Блокування кордону з Польщею — початок перемовин про вступ України до ЄС

Задовго до того, як Європейська комісія планує передати Україні переговорну рамку для вступу в ЄС (попередньо у кінці березня 2024 року), уряд Туска де-факто з січня цього року (щойно прийшов до влади) розпочав двосторонні переговори з українським урядом щодо умов членства України в ЄС. Проте прямо цього не каже, хоча це стає зрозуміло з дій та коментарів польського уряду

З кожним наступним місяцем шабашу, що відбувається на кордоні з Україною, цей факт стає щораз більше очевидним.

Уряд Туска пов'язав воєдино питання розв'язання проблеми розблокування кордону з нав'язуванням Україні обмежень в економічній сфері, перш за все, в аграрному секторі. Це класична протекціоністська політика сильнішої сторони із захисту власних національних інтересів коштом слабшої.

Читайте також: Поляки знають, що протести "фермерів" - справа росіян

Це власне і є реальна та прагматична політика, що, можливо, видається незрозумілою для наївних українців, рівень сприйняття якими двосторонніх відносин зводиться до абстрактного твердження про те, що "поляки наші найкращі друзі". Так, але українці мають за це заплатити.

Уряд Туска планує розширити список продуктів, заборонених ще урядом ПіС. Теперішня влада просто продовжує ту політику, яку розпочала попередня влада у 2023 році, прикриваючись "протестувальниками" на чолі з "Конфедерацією". Потрібно розуміти, що якщо при владі був би ПіС, було б те ж саме.

І ця політика приносить свої добрі результати для уряду Туска. З січня 2024 року його рівень підтримки зріс на 3% і сьогодні становить 41%, тоді як невдоволенні урядом 34% (цей показник збігається з рівнем підтримки ПіС). А тому уряд Туска і надалі дотримуватиметься протекціоністської політики, і продовжуватиме її не лише в аграрному секторі, але також в інших сферах. Не виключено, що навіть в історичній політиці, якщо ті ж самі антисистемні сили зуміють сформувати лояльність 70% польського суспільства до цього питання.

Цікаво те, що у польському суспільстві, на відміну від українського, немає суперечностей чи відчуття лицемірства у діях власного уряду. Вони справді в переважній більшості залишаються прихильними до солідарності з Україною, що, однак, не суперечить праву Польщі на непаритетні умови захисту національних інтересів коштом інтересів України. Ця діалектика сприйняття зумовлена тим, що поляки розглядають ці два питання не як взаємозаперечні, а як паралельні лінії, що не перетинаються. Це для українців вони мають логічний зв'язок, тоді як для поляків це "нічого особистого, просто бізнес".

Читайте також: Позиція уряду Польщі демонструє політичну шизофренію щодо розв'язання проблеми блокування кордону. Колонка Віталія Портникова

Загострення двосторонніх українсько-польських відносин і неприязні кроки Польщі стосовно України з квітня 2023 року — це частина тернистого шляху, який пройде Україна на шляху до членства до ЄС. І це лише початок. І це лише з Польщею. А далі будуть не менш прості переговори з Угорщиною, Словаччиною, Румунією і навіть Молдовою (хоча це дещо окрема історія).

Тут складність не лише у давніх проблемах двосторонніх відносинах, а також у відсутності чітких та зрозумілих критеріїв політики розширення Європейського Союзу. Згідно зі статтею 49, "будь-яка європейська держава, яка поважає цінності, зазначені в статті 2, та віддана їх поширенню, може подати заявку на набуття членства у Союзі". Якщо заглянути у статтю 2, то там загальні формулювання про цінності: "Союз засновано на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, зокрема осіб, що належать до меншин. Ці цінності є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панує плюралізм, недискримінація, толерантність, правосуддя, солідарність та рівність жінок і чоловіків". А також країна-претендент має відповідати вимогам Копенгагенських критеріїв (1993). Це по суті про це ж саме, але більш інструментальне: стале функціонування інститутів для функціонування демократії, верховенства права та прав людини, функціонування ринкової економіки та здатність гарантувати дотримання цілей політичного, економічного та монетарного союзу. По суті це і все.

У "Договорі про Європейський Союз" ви не знайдете жодної детальнішої інформації про те, що може, а що не може бути предметом двосторонніх переговорів країн-членів ЄС з країною-претендентом. А практика показує, що таким предметом може виступати будь-що: від отримання економічних переваг та поступок до зміни назви країни, переписування підручника з історії та вимог відмовитись від власної мови.

Читайте також: Україна — Польща. Слід змінити ставлення до історії

Раніше писав про цю проблему окремий допис, що політика розширення ЄС перетворилась на блошиний ринок, де кожен торгує власним "національним барахлом" і намагається його продати тобі за захмарну ціну. І єдина можливість уникнути цього це адекватність країни-члена ЄС, з якою ведуться переговори.

Практика показує, що з кожною наступною хвилею розширення ЄС, особливо після найбільшої, 2004 року, коли прийняли 10 нових членів Центральної Європи, зокрема трьох найбільш проблемних для майбутніх переговорів з Україною (Польща, Угорщина, Словаччина), умови двосторонніх переговорів стають усе жорсткішими та неадекватнішими. І апелювати при цьому до Брюсселя немає сенсу — Європейська Комісія тут безпомічна, у неї просто немає на цьому етапі жодних повноважень. Максимум, що вона може — це виступати посередником у переговорному процесі й апелювати до розуму. Але ця логіка була зрозумілою на ранніх етапах існування Європейського Економічного Союзу (1957-1992) і ще у перші роки існування Європейського Союзу (1992-2003), оскільки це відповідало цінностям та принципам країн-засновниць. Проте нові члени ЄС так званої "нової Європи" переписали правила протягом останніх 20 років.

А тому варто прищіпати паски безпеки сильніше і приготуватись до постійної турбулентності у відносинах з сусідами України на західних кордонах. Трясти буде сильно, а час від часу дуже сильно. Наскільки доведеться прогнутись та поступитись Україні сьогодні стверджувати складно. Але ціна за членство буде високою. Ідея "сполучених штатів Європи" у баченні Жана Моне, Роберта Шумана, Альчіде де Гаспері, Альтьєро Спінеллі залишилась у 1950-х роках. Сьогодні 2020-ті, а попереду, напевне, не менш складні 2030-ті.

Європейський Союз, у який планує вступити Україна на початку 2030-х, буде вже далеко не тим, яким він був на момент 2013 року, коли українці остаточно зробили свій цивілізаційний вибір на Майдані.

Джерело

Про автора. Тарас Радь, координатор спостереження за виборами Громадянської мережі ОПОРА

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.