Білий прапор Оппенгеймера

Однак, ми маємо бути свідомі того, що світ не може нам дати того, що ми потребуємо — справедливого покарання за страждання тих, про кого знятий документальний фільм Чернова і Малолєтки.

Оскароносний фільм Крістофера Нолана зображує політичну позицію вченого, який був переконаний, що інструмент насильства в руках однієї країни та однієї ідеології не приведе людство до щастя. І тому він свідомо залучав до роботи над своєю бомбою людей з комуністичними поглядами.

Читайте також: Чому Путін перемагає?

Стрічка надсилає сигнал про складність етичних систем і різновимірність сприйняття реальності. У світі, який пропонує Крістофер Нолан, немає місця чорно-білому сприйняттю добра і зла. А, отже, не може йти мови про покарання зла, оскільки межі між добром і злом, буцімто, намальовані людьми, а люди є слабкими.

Епоха маккартизму та полювання на відьом залишили на кінематографічній спільноті настільки болючий відбиток, що одним з маніфестів став фільм "Трамбо" про сценариста Далтона Трамбо, який входив у комуністичні гуртки кінематографічної спільноти.

Отже, комунізм — це не зло, а невивчений урок. Сліпа ненависть і розкручування спіралі насильства.

Якщо так, то "для підняття білого прапора дійсно потрібна сміливість", в розрахунку на те, що інша сторона також підніме білий прапор і піде на взаємну деескалацію.

Якщо при цьому потрібно пожертвувати кількома мільйонами чужих людей і чиєюсь територією десь на околиці Європи — то хіба можливо порівняти таку ціну з тотальним взаємовинищенням у ядерному холокості?

У підсумку, дилема виглядає дуже очевидно.

Ми хочемо, щоб страждання закінчилися шляхом здійснення насильства над агресором. А, єдина можливість цього шляху — переконання світу в тому, що він має стати частиною цього насильства і дати нам зброю.

Світ хоче, щоб страждання закінчилися шляхом припинення насильства з обох сторін, коли жертва перестає опиратися, а агресор зупиняє свої насильницькі дії, але не робить ні кроку назад. Це не є справедливо, але творці "Оппенгеймера" і радники Папи Франциска надсилають меседж про те, що сміливість потрібна, щоб визнати той факт, що світ не справедливий і "страданіямі душа совєршенствуєтся".

Читайте також: Що робити у 2024-му?

В етичній системі, яку пропонують Папа і Крістофер Нолан, немає місця справедливості. Там є місце тільки припиненню страждань тією ціною, яка забезпечить крихкий баланс.

Якщо комуністи, що допомагали Оппенгеймеру — це не зло (а це прямий меседж фільму), то і росіяни, які зруйнували Маріуполь — це теж не зло. Злом є виключно потенційна перспектива продовження і масштабування насильства.

Цікавий парадокс полягає в тому, що єдиною силою, яка може опиратися вищеописаному порядку речей є виборці Дональда Трампа, які не дуже заглиблюються у складність запропонованих етичних систем і їх хитросплетіння.

Вони бачать лише промову Роберта Де Ніро на врученні кінопремії, який кричить "f*ck Trump!", і хочуть його покарати.

Так що... Колода продовжує тасуватися дуже цікаво.

"Тот, кто нам мєшаєт — тот нам і поможєт!"

Хоча може й ні.

Але, імхо, зрозумілим є той факт, що, якби культурно-політична система, яка підтримує Байдена і демократів, хотіла припинити війну в Україні шляхом покарання агресора — вона б уже це зробила. А, поки що — тотальний Оппенгеймер...

Ну, і Папа...

Джерело

Про автора. Дмитро Золотухін, ексзаступник міністра інформаційної політики України, експерт з питань інформаційних воєн та конкурентної розвідки.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.