Демони-покращувачі

Я  бачила її кілька років тому. З понищеним дахом, забитими дошками вікнами й дверима. Вона нагадувала фортецю, зруйновану, але все ще  здатну оборонятись. Я тоді питала місцевих, невже нема кому її бодай законсервувати, і мені відповіли, що були іноземні спонсори, але  міська влада захотіла великого "відкату" й вони відступили. Чи то влада така була жадібна, чи спонсори не розуміли, що  в нас за країна, але мене це не здивує, як і вас.

Утім, не кваптеся закидати камінням бродівських чиновників. Уявіть собі, що вони святі. Взяли й з вдячністю  прийняли допомогу. Але навіть якби була така влада, вона б довго не протрималась. Бо існує напевно такса на "відкати", залежно від мистецької чи історичної цінності об'єкта, і частина грошей піде в область, а звідти в столицю, це звичайна схема.

Без погодження з Києвом нічого не робиться. Як наслідок — дощі, тобто природна стихія, геть обвалили бродівську синагогу. І знявся крик. То було пару днів тому, але, здається,  вже всі забули про катастрофу.  Війна – гарний союзник руйнівників. Поки хтось виїжджає, хтось волонтерить, а інші воюють, дуже легко розправитися з пам’ятками історії та культури, чи природи. Бо за пляц в центрі міста можна взяти грубі гроші, і з  ніким не треба ділитися.

Читайте також: Шоу мусить закінчитися

Сьогорічна стихія дісталася й туристичної Мекки Бойківщини – заповідника Тустань в селі Урич біля Східниці. Нічого подібного б не було, якби Східницю не забудовували в комерційній гарячці. І спробуй обуритися: в аборигенів цієї перлини Карпат залізний аргумент – курорт "розвивається". А що буде з лісами, полонинами, ріками через цей розвиток (додаткові робочі місця, ну, звісно!), нікого не хвилює. Лови момент! Карпе дієм, одне слово.

Подивіться на Буковель, одного вже мало, треба другий, на Трускавець, і порівняйте це зі світлинами не такого вже далекого минулого. Забудова водорозділу ще хлюпне оливи в погіршення клімату Європи. Ну і дикий кіч, понти, ніби по тих чарівних місцях протопталася зграя демонів-покращувачів.

Не знаю, коли вони з’явились, але точно в антропогені. За ними йдуть, повені, урагани, суховії, і епідемії. І добре від цих "покращень" хіба купці багатіїв, які на старість оселяться десь в Італії чи Іспанії, у своїх шикарних віллах.

"Експертів", які миттю переведуть заповідники та пам’ятки архітектури в будівельні майданчики під торгові центри, готелі, казино чи прибуткові багатоповерхівки, знайти елементарно. Цю жеброту можна купити за дрібні гроші. Комерція орієнтується на невибагливі смаки – наїстися, напитися, пограти в рулетку.

І звідки тоді взятися меценатам, які допоможуть реставрувати, відремонтувати музеї чи навіть подарувати щось, придбане в чорних копачів. Археологи  в лахмітті світять голим тілом, зате цілі банди серед білого  дня шастають з металошукачами в замку Гербуртів,  а фермери зносять бульдозерами кургани. Ну, кинуть якусь копійку на ЗСУ, чи збрешуть, що кинули. Ці брудні гроші нищать майбутнє України. Власники їх воліють відмивати у ювелірних магазинах, бутиках і ТРЦ.  Якщо наш народ вийде з цієї війни, то може втратити найцінніше – свою культуру й довкілля.

Читайте також: Прогрес, що виявляється регресом

У Щирці, містечку біля Львова, на схилі Золотої гори є цілком збережений абсолютно єврейський цвинтар, можливо, ще з 15 ст. З 15 століття  до Другої світової війни. Стояв він собі у лісі серед старих дерев. Так, деякі плити впали, деякі опинились взагалі під шаром землі, поросли мохом, плющем, повзучою ожиною. Сюди часто приїздили екскурсії й, звісно, можна було б й табличку з інформацією розмістити, підняти плити, почистити від моху, прокласти стежки, і досліджувати, вивчати, просто милуватись  рельєфними зображеннями на вапнякових мацевах.

Але з’явився демон-покращувач і вирішив зрізати столітні дерева. Не щоб "покращити", а  потім збути деревину, бо лісів тут практично немає,  і тепер цвинтар просто зник у джунглях. Тільки в одному місці прорубали сякий-такий прохід, і можна побачити десяток надгробків.

Мені доводилось бачити в такому самому стані старі польські цвинтарі, навіть українські. Зелена стихія зробила їх абсолютно неприступними. У Чорткові посеред міста, за глухим муром на єврейському цвинтарі утворилась ціла екосистема, щось на кшталт того, який описав сер Артур Конан Дойл у  своєму відомому романі "Загублений світ". Гаразд, може там врятуються від хімії пташки, гризуни й комашки.

Читайте також: Де Україна?

Доки на громадських активістів у нас будуть дивитися як на ретроградів,  що відстали від життя, все це буде і буде тривати, до свого логічного кінця – спустошеної землі, де світять порожніми очима хворі фізично й духовно українці, якщо вони взагалі пам’ятатимуть, що вони українці. Бо патріотизм у наші постмодерні часи – це "відстій", а націоналізм – смертний вирок.

Демони-покращувачі  працюють і у сфері освіти, не менш ефективно, тобто сподіватись, що наступні покоління матимуть вищу свідомість в царині екології та культури, дуже і дуже наївно. З нічого не виростає нічого.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.