Ми не звикли до розмов про те, чому в світі стільки зла

Бо перше, сказала ця пані, про що її син заговорив емоційно (видно, що воно в ньому сидить, як не вийнятий ніж) - це: "Чому в світі стільки зла? Як можуть бути люди такими жорстокими до собі подібних?..".

Неважко зрозуміти: в морпіхах його готували до фізичних випробувань — вся професійна підготовка бійця в нас зосереджена на цьому.

До того, що у світі існує зло (а зовсім поруч — ціла Імперія Зла, з котрою треба ні на мить не втрачати пильности), українська освіта (не тільки військова, цивільна також) - між іншим, як і європейська, будьмо без ілюзій! - молодь не готувала й не готує.

Спогадів з ГУЛАГу й Аушвіца не вчать у школі, іллєнкових кадрів батуринської різанини (пущені по ріці трупи) з "Молитви за гетьмана Мазепу" не показують підліткам за програмою з української історії чи літератури (втім, Шевченкового "Великого льоху" теж же не вивчають!), Леніна-Сталіна-Гітлера-Мао-Пол-Пота та інших масових убивць XX ст. не аналізують на уроках історії в категоріях кримінальної психології, а обурені українські мами ще в минулому десятилітті вимагали прибрати з читанок "Маленького грішника" і "Федька-халамидника", бо їхня дитина потім не могла спати вночі й плакала, то нащо ж таке дітям?!. Коли така дитина, вирісши, потрапляє в російську тюрму чи бодай лиш фільтраційний табір, їй тільки й лишиться, що збожеволіти або накласти на себе руки, — ми ні до чого її не підготували...

... Ми не звикли до розмов про те, "чому в світі стільки зла", і соромимось їх, як пів століття тому публічних розмов про місячне; простіше сказавши — ми всі винні перед Юрком Гульчуком.

І перед тими нашими в'язнями, хто, на відміну від нього, — не витримав...).

Читайте також: Як розуміти Вампірляндію

А це цитата в тему із Сюзен Зонтаґ (з "Regarding the Pain of Others", 2003 - дуже люблю цю книжку, дуже ціную те, що, незадовго перед смертю, Сюзен передала її мені, вже з лікарні, через спільних знайомих: справді, як заповіт!):

"Кого постійно дивує існування безчинства, хто й далі чується розчарованим (ба навіть не йме віри), коли стикається з доказами того, які неприкриті, моторошні звірства спроможні вправляти люди над людьми, — той іще не сягнув ні моральної, ні психологічної зрілости.

Починаючи з певного віку, ніхто не має права на таку незайманість і поверховість, на такий рівень невігластва чи амнезії". (с)

Можете уявити собі цю цитату в якому-небудь укрЗМІ - 20, 10, та навіть і 5 (!) років тому?.. (Трясця, та в нас досі новини про обстріли перебиває реклама, наговорена такими самими дебільно-веселими, разухабістимі голосами, як їх "лучшіє московскіє собаководи" ще у 2000-ні нашим були поставили: тоді - "пяяяяяатніцаааа!...", тепер - "знииижкииии!" - як утілення абсолютного земного щастя, і нікому не спало на думку, що економіка, звісно, має працювати, але, може, час якось поміняти "концепцію щастя"?..).

30 років ми старанно ростили інфантилів (а місце Сюзен Зонтаґ в пантеоні авторитетів зайняли Харарі, Марки-Менсони й ін. гуру успєшного успєха). Яким чином, попри це, наші діти вийшли кращі за нас, — загадка століття. Можливо, це доказ того, що Бог є. І що Він таки на нашій стороні — хоч ми й згівняли все, що могли.

Читайте також: Забалакати власний страх

Нумо вже, нарешті, прощатись із культурою ювенільного консюмеризму. Нумо наново вчитись переживати трагічне так, як це має бути в дорослій культурі. У тих, зокрема, вчитись, котрі довідалися про зло з перших рук стільки, що вистачило б на кілька життів, — і повернулись із пекла з запитаннями до нас, на які ми не маємо відповіді — і одвертаємось, залишаючи їх психіатрам-психологам-реабілітологам, замість священник, філософів і поетів: на третьому році війни їхній досвід усе ще не став у нас усезагальним, ми його не осмислили й не перетравили - "занішували"...

Дорослішаймо, нафіг. Не біймось думати над тим, які "пушкіни" і в який спосіб формують вміст голови людини, котра направляє ракету в міську лікарню. Це — те головне, що ми маємо розповісти людству в найближчі десятиліття. І це дуже, дуже серйозно.

* Публікується зі збереженням стилю авторки

Джерело

Про авторку. Оксана Забужко, письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.