Пам'яті гетьмана Павла Скоропадського

Справедливо — це відкидаючи кліше створені до нас або для нас. Приклад керманича Української Держави тут показовий – чи можемо ми, говорячи про зроблене або не зроблене ним, розрізнити:

- де були невідворотні ілюзії особи — вірив, що меседж буде почутий, але суспільство не було здатним відреагувати правильно;

- де були об’єктивно втрачені шанси – задум не вдався через неправильно підібраних людей\механізми;

- де була цинічна реальність – хоч як танцюй, в що хоч вір, але реалізувати неможливо (логіка "середньовіччя та інтернет – несумісні");

- де був наслідок чорного піару опонентів і ворогів Української Держави – очорнення, маніпуляція і дискредитація були доволі потужною зброєю на початку XX століття вже;

- де у звичних оцінках була відверта підміна понять (німців в Україну запросив не Скоропадський, гетьман дотримав зобов'язання попередників – УНР);

- де були реально важливі, правильні, розумні речі – при чому не залежно від того, чи увінчалися вони успіхом, чи ні (в силу вище згаданих негативних умов\реалій);

Своє слово сказав журнал Тиждень. З дозволу автора кілька, як на мою думку, важливих речень, на котрі варто поставити наголос:

"Керманичі УНР послідовно намагалися втілити соціалістичний проєкт… Соціалізм здавався способом радикального розв’язання соціальних і водночас національних проблем" (с).

Тут треба розуміти — хвороба соціалістичних ілюзій інфікувала Європу в цілому. Ніхто у 1918 році не міг прогнозувати, які наслідки матиме войовничий соціалізм. Вірити в казку і не замислюватися над її реалістичністю було природно. Петлюра, Винниченко, Грушевський були щирі у своєму лівацтві, а значить не могли критично оцінити свої забобони. Та що тоді, ми й зараз часто прагнемо простого розв'язання складних питань.

Петлюра, Винниченко, Грушевський були щирі у своєму лівацтві, а значить не могли критично оцінити свої забобони. Та що тоді, ми й зараз часто прагнемо простого розв'язання складних питань

Читайте також: Коли розпочалася війна?

Заможний (не лише великий, а й середній прошарок) клас "позбавляли не лише майна, а й політичних прав, оголосивши буквально "чужинцями в краю". (с)

Тобто чималий зріз українців позбавляли громадянських прав просто на підставі того, що ці люди вміли заробляти гроші й мали сили й засоби для цього. Виходить, УНР пішла найпростішим шляхом – сегрегації за майновим фактором (розкуркулення лайт).

УНР (тут мало чим відрізнялися від більшовиків) прагнула відібрати ресурси в одних і роздати іншим. Ніхто не попередив суспільство, що цим відкриваються ворота до пекла.

На цьому тлі Скоропадський подав меседж "повага до приватної власності", а надвеликі володіння мають не дерибанитися, а частково розпродатися (не роздатися, а бути проданими за правилами, які створить держава). Читачу, ти оцінюєш це посилання як пролетарій, чи як підприємець?

Скоропадський подав меседж "повага до приватної власності", а надвеликі володіння мають не дерибанитися, а частково розпродатися (не роздатися, а бути проданими за правилами, які створить держава). Читачу, ти оцінюєш це посилання як пролетарій, чи як підприємець?

Припущення лідерів УНР - "обіцянка дати незаможним масам … землю, могла зробити їх (маси) твердими прибічниками молодої української республіки". Реальність – "розбещені лівою демагогією селяни стали ділити панські володіння на власний розсуд. Джин грабунку вилетів із пляшки" (с).

Хто винен? І тут дяка автору статті за цю думку – вчитайтеся в неї – це про те, що спотворене сприйняття через шори штампів, це не лише щодо Скоропадського, а про викривлене розуміння цілих процесів: "Протягом десятиліть представники народницької школи історіографії навіювали уявлення, що українська історія — це борсання широких селянсько-козацько-гайдамацьких мас, котрі боролися і проти чужинців-поневолювачів, і проти власних еліт, котрі нібито завжди стояли на боці чужинців. Це добре римувалося із соціалістичними ідеологемами класової боротьби, однак не відповідало дійсності" (с).

Читайте також: Ну що, прості люди? Все ж таки Армія, Мова і Віра?

Важливий нюанс – нам говорили "гетьманський переворот". Але, не забуваємо – "не довіряємо УНР, хочемо довіритися Скоропадському" - ухвалило на зборах понад 6.5 тисяч делегатів від 8 українських губерній. Для порівняння – за рік до того українці вручили владу Центральній раді також під час зборів, але було представлено менше територій і делегатів було лише одна тисяча. Виходить, представницький мандат Скоропадського був більшим? Так чи можна називати переворотом таке набуття влади в тих реаліях? Натомість цілком переворотом можна вважати збройне повстання Директорії.

Важливий нюанс – нам говорили "гетьманський переворот". Але, не забуваємо – "не довіряємо УНР, хочемо довіритися Скоропадському" - ухвалило на зборах понад 6.5 тисяч делегатів від 8 українських губерній. Для порівняння – за рік до того українці вручили владу Центральній раді також під час зборів, але було представлено менше територій і делегатів було лише одна тисяча

Чи готові ми беземоційно, із холодною головою, порівняти успіхи в інституційності та державотворенні у лівого українського проєкту (УНР та Директорія) і у правого (Українська Держава)?

А яке б рішення ухвалили ми, розуміючи що нам конче потрібна дружба із наглухо русофільською Антантою, котра не збирається підтримувати український державний проєкт? Чи пішли б ми на заяву, котру не факт що планували виконати? Обіцяти ж — не значить одружитися, правда? В пізнішій історії у нас теж були випадки, коли під тиском обставин задеклароване на папері Україна вдало не виконувала, але використовувала на свою користь? Були.

Чи готові ми переосмислити рішення\дію не емоційно оцінюючи заголовок, а приміряючи на себе тягар суті процесу? Припускаю, ті, хто так зробить, зможе відкрити для себе із геть незнайомого боку і Скоропадського (який добровільно віддав владу та виїхав в еміграцію на Захід), і Грушевського (який допустив для себе співпрацю із більшовиками після поразки Перших Визвольних), і Петлюри (чиї амбіції помститися гетьманові переважили ризики втрати державності – як опозиціонер він поставив власне "я" вище державного "ми"). Кожен з них діяв виходячи зі своєї візії України.

Так, це нотатки консерватора, я суб’єктивний в оцінках, але… Без мети ідеалізувати Його Ясновельможність, думаю, варто бути вдячними Скоропадському за очевидність прикладу – чому правий український проєкт, це більш розумний вибір, аніж лівий.

Джерело

Про автора. Віталій Гайдукевич, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.