британії з ЄС. Нові міністри повинні цю ефективність забезпечити. Цілком можливо, що їх і призначили на посади, щоб продемонструвати їхню недієздатність.

Але тоді Тереза ​​Мей виявляється в ролі свого попередника. Девід Кемерон теж затіяв референдум про вихід з ЄС, щоб довести марність всієї цієї ідеї. І в результаті його політична кар'єра, стабільність в Великій Британії, стабільність в Європі опинилися похованими під руїнами резонансного голосування.