Росія вже офіційно не приховує власної вторинності

"З метою подальшого розвитку міжнародної культурно-гуманітарної співпраці постановляю: провести в Москві та Московській області Міжнародний музичний конкурс "Інтербачення"", - це цитата з указу, підписаного особисто диктатором Путіним. Так російський національний лідер оперативно відреагував на відсторонення Росії від участі в "Євробаченні'2025". Окремим рядком указу наголошується, що допущення до участі не матиме жодних політичних обмежень і буде вільним майданчиком для, цитата, "всіх країн". Водночас перелік "усіх країн" куций: очікують Індію, Китай, ПАР та Бразилію. Білорусь не згадали. Або звідти конкурсанти приїдуть за замовчуванням, або цю країну Путін уже не вважає закордоном, а білоруси не вважаються іноземцями. Хоча в Україні ще зовсім недавно статус "міжнародного" давався будь-якому заходу, в якому брали участь представники Білорусі, але то таке. 

Можна скільки завгодно стібатися з того, що ми щиро вважаємо російською дурістю, помноженою на нічим не підкріплену пихатість. Тим часом пересічний громадянин РФ сприймає подібні ініціативи свого вождя та вчителя напрочуд серйозно. Серед безлічі відмінностей, які нарешті оголилися й проявилися між Україною та Росією, є одна, яка точно працює не на нашу користь.

Читайте також: Смерть Росії можлива від тисячі порізів

Росіяни, від вищого керівництва до пересічного мешканця, сповідують не те щоб чистий ізоляціонізм, але свідому й послідовну орієнтованість передусім на внутрішню аудиторію. При цьому російська влада вкидає шалені гроші для пропаганди за межами Росії, та ця пропаганда лише підсвічує й підкреслює російську внутрішню "інакшість". 

Натомість в Україні для внутрішньої аудиторії, власних співгромадян щось точково намагаються робити небайдужі люди з мінімальним ресурсом, втілюючи мікроскопічні приватні ініціативи. Зате практично ті самі люди наполягають на більшій та агресивнішій популяризації України та українського на Заході під тим соусом, що ви такі самі, як вони, а Україна – це Європа. 

Росія працює з аудиторіями всередині країни та назовні. Втілюючи державну політику, подобається нам це чи ні. В Україні в обох випадках – на всередині та назовні, — працюють добровольці без видимої державної підтримки. 

Згадане вище "Інтербачення" - не єдиний приклад гібридного втілення російської внутрішньої політики. 

Гібридність полягає в спробі поєднати непоєднані на позір опції. З одного боку – робити щось як відповідь Заходу, на зло йому, і нехай собі як знають, божеволіють та конають. З іншого – дуже кортить робити те саме, що роблять на Заході, буквально мавпуючи дійства та процеси. 

Читайте також: Росія: Уже мертве — не може вмерти знову

А дружні країни, як ось ПАР та Китай, як не крути, додадуть міжнародного статусу. Перефразовуючи один непристойний анекдот, у Європі міжнародний конкурс, у Росії міжнародний конкурс, але є нюанс.  

Старші згадають, молодшим розкажу: після вторгнення СРСР до Афганістану в 1979 році чимало західних країн оголосило Олімпіаді-80, місцем проведення якої обрали Москву, бойкот. Вбухані в грандіозне та впливове спортивне свято мільярди опинилися під загрозою:  хтось та й приїде, проте без важливих західних країн - ці гроші на вітер. Созмультфільм випустив тоді мультсеріал "А Баба Яга проти!", в якому лісову нечисть, котра хотіла зупинити Ведмедика, символ Олімпіади, зчитали з Заходу. І цій нечисті не вдалося зірвати спортивне свято. Мультиком радянська влада не обмежилася – дзеркально бойкотувала Олімпійські ігри-1984 в Лос-Анджелесі. А потім, 1986 року, знайшла союзника в особі американського мільярдера, засновника CNN Теда Тернера, і провела альтернативну Олімпіаду – Ігри Доброї Волі. На яких, до речі, рекордно стрибнув наш Сергій Бубка, але то вже інша історія. Олімпійські ігри були, є і будуть. Альтернативний проєкт прожив 11 років, виявившись недовговічним, де-факто нежиттєздатним. 

Ось ближчі приклади.  Коли після масштабного вторгнення компанія "МакДональдз" пішла з Росії, на місцях її мережевих ресторанів виникли заклади під загальною назвою "Вкусно — и точка!". Керівництво заявило: там не буде бургерів та морозива, бо це – асоціація з американським, а отже ворожим меню. В Росії є свої традиції швидкого харчування. Нема? Будуть з їхньої допомогою. Традиції не забарилися: вже за три місяці після відкриття відвідувачі писали в російських соцмережах – у них, до речі, свій "Рунет", теж альтернатива ворожому ґуґлу, - про плісняву на булочках, прострочені соуси, комах у котлетах та інше. А вже від середини 2023 року й дотепер альтернативні "МакДональдзу" заклади почали в Росії повільно, але впевнено закриватися. 

Читайте також: Чому росіяни ненавидять і своє, і чуже

Варто нагадати особисту боротьбу Дмитра Медведєва з кавою. Тобто, не з напоєм як таким, а з позиціюванням. Ще 2017 року на засіданні Євразійської міжурядової ради він запропонував замість "американо" вживати в Росії слово "руссіано". Вважаючи "американо" неполіткоректним виразом. Спершу ця заява розлетілася на меми. Та після масштабного вторгнення стало не до жартів, і віднедавна росіянам справді пропонують "руссіано" в меню. І тамтешні патріотичні блогери неабияк цьому тішаться. 

Можна згадати ще чимало. Перенестися аж у сталінські часи, коли у СРСР за прикладом Америки почали робити власне морозиво, котре й нині за поребриком з ностальгією іменують "найсмачнішим у світі". Чи часи правління Микити Хрущова, котрий після турне Америкою задав курс на тотальне вирощування кукурудзи, "цариці полів", яка з часом почала вимерзати й гинути в непридатних умовах. 

Але всі приклади мають один спільний знаменник: у Росії не надто приховують вторинність усього, що там вважають розвитком. Мавпування західних практик практично в усьому, крім політичного устрою, росіяни щиро сприймають як процес створення альтернативної цивілізації. Беремо за зразок усе, що треба, – і русифікуємо, видаючи за оригінал. Погано працює? Так і не треба, аби працювало довго. Процес важливіший за результат.

Боже збав, Україна не повинна брати подібні практики на озброєння. Хоча б тому, що для нас значно природніше те, що відбувається в цивілізованому світі. Ми не прикидаємося цивілізацією, лишаючись при цьому цивілізаційним смітником. Є певні світоглядні застереження, але в цілому – так, наш дім європейський. Проте українська влада вперто не бажає діяти на користь власних громадян. Як тих, хто лишився, так і тих, кого війна вигнала – до речі! – вперед, на Захід. 

Росія змогла об'єднати громадян довкола ідіотських, та все ж ідей. Тому окупанти й почуваються впевнено. Для України ідейність, національна ідея та загалом ідеологія - навіть під час повітряних тривог не надто бажані опції. Та й сто років тому подібного цуралися. Ось і маємо: вторинна Росія поки сильна. Маю надію, поки…

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.