Новий рік приходить з "холодним душем" реальності

Новий 2024 приходить "холодним душем" реальності: з новими правилами мобілізації, відкладеною демобілізацією ще щонайменше на 14 місяців (і то не факт), попередженнями Юлії Свириденко про ймовірні не виплати пенсій і зарплат і не розумінням міністра фінансів де взяти гроші на нових 500 тисяч мобілізованих.

Військові почали говорити про "сильну Росію, яка вчиться і робить висновки", про прорахунки щодо їх ставлення до втрат, яких вони не рахують, і про активізацію ворога. І про наші втрати, тієї ж Мар'їнки.

Попри всі пропагандистські зусилля марафону та єрмаківських ТГканалів, реальність бере гору. І після розслабляючих інформаційних ванн вона особливо болюча.

Читайте також: Кров, піт, сльози та Залужний. Чому легкої війни вже не буде?

Це закономірний наслідок не лише неадекватної інформаційної політики, а політики загалом. Бо політика і, особливо, війна неможливі без чіткої стратегії, як стратегія неможлива без оцінки ресурсів: економічних, фінансових, зброї, і людей. Все те, що треба для війни.

Як і без чесної розмови з людьми: про колосальні проблеми та екзистенційні виклики, з якими стикнулася країна. І про силу противника.

В стратегії зіставляються власні ресурси з ресурсами ворога: скільки там людей, грошей, зброї й економічних потужностей. І відповідно до цієї нудної та ретельної оцінки робиться аналіз і формуються задачі.

І головне: в стратегії не буває, як в кіно, — імітація відповідно до придуманого і виписаного сценарію. І смерть, біль, кров і сльози тут теж не постановчі. Вони реальні для мільйонів людей і країни, яка стікає кровʼю…

Читайте також: У Росії та США готуються до виборів. А в нас править телемарафон

Цей текст до того, що ми платимо найвищу ціну у світі за інфантильність. І за віру в пропаганду марафону "для підняття духу" від професійних серіальників.

Час дорослішати. Бо як казав один відомий олігарх, "життя - це великий супермаркет, але на виході завжди каса". Наша плата за недооцінку ворога, недовіру до союзників і їх попереджень, невміння визначати пріоритети і заміняти їх "будівництвом доріг", неспроможності будувати стратегії - надто висока. Ми розраховуємося життями…

Час нарешті будувати реалістичні стратегії. З необхідністю будувати серйозну лінію оборони, залучати під це не Мінцифри, а всіх і вся — від місцевого самоврядування до бізнесу. Мінувати де можна, аби ворог, який наступає, не пройшов.

Час готувати резерви та приділяти цьому найсерйознішу увагу. З підготовленими полігонами та інструкторами, з ресурсами, а не декларативними нормами в законі про обовʼязкову воєнну підготовку всіх з 18 до 25 років без жодного розуміння хто, де і як це буде робити. З системою мотивацій, як, наприклад, рекрутинг чітко в операторів дронів чи інженерно-саперні війська.

Читайте також: Мусимо бути готовими воювати самотужки

Час, бляха, відправити в Авдіївку і на інші фронти всі наявні дрони. І інвестувати в РЕБи, аби хоч трохи захиститися від ворожих дронів розвідників та від ударних дронів. Саме так, це і пріоритети нашої команди також, і скоро в нас будуть дуже хороші новини. (Це для тих, хто скаже, що лише критикувати легко)

Час належно оцінити, що нам неймовірно багато вдалося за ці два роки — утвердити свою державність, остаточно народити політичну націю, вигнати ворога з багатьох кілометрів, значно ослабити його флот і відсунути з Чорного моря.

Хороше треба розвивати, недоліки — виправляти, стратегію — розробляти, людей — готувати, зброю — виробляти і… досить вже теплих ванн.

Ми вижили завдяки тим, хто не побоявся взяти на себе відповідальність і зброю. Завдяки єдності. Ми здатні бути дорослими, сприймати чесну правду про проблеми та здобутки: доведено 22 місяцями найбільшої після Другої світової війни та героїчними українцями в ній...

Джерело

Про автора. Вікторія Сюмар, журналістка, медіаекспертка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.