Що спільного між Соловій та бульваром Жванецького в Одесі, за який рвуть майки ватники? 

Але спочатку не про Христину в Чорноморську, її матюк і подальший суд за це в Іллічівському районному суді, який береже стару радянську назву. 

Спочатку про глобальне. 

Народження української політичної нації відбувається тяжко. Бо ж пуповина радянської ідеології та колонізації Російської задушила за горло в пологах не одного українця. Тому і нині — коли серйозно ідуть дискусії, чи виживе наш народ взагалі й чи можливі кордони 1991 року — знаходяться ті, хто рве ліфчик та сімейні труси за тупик Жукова та бюстик Пушкіна. 

Зі свіжого — я зробила очі, коли російськомовний письменник-фантаст із Дніпра Ян Валетов дав оцінку історичному перейменуванню вулиць у місті Одеса. Там радянські та російські маркери ключового чорноморського порту замінили іменами місцевих героїв. Виявилось, що Одеса породила і викохала зірок українського руху набагато більше ніж ми собі уявляли. 

Фото: Телеграм Яна Валетова

Фото: Телеграм Яна Валетова

Так от шановний пан поплювався, мовляв, як "шариковы обоссали сапоги гигантов". Цікаво, кого він мав на увазі? Український актив Одеси, до прикладу, Артема Карташова — який ретельно напрацьовував зміни, чи голову місцевої військово-цивільної адміністрації Олега Кіпера — який відповідне розпорядження підписав ще 26 липня. І повірте, для колишнього прокурора епохи Януковича з бурхливою біографією — це чи не єдина подія, яка внесе його в історію зі знаком "плюс". 

Читайте також: "Провулок Привітний" - це символічне роззброєння

Валетов страшно-страшно поплакав у російському Telegram, що в Одесі більше нема бульвару Жванецького та вулиці Ільфа та Петрова. 

Що ж — уродженець Одеси Михайло Жванецький брав ордени з рук Путіна уже в розпал російсько-української війни. Йому не муляла кров українців, одеситів на цих цяцьках. 

Вважаю історичною справедливістю, що тепер бульвар матиме назву Військово-морських сил. Саме завдяки Силам оборони Одесу не спіткала доля Маріуполя. А симпатичні квартири біля моря не ділять між собою "асвабадітєлі" з Туви та Далекого Сходу. Які надійно б утилізували колишніх власників і лягати робити нових "одесситов" і ще не вистиглі чужі ліжка. 

Перед тим як рвати чуба за вулицю Ільфа та Петрова, варто було б подивитися на що міняють її назву — на вулицю Сімʼї Глодан. 

Юрія, Валерію та маленьку Кіру знають всі. Вся родина успішних та молодих одеситів загинула через російське вторгнення. Валерія та тримісячна донька пари — загинули напередодні Великодня 2022 року через пряме попадання ворожої ракети в житловий комплекс. Незадовго до загибелі Лера шукала питну воду для Миколаєва — саме тоді росіяни намагались взяти важливе місто виснаженням. Ці сторізи висіли в її інсті, коли тіло молодої матері та дитини винесли в пакетах. 

Юра — успішний кондитер, а до того випускник юридичної академії — пішов на війну, в "Азов". Він загинув у бою поблизу міста Бахмут. 

Якщо такі одесити, така родина не достойні були вписані в історію сучасної Одеси, то який урок ми винесли із нинішньої війни? 

Читайте також: Перейменування вулиць – це про пам'ять і просвітництво

В момент, коли український прошарок Одеси скрутив у баранячий ріг бажання мера посидіти на трьох стільцях одночасно — Христина Соловій мала виступ на фестивалі у Чорноморську. 

Молода співачка останнім часом ламає всі стереотипи про те, що попспівак має бути зручним і мовчати у дві дірочки, коли мова йде про національний чи світоглядний дискурс. 

Ще під час інтервʼю з телеведучою Машею Єфросиніною Соловій чітко окреслила мету сварки про русифікацію українців у нульових. Вона хоче дискурсу у суспільстві. І з огляду те, що суспільство досі цитує те інтервʼю, а Маша публічно визнала, що була інструментом русифікації мільйонів, — провокація вдалась. 

Чорноморськ безнапасно перейменували у 2016 році. Але чи має місто соромитись за радянську назву? Осмислити, що це щось чуже і вбивче так. 

Можна скільки завгодно говорити, що немає різниці, яку назву носить твоя вулиця. Утім, коли російська армія щойно окупувала Мелітополь — вони одразу побігли відбивати таблички з назвою "вулиця Дмитра Донцова" і почепили туди імʼя вбивці Євгена Коновальця — Павла Судоплатова. Щойно захопили Маріуполь — пішли замінювати літеру "і" на "и". У кожному населеному пункті під окупацією були потрощені памʼятні знаки на честь учасників Революції Гідності та героїв першого етапу російсько-української війни…

Проросійські рухи свідомо відмовлялись перейменувати міста та вулиці. Певно, всі памʼятають, які драми розгортались у Раді, коли Комсомольськ ставав Горішніми плавнями. Нинішній Кропивницький чекав перейменування Кіровограда аж 27 років!  

Читайте також: Баумейстер іде в прийми до "хароших русскіх"

Коли у 2016 році — депутати займались нинішнім Дніпром — найбільше за збереження "Дніпропетровська" боровся чинний герой-батько-патріот Кривого Рогу Олександр Вілкул. 

Наче лев він доказував, що Дніпропетровськ буцімто ніяк не повʼязаний з одіозним більшовиком-зеком Петровським, який влаштував Голодомор і від імені України підписав договір про створення СРСР. Що це просто…на честь святого апостола Петра. 

Нині можна сказати, що системність у питанні декомунізації була того варта. Бо нові назви прижились і розквітли. 

Христина Соловій у цьому плані — такі собі дріжджі у суспільно-політичному дискурсі. Аби ми нарешті задумались про культурні та ідеологічні кордони з ворогом. І зрозуміли нарешті, чому — росіяни вважають наші міста своїми, коли на центральних вулицях стоять пушкіни та булгакови. І як на тих, наче ладан на чорта, діє проспект Шухевича, памʼятник Шевченку і вулиці, названі на честь тих, хто боровся за Україну — від УНР до нинішніх часів. 

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.