Другий Алеппо. Що відбувається у Східній Гуті

Останнім часом коаліція, що воює на боці сирійського диктатора Башара Асада, не може похизуватися якимись успіхами. Навпаки – все йде, м’яко кажучи, шкереберть. 3-го лютого одне з опозиційних угруповань збило російський військовий літак у провінції Ідліб (причому, ймовірно, російським же переносним зенітним комплексом; ті, хто постачав такі комплекси силам Башара Асада, явно не врахував одного – у країні, що перебуває у полум’ї громадянської війни, геть усе купується і продається).

Далі у ніч з 7 на 8-ме лютого американська авіація вщент розтрощила російських вагнерівців у провінції Дейр-аз-Зор, знищивши сотні "іхтемнєтів". А ще через три дні сирійці мали необережність збити ізраїльський винищувач F-16, після чого ЦАХАЛ нищівним ударом знищив більшу частину об’єктів сирійської та іранської протиповітряної оборони.

Читайте також: Дейр-аз-Зор: як російська концепція "зелених чоловічків" повернулася в Сирії проти РФ

Трохи отямившись від серії невдач, урядові війська вирішили спробувати щастя на схід від Дамаска. Східна Гута являє собою досить щільно заселений район, що складається зі східних передмість сирійської столиці і кількох містечок. З 2012 року район контролюється антиурядовими повстанцями, і до початку російської інтервенції восени 2015-го розглядався ними як один з плацдармів для штурму Дамаска.

Але після того, як у війну втрутилася Росія, баланс сил радикально змінився, і в тому ж таки 2015 році асадівські війська прорвали оборону повстанців, взявши Східну Гуту в кільце. Після цього тривалий час урядовим військам, росіянам та іранцям було не до ізольованого анклаву, оскільки вони були зайняті спочатку штурмом східного Алеппо, а потім поспішали взяти під контроль частину територій поблизу Евфрату, що раніше контролювалися розбитими курдами та американцями екстремістами з ІДІЛ.

2017 року уряд проголосив Східну Гуту зоною деескалації. Але повної деескалації так і не сталося: бойові дії низької інтенсивності навколо агломерації то затихали, то знову спалахували – переважно у вигляді обміну артилерійськими та мінометними ударами.

Східна Гута

В кінці січня 2018 асадівські війська посилили блокаду Східної Гути, перекривши неформальні канали постачання продовольства та ліків. Водночас, з 4 лютого бомбардування анклаву стали регулярними, а з 18-го сирійська та російська авіація (якщо між ними взагалі є хоч якась різниця) почала масований повітряний наступ.

В оточеному районі почалося пекло, схоже на те, в якому жили протягом кількох місяців мешканці блокованого Алеппо. Російсько-сирійські ВПС бомблять все, що рухається. Бійці опозиційних сил натомість вдаються до випробуваної тактики "живого щита", намагаючись переховуватися у школах, лікарнях і мечетях. А оскільки урядовим силам на цей щит начхати, то основні удари якраз і наносяться по вказаним об’єктам.

За даними базованого в Лондоні Сирійського центру моніторингу прав людини, кількість загиблих перевищила 500 чоловік (з них мінімум 123 дитини) і продовжує зростати. Причому 250 людей загинули лише за останні дві доби. За даними групи розслідувачів Conflict Intelligence Team, Дамаск використовує заборонені касетні бомби.

Наслідки килимових бомбардувань Східної Гути

Дії сирійського уряду та його іноземних покровителів збурили світову громадськість. Зокрема, речниця американського Держдепу Хізер Нойєрт поклала відповідальність за події на Росію. Очільник Білого дому Дональд Трамп назвав поведінку Росії, Сирії та Ірану "ганьбою". А Швеція та Кувейт запропонували Радбезу ООН прийняти резолюцію про 30-денне припинення вогню у Східній Гуті.

Спочатку Російська Федерація її очікувано заблокувала, користуючись своїм правом вето. У суботу, 24 лютого, Резолюція все ж таки була прийнята, але – з російськими правками. Головна з яких – вимога припинити вогонь протягом конкретних 72 годин була замінена абстрактним формулюванням "без затримок".

Відразу ж після голосування Держдеп Сполучених Штатів, президент Франції Емануель Макрон та канцлер Німеччини Ангела Меркель закликали Москву та Асада до негайного втілення документа в життя. У відповідь представник РФ в ООН дав зрозуміти, що його країна вважає Резолюцію простою формальністю, а відповідні рішення мають приймати самі "сторони конфлікту" (тобто сирійський уряд і опозиційні групи). А буквально наступного дня офіційний Дамаск дав зрозуміти, що на рішення ООН йому наплювати, продовживши авіаудари та ракетно-артилерійські обстріли.

Одночасно режим Башара Асада стягнув під Гуту доволі потужні наземні сили – до 10 тисяч бійців, серед яких - "Тигрів", 4-а механізована дивізія та Республіканська гвардія. 25 лютого ці підрозділи перейшли в наступ, зайнявши три містечка та стратегічну висоту. Втім, навряд чи ми побачимо найближчим часом занадто активні бойові дії на землі. Скоріше за все, буде реалізовано сценарій, який приніс просадівській коаліції перемогу в Алеппо: щільна блокада і нескінченні килимові бомбардування, які врешті-решт примусять повстанців прориватися з оточення.

Наразі у Східній Гуті діє 5 угруповань, які до того ж орієнтуються на різні зовнішні центри впливу і відносини між якими є, м’яко кажучи, не ідеальними. Зокрема, ісламістський рух "Ахрар Аш-Шям" та коаліція "Армія Ісламу" спираються на підтримку Туреччини і Катару. Угруповання "Файлак Ар-Рахман" та джихадиська коаліція "Тахрір Аш-Шям" (колишній "Фронт аль-Нусра", тобто сирійська філія «Аль-Каїди») отримує гроші і ресурси з Саудівської Аравії. Орієнтовані на різні центри ісламістські групи постійно ворогують між собою. Найбільші збройні зіткнення час від часу відбуваються між "Тахрір Аш-Шям" та "Армією Ісламу" (до речі, остання вважається найбільш боєздатною фракцією).

Постійні конфлікти та неузгодженість між групами радикальних повстанців і є тим найважливішим фактором, який суттєво підвищує шанси асадитів на перемогу. В будь-якому випадку, битва розтягнеться на кілька місяців. І явно буде однією з найдраматичніших баталій сирійської війни.