"Маріупольський процес", Черчилль і святий Франциск

Учора ще досипалося, а тут шепіт з маленького приймача під вухом: "За журналістів, письменників і публіцистів Господу помолимось" - на хвилі релігійного радіо "Марія". "Щоб несли слово правди, мали гідність і не знали страху у боротьбі зі злом". І дрімота пішла геть з-під мого плота – від здивування, бо чи не вперше почула в ефірі молитву за людей мого фаху.

У ту хвилю я не знала, що у григоріанському календарі 24 січня – день спомину святого Франциска Сальського, покровителя журналістів і письменників, який, кажуть, умів робити правильні висновки зі складних ситуацій. Не знала, що з цим пов’язана молитва, а просто подумала: це дуже сильно, що священник згадав про тих, хто працює зі словом. Згадав, до речі, у день пам’яті Вінстона Черчилля – 24 січня 1965 року у 90-річному віці він пішов у засвіти. Він, зокрема, й завдяки майстерному володінню словом увійшов в історію як один з найвизначніших лідерів XX століття, ексцентричний геній світової політики…

Помолитися за журналістів, публіцистів і письменників на часі. Бо, подумала я, священник, мабуть, знає про репресії проти українського слова – так звані "ліквідаційні" списки: окупаційний режим ЛНР склав перелік "литературы экстремистского характера, отражающей идеологию украинского национализма". Книги приписано вилучати з бібліотек на окупованій території. У списку 365 назв.

Читаючи ці книги – художні, публіцистичні, науково-популярні – людина здатна самостійно дійти висновку, чому цивілізаційний вибір України – демократичний, європейський розвиток, а не тьмутаракань рашистського, "русскомировского" путінізму

Переглянула перелік, складений місцевими знавцями української літератури за вказівкою окупанта і на догоду йому: там сучасні українські твори, в яких вільна від російської цензури інформація про українську історію і сучасність. І читаючи ці книги – художні, публіцистичні, науково-популярні – людина здатна самостійно дійти висновку, чому цивілізаційний вибір України – демократичний, європейський розвиток, а не тьмутаракань рашистського, "русскомировского" путінізму. Тому у тому списку й просто якісна українська художня література, без "ідеології" і "політики", бо ж сказане "по-людськи, по-душах" і сказане порядною людиною шкодить найбільше.

Читайте також: Не кидаймо лайно на вентилятор. Вдячність – також зброя

Тому й книгу Галини Вдовиченко "Маріупольський процес" буде репресовано на окупованих українських землях. Вам нічого більше не треба читати з того "розстрільного" списку – тільки цей роман. Нічого більше, щоб зрозуміти абсурдність і цинізм "зачистки" полиць українських бібліотек в окупації. Мене це так точно приголомшило. Хоча… А яких ще розпоряджень і дій можна чекати від піддослідних, яких обробляють  кремлівські "міністерства правди"?

Роман "Маріупольський процес" побачив світ у 2015-ому, у "час АТО".  Це світла і сентиментальна розповідь про плутані стежки долі, про кохання й надію, про подолання ненависті. Так-так, це дуже шкідливе чтиво з точки зору російських пропагандистів, сценаристів "денацифікації" України, маніяків геноциду. Бо ж працюють такі книги не на розбрат, а на соборність, на взаємопорозуміння між людьми з різних регіонів України.

У романі Галини Вдовиченко до читача промовляє не плакат, не гасло політтехнологів, а саме життя. Письменниця знає, про що пише. Я знаю, що вона знає, бо ми працювали у львівській газеті "Високий Замок" і пережили разом чимало політичних "історій". Її стихією завжди були "людинознавство", культура, мистецтво, хороші книги. Галина Вдовиченко не мутить, не бавиться у політтехнології за кресленнями шахраюватих арестовичів. Тут зусилля не на "розділяй і володарюй"… В анотації до "Маріупольського процесу" є такі слова: "Усе як на війні: втрати, біль, знову втрати... Роману й Ользі судилися не найкращі часи для зустрічі. Полонений укр і сепаратистка – чи є гостріша суперечність у подіях літа 2014 року? Але безодня, яка здавалася нездоланною, поступово щезає. Бо в житті існує щось набагато важливіше за ненависть...".

Подолання безодні та ненависті – шкідливо з точки зору окупантів, адептів "русского мира". Їхні "інженери людських душ" (нагадаю це сталінське визначення радянських, підневільних, прикоритних письменників) заточені на війну й знищення України та українців

Читайте також: Світло темних часів

Ось що страшно для окупанта, ось чому "изъять!". Подолання безодні та ненависті – шкідливо з точки зору окупантів, адептів "русского мира". Їхні "інженери людських душ" (нагадаю це сталінське визначення радянських, підневільних, прикоритних письменників) заточені на війну й знищення України та українців.

Подумала ще й ось про що. Галина багато їздила на схід України, її знали у бібліотеках Маріуполя. І хтось з тих, хто знав, доніс: книга шкідлива. Той хтось  добре обізнаний "з матеріалом". Як у пісні Висоцького (вибачте за цитування російською): "А до войны вот этот склон немецкий парень брал с тобою. Он падал вниз, но был спасен. И вот сейчас, быть может, он, свой автомат готовит к бою". Це ж хтось з бібліотекарів вислужився…

Поділилася цією думкою з чоловіком, а він: "Можна їх пожаліти, бо вони під окупацією, і ці списки для них – питання життя і смерті, Це все страх".  Пожаліти можна. А вибачити?

Шукаймо опертя в історії та в житті, аби страх не провадив нас у рабство.

Саме у ці дні, коли український Фейсбук активно обговорював "ліквідаційні" списки Лугандонії, я дочитувала книгу Боріса Джонсона "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію". Там є висновок про "боротися попри все". А ще ось такі слова Боріса Джонсона: "Пригадую, коли мені було десь 15 років, я читав нарис психолога Ентоні Сторра, у якому він стверджував, що найбільшою і найважливішою була Черчиллева перемога над самим собою... А коли підкорено власний страх, неважко підкорити й усе інше".

Спеціально для Еспресо

Про авторку. Тетяна Вергелес, журналістка, редакторка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.