Герої України. Працювала під шквальним вогнем: зв'язківиця Віта

Історію дівчини розповідає Еспресо.

Віта з позивним Штефка – військова 45-ї окремої артилерійської бригади Збройних Сил України. Свій шлях у війську дівчина почала ще 2018 року. Після завершення університету підписала контракт на службу в армії. Таке рішення ухвалила під час Революції Гідності. Тоді навчалася в університеті, брала активну  участь у подіях Майдану. Вони й спонукали її отримати фах і вступити у військо.

"Я не могла стояти осторонь, коли в країні таке відбувалося, – наголошує Віта. – Брала участь у регіональних мітингах, пізніше виїжджала в Київ з друзями, з батьками. Ми мусили реагувати. Чесно, після завершення університету не було несподіванкою, що зроблю такий вибір". 

Віта за освітою викладач географії. Втім жодного дня не працювала за професією. Одразу після завершення університету підписала контракт і вирушила у військо. Тоді дівчину поставили перед вибором – бути діловодом або ж працювати зі зв'язком. Зізнається, що радіостанції неабияк її зацікавили.

"Спочатку всі ці апаратури зв'язку були для мене новими й незрозумілими, – каже Віта. –  Втім нам давали хорошу базу та якісне навчання, тому вдалося  розібратися в усьому. Я швидко все підхоплювала і не стикалася з труднощами чи технічними проблемами. Хоча й маю гуманітарну освіту".

фото: архів Віти

Працювати доводилося під шквальним вогнем 

Протягом кількох років дівчина навчалася у війську. Розуміла, що війна, яка розпочалася на Донбасі, не може заморозитися. Передбачала, що буде більш потужний російський наступ. Тож те, що сталося 24 лютого 2022-го, не стало несподіванкою. Початок великої війни Віта зустріла у військовій частині й одразу почала готуватися виїжджати в зону бойових дій.

"Ми були організаційним ядром, приймали людей у бригаді, – розповідає про свою роботу на початку повномасштабного вторгнення Віта. – Працювали з чоловіками, яких до нас відправляли військкомати. Мене вразило, що чимало людей приїхали з-за кордону, щоб стати на захист країни. Віра в українців настільки піднялася... Я була шокована й горда за те, що люди такі свідомі". 

Після певного злагодження Віта вирушила на Запорізький напрямок. Завдання було тримати південний фронт, допомагати піхоті артилерійським вогнем. Тоді дівчині довелося налагоджувати зв'язок у бойових умовах. Жінка пригадує, спочатку було складно. Забезпечили всім, але доводилося працювати під шквальним ворожим вогнем і забезпечувати зв'язок між підрозділами. Знати апаратуру та засоби, їхні можливості дуже важливо. Теорія та практичні навички, які отримала до початку війни, багато допомогли, але їх не зрівняти із труднощами, які виникали під час бойових умов у реальному часі, де рішення потрібно приймати миттєво.

Читайте також: Герої України. Анна з позивним Гайка – евакуйовує поранених з найважчих ділянок фронту

За словами Віти, роботи в цей час було дуже багато. На початку повномасштабного вторгнення, у березні, спали по кілька годин, та й це було розкішшю. Тоді всі докладали максимум зусиль. У підсумку зв'язок налаштували, все працювало і фронт вдалося втримати.

фото: архів Віти

Дивом вціліла під час виконання завдання

Зв'язок доводилося розгортати між підрозділами, які розташовувалися в межах 50 кілометрів один від одного. Тому встановлювали ретранслятори на висотах. Знайти вежу мобільного зв'язку, елеватор чи будівлю, щоб якнайвище підняти антени, було за щастя. А ще потрібно було живлення та організувати взаємодію із власником, щоб мати доступ до обладнання. На це необхідний був час, якого постійно бракувало. Водночас зв'язок був терміновою потребою, бо це передавання інформації для підрозділів, управління і взаємодія між ними. А часто – й життя побратимів. За словами Віти, потрібно було працювати в незнайомій місцевості, їздити по важких розбитих дорогах, зорієнтуватися, куди їхати, розрахувати безпечний маршрут. Чимало речей потрібно було обдумувати завчасно, щоб у найкоротший термін налагодити зв'язок. 

"Ми потрапили під артилерійський обстріл, – пригадує Віта. – Недалеко від лінії фронту. Нам, щоб забезпечити зв'язок, потрібно було встановити ретранслятор на вежу й налаштувати його. Це місце і прилеглу територію обстрілювали вже третій день, ми про це знали, але завдання мусили виконати. Під час роботи ми побачили, що літає російський "орлан". П'ять хвилин, як він злетів – і відразу почався артилерійський обстріл. Нам пощастило, що вже виконали свою роботу й відійшли від вогневого ураження". 

Читайте також: Герої України. Зв'язківиця Надія: радіостанція воїна – "ниточка", яка дає шанс на життя

Нині підрозділ військової воює на Бахмутському напрямку. Віта зізнається, що налагоджувати зв'язок там стало важче. Раніше росіяни використовували кілька машин для радіоелектронної боротьби, які діставала наша артилерія. А зараз перейшли на окопні станції. І це створює додаткових клопотів зв'язківцям.

"Малі компактні станції, які глушать зв'язок між безпілотниками, вони використовують зараз, – каже Віта. – Тому зараз великі втрати БПЛА на фронті. Це ускладнює ситуацію. Як би не було, вже всі визнали, що в нас зараз війна дронів. Тому важливе питання, як протидіяти таким діям і засобам".

Зв'язок відіграє важливу функцію на фронті – переконує дівчина. Адже це комунікація між підрозділами. У зоні бойових дій немає телефонного зв'язку, тож робота зв'язківців – знайти альтернативні засоби, налаштувати їх, зашифрувати, аби військові змогли безпечно передавати інформацію.

"Без зв'язку немає управління. Це фраза, яка характеризує всю роль і весь аспект того, чим займаються зв’язківці. Ми завжди в тіні, про нас згадують тільки тоді, коли зв'язок не працює. Тоді сваряться. А коли все добре, ніхто про нас не думає", – сміється військова.

Віта зізнається, що  військова служба стала для неї рідною. Тому не планує залишати службу у Збройних Силах України. Впевнена, що саме у війську продовжить свій шлях.