Чим люди читають, або Мем – наше все!

Тест PISA (Programme for International Student Assessment – Програма міжнародного оцінювання учнів) вважається одним із найфаховіших і найавторитетніших досліджень учнівських компетентностей, у 2022-му в ньому взяли участь понад 80 країн світу. Лідерами PISA-2022 традиційно стали країни Азії, зокрема: Сінгапур, Корея, Японія; з європейських країн, також традиційно –  Естонія і Фінляндія.

Українські учні загалом продемонстрували посередні результати, причому найбільший регрес, порівняно з попереднім дослідженням, що проводилося у 2018 році, вони показали в читанні.

З’ясувалося, що базового рівня у читанні досягли лише 59% учнів, а в середньому наші учні відстають у цьому вмінні читання від однолітків з країн ОЕСР приблизно на два роки й чотири місяці навчання.

Читацька грамотність у дослідженні визначається як здатність розуміти, використовувати, оцінювати та осмислювати письмовий текст. При тестуванні перевіряється вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки з урахуванням одного чи кількох письмових джерел, виділяти головне, розрізняти інформацію з різних типів текстів. Тобто люди, які показали незадовільний результат не те щоб не уміли читати, їх радше можна визначити як "функціонально неграмотних".

Однак криза з читанням не є проблемою лише 15-річних підлітків як це продемонструвало дослідження PISA, якщо придивитися, виявиться, що ми вже давно живемо у світі функціонально неграмотних людей.

Читайте також: Про репутацію чиновників та журналістів

Філологи-пуристи скажуть, що українською "неграмотний" - неправильно, годиться казати "неписьменний". Але якраз неписьменними назвати їх не можна, вони вміють писати, охоче демонструють це вміння й навіть можна з певністю сказати, що ніколи раніше люди не писали так багато, як тепер. Проте, більшість не розуміє або слабо розуміє прочитане. Причому, йдеться про прості й навіть елементарні тексти, а не якусь наукову або публіцистичну лектуру.  Наприклад, не можуть прочитати інструкцію до ліків, щоб потому не перепитати: "То як часто я маю їх приймати?"

Багато хто вважає, що невміння читати є проблемою молодого покоління і нинішнього часу.  Тут є певний резон: інформації надто багато і значна частина її є аудіовізуальною, немає часу читати "многобуков". Гляньте, наприклад, на вашу стіну в Телеграмі або Фейсбуці: чим коротший статус, тим більше у нього лайків. Текст на п’ять і більше рядків читають лише ті особи, які певним чином зацікавлені автором допису: друзі, знайомі, родичі, колеги по роботі.

Однак не варто ремствувати на недоліки сучасної освіти, всесвітню змову обскурантів або якусь кліпову свідомість нинішньої молоді.  Насправді функціональна неграмотність існувала завжди, нині вона просто стала помітнішою завдяки соціальним мережам. Але ще в 1969-1974 рр. радянські соціологи, проводячи дослідження в рамках проєкту "Громадська думка" під керівництвом відомого вченого Бориса Грушина, виявили, що 70% респондентів не розуміли сенсу текстів, прочитаних у газетах. І це в Радянському Союзі, про рівень освіти в якому багато хто має дуже високу думку

У наш час провели аналогічний експеримент. Але завдання респондентам спростили. Їм давали читати не газети, а казки або улюблені твори, які вони (начебто) повинні добре розуміти.

З’ясувалося, що у 2010 році адекватне розуміння мотиваційно-цільової спрямованості улюбленої в дитинстві казки чи твору (на власний вибір) виявили 26% респондентів; частково адекватне розуміння – 49%; неадекватне – 25%. У 2013 році адекватне розуміння при інтерпретуванні твору, який вплинув на світогляд (на власний вибір), виявили 17% респондентів; частково адекватне – 45%; неадекватне – 37%.

Читайте також: Ми не віримо нікому. Якщо, звісно, вони не кажуть те, що нам подобається

Як бачимо, результати мало відрізняються від радянського часу: сенс прочитаної улюбленої казки та книжки розуміли лише 17-26%. Якби людям дали почитати газету, вірогідно, сенс прочитаного також зрозуміли б 10-15%.

Як цілком справедливо написав невідомий класик,

"Люди читають дупою. Дупою люди читають.

Вони, загалом, непогані, але читають дупою.

Ну й що із того, що дупою? Головне, що читають!".

Отож, якщо у вас стоїть завдання донести певну інформацію до ширшого загалу, необхідно спрощувати її до рівня мемів та наскельного живопису. Ну, або погодитися, що ви розраховуєте тільки на групу адекватів, яка становить, за моїми відчуттями, приблизно 20%.

Спеціально для Еспресо.

Про автора. Ігор Танчин, політолог, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.