Байдужість — смерть бажань як початок смерті

Однією з найбільших людських вад я вважаю байдужість.

Байдужість — це висихання енергії життя. Закляклість бажання. Смерть бажань як початок смерті як такої.

Те, що ми називаємо "совком", є синтезом двох речей: насильства та байдужості. Але феномен екзистенційної байдужості, а особливо байдужого насильства — це феномен значно ширший, ніж "совок". І він цілком комфортно почувається і в нашій реальності сьогодні. І в реальності інших суспільств.

Дуже часто байдужість є спробою захиститися. Часом це життя, яке "вигоріло", тому пересихає. Часто це бажання, які були такими сильними, що вичерпали себе.

Читайте також: Невагомість, яка важить більше, ніж камінь

А часом ось що: треба закритися від чогось, щоб відкритися чомусь іншому. Це я дуже добре розумію.

Але для мене все одно байдужість — не відповідь. Бо акцент не той. Байдужість — це теза, що щось для мене геть не має цінності. Або гірше — ніщо не має цінності. Це нігілізм, поміркований чи радикальний.

Але дуже часто ми цим хочемо сказати інше: щось для мене має таку цінність, яка інші цінності відсуває на другий план. І тоді це не нігілізм, а цілком навпаки. Це вибір одних цінностей замість інших.

І тоді людина каже: я не байдужий до цього, ні. Це речі цікаві та важливі. В іншій реальності вони були б суперважливі. Але сьогодні є речі, які для мене важать більше. Є щось сильніше.

Я чогось хочу ще більше. Значно більше. With all my due respect.

Джерело

Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.