"Оскар" для "Навального": як Росія отруїла Захід

Небайдужі українці в соцмережах обурені цьогорічним "Оскаром". Найкращим документальним фільмом названо стрічку "Навальний" канадського режисера Даніеля Роера. Якби українська документалка "Будинок зі скалок" програла б комусь іншому чи взагалі б не потрапила до короткого списку, було б не так прикро. Зрештою, для нашого кіно звична справа – пролітати на "Оскарі" чи ламати об голлівудську статуетку зуби.

Але навпаки в наш час неможливо. "Оскар" фільму про "хорошого росіянина" однозначно не сприйнявся б українцями за будь-яких обставин. Чи є наше кіно в якійсь номінації, чи нема. Проблема в іншому. Протягом року масштабного вторгнення Росії в Україну, за який вбито, скалічено, зґвалтовано, закатовано, пограбовано десятки тисяч українців, так звані хороші росіяни здобули в західному світі чималу вагу. Їхній вплив збільшується в Європі та Америці у геометричній прогресії, і це, на жаль, не перебільшення.

Протягом року масштабного вторгнення Росії в Україну, за який вбито, скалічено, зґвалтовано, закатовано, пограбовано десятки тисяч українців, так звані хороші росіяни здобули в західному світі чималу вагу

Обговорюючи Оскар "Навальному", українські лідери думок забувають важливу деталь. Стрічка має офіційний слоган: "Отрута завжди лишає слід". Це не лише про спроби отруїти Олексія Навального, який іменує себе головним російським опозиціонером та противником путінського режиму. І не про отруєння Олександра Литвиненка в Лондоні 2006-го, та родини Скрипалів там же – 2018-того. Йдеться не про буквальне, хімічне отруєння, а про отруєння культурне, інтелектуальне, медійне. Найвища, найвпливовіша нагорода у світі кіно фільму "Навальний" - слід цієї отрути та її показова ефективна дія.

Читайте також: Поросятко Хрюша і заєць Степашка мають шанси стати голубами російського миру

Знаєте, хто найбільш впливовий у Голлівуді іноземний письменник? Чиї твори там регулярно екранізуються дотепер? Ви не вгадали: це Лев Толстой. Лише "Анна Кареніна" втілена на кіноекрані в США п`ять разів від 1915 до 1997 року. Загалом же згаданий роман російського шовініста, учасника імперіалістичної Кримської війни, кріпосника, який успадкував триста тисяч рабів-кріпаків та зневажав власну дружину, екранізовано за межами Росії аж 27 разів. А ще Лев Толстой має "Оскара" – його отримав 1968 року російський режисер українського походження Сергій Бондарчук за фільм "Війна і мир". Крім цього, фільм зібрав свого часу ще з десяток міжнародних відзнак. Саме тому, що в основі – епохальний твір Льва Толстого, російського класика, одного з творців експортованої від другої половини ХІХ століття "російської ідеї" та одного з тих, хто загадав загадку про "загадкову російську душу".

Стрічка має офіційний слоган: "Отрута завжди лишає слід". Це не лише про спроби отруїти Олексія Навального, який іменує себе головним російським опозиціонером та противником путінського режиму. І не про отруєння Олександра Литвиненка в Лондоні 2006-го, та родини Скрипалів там же – 2018-того. Йдеться не про буквальне, хімічне отруєння, а про отруєння культурне, інтелектуальне, медійне. Найвища, найвпливовіша нагорода у світі кіно фільму "Навальний" - слід цієї отрути та її показова ефективна дія

Не треба їхати далеко від Києва, аби розгадати цю загадку. Досить заїхати в Бучу, Ірпінь, Гостомель чи Бородянку. Побачити на власні очі зруйновані росіянами будинки, послухати людей, які пережили місяць російської окупації. І їм ще пощастило, бо чимало українців перебуває в окупації вже другий рік. А мешканці Криму й частини Донбасу – взагалі десятий. Інформація про російські злочини шириться щодня. В Україні чимало іноземних журналістів. Регулярно навідуються впливові західні політики. Тож навряд по обидва боки земної кулі є хтось притомний та осудний, для кого російське агресивне вторгнення в Україну – новина. Проте це зовсім не означає, що подібні щоденні новини якось вплинуть на сприйняття росіян, російського та Росії впливовою частиною західних політичних, суспільних та культурно-мистецьких еліт.

Навпаки: для Заходу російське вторгнення в Україну – новина неприємна. Проте неприємність полягає в тому, що на російські злочини доводиться якось реагувати. Робити поправку, вносити певні корективи в сприйняття. Адже Росія для умовного колективного Заходу від часів згаданого вище Толстого була передусім країною, яка пропонує унікальну й неповторну – так росіяни себе досі продають! – культуру. З нею західні країни ознайомлені часом навіть більше, ніж із власною.

Читайте також: Чи зможуть Путін і система перемогти Голлівуд?

У підлітковій мелодрамі "Бум" (1980 р.) паризькі школярки мріють потрапити на концерт російського танцівника Михайла Баришникова. Герой американської комедії "Тутсі" (1982) запрошує приятеля на обід у російський ресторан. А ось свіжіший приклад: герой нового американського фільму "Чоловік на ім`я Отто" знайомиться з дівчиною, яка читала "Майстра і Маргариту" Михайла Булгакова. Російське давно і впевнено інтегроване в західний культурний світ. А через культуру, особливо – через кіно, в західні суспільства.  Благо дія цієї отрути до війни там не була такою помітною, як в Україні. Російському в західних культурних сегментах усе ж таки була і є розумна альтернатива. Але це не означає, що російська отрута не проникає і не всотується.

Для Заходу російське вторгнення в Україну – новина неприємна. Проте неприємність полягає в тому, що на російські злочини доводиться якось реагувати. Робити поправку, вносити певні корективи в сприйняття. Адже Росія для умовного колективного Заходу від часів згаданого вище Толстого була передусім країною, яка пропонує унікальну й неповторну – так росіяни себе досі продають! – культуру. З нею західні країни ознайомлені часом навіть більше, ніж із власною

Основна її дія – переконати цивілізований світ у наявності "хороших росіян". Причому сертифікованою "якістю" такого росіянина є офіційний чи неофіційний статус гнаного й голодного в себе вдома. Так було з письменником Борисом Пастернаком, якого 1958 року висунули на Нобелівську премію з літератури. Під тиском тогочасної влади літератор від премії відмовився. Потому став одним із найбільш видаваних та знаних російських авторів на Заході й, звісно, його "Доктора Живаго" втілювали на екрані шість разів, і лише раз – власне в Росії. Голлівудська екранізація, зроблена 1965-того, очікувано отримала 5 із 10 "Оскарів". Причина – бо це заборонене російське. А отже, правильне, опозиційне, варте особливої уваги й поваги.

Читайте також: Сварками в соцмережах українці створюють ілюзію нормальності

Над "Навальним" працював канадський режисер. Над "Будинком зі скалок" - данський. Тож є всі підстави говорити про неупереджений погляд обох на події, взяті кожним із митців за основу. Проте перемогла все одно Росія – саме через те, що, мов ретельний системний отруйник, підгодовувала й досі підгодовує Захід отруйним культурним продуктом, котрий непомітно впливає на свідомість. Навальний для колективного Заходу – все одно нащадок улюбленого Льва Толстого. 

На жаль, Росію і Путіна на Заході досі розділяють. І вірять, що підтримка "хороших росіян" дасть шанс на нормальність країні Толстого, Пастернака, Булгакова й заразом – російського балету. Україна ж вкотре програла інформаційну війну. Хай би так як користувачі соцмереж не закликали сприймати перемогу "Навального" спокійно – адже вплинути українці тут ні на що не могли і ще довго не зможуть.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.