Дарина Вдовенко проти суперзвєзди Lobodи. Як ужитися з цими двома світами

"Я маленька девочка, мне было страшно в суде", — каже дружина наркодилерів, яка викладала роботу ППО.

"Я молодая девочка-блондинка и ничего не понимала в политике", — виправдовує свою багаторічну роботу на Росію і титули "женщины года" Loboda.

Цим безпринципним жінкам утерли носа маленькі дівчата і хлопці з позицією і розумінням, хто є хто. Дарина Вдовенко, Тігран Оганнісян та Микита Ханганов. Чому ці підлітки зробили більше за весь наш продажний шоубіз, глянець і численних інстадів? 

Харківська 16-річна дівчина Дарина Вдовенко в одну мить стала національною героїнею. І довела, що один в полі теж воїн.

Дарина Вдовенко. Фото: suspilne.media
 

Співачка Loboda вирішила дати концерт під фонтаном з мавпами й зіграти в "українка ж я, я танцюю гопака". Дарина за 5 хвилин намалювала плакат і вирішила на правах місцевої розказати Свєті, чому "потєряшкам" не місце у Харкові. 
Те, що для Lobodи піар-пост в інстаграмі — для Дарини ціла персональна історія. Від перших днів повномасштабної війни дівчина знаходиться у своєму місті. І буквально тиждень тому закінчила школу. 

Вона виявилась єдиною з кількох сотень фанатів "суперзвєзди", хто чітко заявив, що заробітчанкам із Кремля тут не місце. 

Світлана Loboda. Фото: gettyimages

Що зробила Світлана, яка багато років з допомогою піарників продавала образ успішної бізнеследі та витонченої культурної діячки? Опустилась до публічного булінгу неповнолітньої. Торкалась голови та спини незнайомої людини. А ще вдалась до публічних наклепів: "Хто дав тобі гроші, моя хороша?". І резюмувала в стилі ауєшної гопоти із Росії: "Є люди завербовані, навіть спілкуватися немає сенсу".

Ні, Світлана Сергіївно, яка по віку цілком могла бути мамою Дарини. Це ви намагаєтесь пролізти по трупах і головах тих, хто зараз тримає нашу хитку державницьку конструкцію. Це ви думаєте скупити всіх і вся — і мати індульгенцію від тортів для Малахова, від заяв про "праворадикалів, які заважають робити концерти в Україні". І від цілком щирої бесіди у Собчак, що "какая разніца, к черту, какая страна" — тільки б квитки на концерти купували.

Вийшло дуже символічно, що Lobodу, яка нап‘ялювала на себе образ маленької дівчинки, яка не розуміється на тонкощах політики, — взула реально маленька дівчинка. Неповнолітня із Харкова. Яка на додачу в публічних інтерв’ю після інциденту ще і добряче розклала базу щодо політики в Україні. 

Пригода з топзаробітчанкою із РФ — це інструкція, як треба розмовляти із хитрунами, які 8 років, поки рашисти зжирали Донбас і перетравлювали Крим, знімали штани в Москві та брали грамофони з рук Філіппа Кіркорова. 

Коли нагора вилазить Потап в патріотичних шкарпетках, Винник із розлогими відмазками, як би він пішов в ЗСУ, але не судилось, і Влад Яма викладає нову сторіз на підтримку українців, — варто прислати цим чоловікам, титанам духу, фотографії Тиграна Оганнісяна та Микити Ханганова. Ці два підлітки 2006 року народження стали жертвами двох окупантів. Світ облетіло передсмертне відео Тиграна, де він прощається: "Все, це смерть, пацани. Прощавайте. Слава Україні".

Ці діти, на відміну від нашої ТрО "Барселона", "Маямі" та "Мюнхен" — жили в Бердянську і з кінця минулого року їх особи страшно зацікавили репресивні органи РФ. 

Микита Ханганов (ліворуч) та Тигран Оганнісян (праворуч). Фото: chas.news

У вересні 2022 року Тиграна та його друга Микиту Ханганова викрали окупанти, звинуватили у тероризмі, тримали у спеціальному ізоляторі за "антиросійську позицію", де піддавали тортурам. Ще до того росіяни в формі били дитину прямо на очах у бабусі. За що били? За те, що хлопчик влаштував зайдам короткий курс лекцій з історії України. За це росіяни забрали та спалили всю його домашню бібліотеку. 

Через деякий час хлопців випустили додому, але продовжили за ними слідкувати та переслідувати. Повернутися дітям на підконтрольну територію України окупанти не дали попри запити правозахисників і родичів. Наші улюблені організації типу МКЧХ та "Амнесті інтернешнел" традиційно навіть не муркнули, коли питання стосувалось справді кричущого порушення права людини. 

Тож, коли до хлопців знову прийшли зі звинуваченнями, що вони готували диверсії на місцевій залізниці, — довелось у дитячі руки брати зброю. Тигран Оганнісян встиг на передсмертному відео повідомити, що вбив двох. А далі життя підлітка обірвав російський снайпер. 

Ці діти загинули, бо багатьом інфлюенсерам і зіркам було однаково, де ми живемо і як. Чиї гроші капають на банківський рахунок. І головне — хто роками просував у дитячі голови наратив про те, що політика - то брудна справа, що треба жити дружно, і що Росія без Путіна є цілком притомною. Хто першим втік, коли на кордоні почалися нездорові рухи російських танкових колон? Хто довгі місяці сидить на курортах, поки ровесники Дарини, Тиграна і Микити тягають посилки на пошту на фронт? Хто вимушено ночує не вдома і проходить прискорений курс зі знання геополітики? Скількох дітей різного віку вбили російські ракети, якраз зроблені за податки Lobodи, Ані Лорак і співачки із Черкас Анни Асті, яка навпаки з початку великої війни почала стрімко розвивати сольну кар’єру в Україні? 

У 2014 році ми уже не оцінили цінність вчинків кількох наших підлітків, які вартували їм життя. Тут варто відмітити історію хлопця з Харкова Дані Дідика і підлітка з Краматорська Степана Чубенка. Обоє юні, обоє принципові й чудово розбиралися в політиці. Даня загинув від теракту російських сил у Харкові, Степана жорстоко закатували на підвалі за синьо-жовту стрічку. Ці діти добре знали, що не можна бути "внє політікі" вже тоді, коли більшість в країні широко заплющувала очі на реальність. 

Даня Дідик.Фото: 24tv

Як ми ставились до своїх героїв? Убивці Степана успішно заховались в Криму. А от міськрада Харкова не могла присвоїти ім’я школі Дані Дідика на його честь до січня(!) нинішнього року. Аби вчинок і позицію дитини оцінили — Харкову треба було втратити десятки своїх дітей. 

Степан Чубенко.Фото: tsn

Від двох світів — Потапа і Lobodи та Дарини Вдовенко, Тиграна Оганнісяна та Микити Ханганова — холоне кров. Циннічні заробітчани намагаються витерти з білих футболок кров дітей і знову влізти в наш український двіж. Але уже не в кокошнику, а в віночку зі стрічками. 

Має бути не лише "Харків без Лободи". Має бути Україна без цього шапіто, якому однаково де виступати — на птахофабриці в Росії чи перед ЗСУ десь у прифронтовому ліску. Культура не може бути поза політикою і булити чужих дітей за політичну позицію. Інакше це уже не культура, а валютна проституція, яка бажає одного — інтерв’ю у Собчак і дощу з кривавих нафтодоларів. 

Я не знаю, з якого моменту у нас почалась мода на аполітичність. Але я дуже добре пам’ятаю шкільні часи, коли ми збирали підковки й жовті хусточки — мерч Ющенка. Дискутували про Януковича і Ющенка. А потім всім класом йшли на площу нашого містечка без усякого примусу слухати виступи зірок "помаранчевого руху". 

Ця база дозволила швидко зрозуміти, хто є хто. І потім ми усі зустрічалися на Революції гідності. А зараз підставляємо одне одному плече — тил і фронт завжди разом. 

Я не знаю, хто насадив нам цю "внє політікі". Але це була дуже успішна операція, як свідому людину перетворити в гусінь. Комаху, яка жере капусту, розмножується і співає в караоке пісню про "Новый Рим". 

Спеціально для Еспресо

Про автора. Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.