Чому Україна досі не перейшла у формат воєнної економіки
Лишень війна реальна. Там ціна за цирк — життя
У чому полягає системна помилка дій влади?
Винесемо за дужки питання підготовки до війни.
Що не так зараз?
Україна досі так і не перейшла у формат воєнної економіки.
Як він має виглядати спрощено?
Після хаосу перших тижнів Великої Війни, коли всі займалися всім, ключові повноваження у сфері воєнної економіки мали бути сконцентровані в економічному блоці: міністерство економіки або, якщо хочете, міністерство стратегічних галузей промисловості (хоча, для чого воно було створено і чим займається — досі ніхто зрозуміти не може, навіть після походу по бомбосховищах).
Читайте також: Чи готова українська еліта рухатися до ЄС
Під головуванням президента/премʼєр-міністра мають відбуватися постійні розширені засідання Уряду з єдиним пунктом порядку денного: що потрібно ЗСУ спершу для оборони, далі для наступу і перемоги.
Генштаб доповідає, що виходячи з нинішньої динаміки й стратегічних планів, нам потрібно: 1000 танків, 300 літаків, 500 гелікоптерів, 500 гармат, 2000 ракет великої і середньої дальності, 100 000 кулеметів, 2 000 000 автоматів, 50 000 автомобілів різних типів, 10 000 снарядів і мін різного калібру/добу, 10 000 дронів/місяць і т.д.
Далі уряд визначає, виробництво чого ми можемо розгорнути на території України чи сусідніх держав за технологічної допомоги країн-учасників коаліції, а що доведеться просити безпосередньо у союзників через складність технологічного процесу, наприклад літаки чи сучасні ударно-розвідувальні БПЛА дальнього радіуса дії.
Пріоритет — максимальне власне виробництво. Це — незалежність у плануванні операцій, зайнятість населення, збереження і розвиток виробничих циклів як під час війни, так і після.
Читайте також: Питання "будемо ми чи не будемо" не втрачає актуальності
Урядом затверджуються відповідні державні програми: танко-, ракето-, БПЛА-, автобудування і т.д., виділяється відповідне довгострокове фінансування.
Залучається також приватний бізнес, якому державою гарантується, що у разі приватних інвестицій в будівництво заводів, держава стабільно буде закуповувати у них продукцію впродовж наступних 5-10 років і після війни допоможе її експортувати з лейблом "battle tested” чи перепрофілювати для інших потреб.
Виходячи з прогнозів міністерства фінансів, влада знаходить додаткові джерела фінансування: кредити, зовнішня допомога і т.д.
Час смузі й шоу завершується, вся нація включається у війну заради перемоги.
Хто не пішов на війну і не втік — йде на заводи, які працюють 24/7.
На корупцію часу і можливості немає, бо зарплата видається харчовими пайками, а одяг шиють з мішків для продуктів армії (ну, ок, можна не настільки радикально, але красти — гріх у будь-якому випадку).
Зробивши це у 2022 - у 2023, можна було б вже перемогти, бо в кожного російського солдата прилетів би іменний дрон-камікадзе, міна, керований снаряд чи ракета, випущені на українських заводах.
Читайте також: Держава — це стратегія, яка складається з маси деталей
Щобільше, після війни автомобілі, вантажівки, автономні дрони з успіхом би адаптувалися для комерційного використання. Фактично, збудовані під час війни галузі генерували б значний прибуток для повоєнного життя країни.
І ось тоді, на фінальній стадії, за півкроку до Москви, можна було б виходити з ініціативою обʼєднання міністерств інфраструктури та регіональної політики в суперміністерство побудови нової України, яке б одразу презентувало ошелешеній українській громадськості та всьому світу продуманий і деталізований план перетворення України в центр Східної Європи, форпост Заходу, Захід для Сходу і т.д. Знову ж таки, розробка цього плану і його імплементація неможлива без глибинної реформи всіх державних інститутів.
Фундаментом цієї реформи має стати відповідальність: перед країною і за власні дії.
Це все ще не пізно робити й зараз.
Якщо хотіти, звісно.
А можна і далі призначати хз кого, тихо потім звільняти, імітувати важку працю на телемарафонах всіх ґатунків.
Лишень війна реальна.
Там ціна за цирк — життя.
Про автора. Володимир Омелян, український дипломат, міністр інфраструктури України у 2016—2019. Політичний експерт
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе