Сирійсько-грузинський пасьянс

1. Я не є дипломованим спеціалістом в близькосхідних відносинах, але розумію, що останні кілька тисяч років саме в цьому регіоні створювалися наративи та робилися перші кроки того, що потім десятиліттями мало відгуки по всьому світу. Це і про те, що звідси пішли майже всі головні світові релігії (називаю в хронологічному порядку) - юдаїзм, християнство, іслам. Тут кожен кілометр землі пройдено римськими легіонами. Тут зберігалося світло знань, коли Європа впала в темні віки. Тут хрестоносці вибудовували торговельні шляхи під виглядом релігійного ренесансу. Тут дві Світові війни мали протистояння за ресурси Азії та транзит. Тут Радянський Союз створив форпост, яким досі користується Путін, створюючи проблеми всьому світу не тільки в паливній галузі. Саме тут вкоренилася династія Асадів, підтримана радянським керівництвом. І якщо казати про чахликові яйця, одне з них точно сховано поблизу Дамаска.

2. Сирія — місце, де Брежнєв, а потім і Путін,  утримували від падіння нафтові ціни, щоб отримати можливість озброювати на паливні кошти армії нечисті по всьому світу. 

Один нафтопровід і один газопровід великої потужності з Близького Сходу через Туреччину і Грецію до Європи повністю змінить обличчя Європи, зробивши її вільною від постійного бажання тягнути руки до кишені, щоб підтримати нафтодоларами путінський режим. 

Блокування транзиту через Сирію, Південний Ємен та Сомалі з піратами двадцять першого століття, які знищують каравани через Червоне море, газопровід через Україну,  який слугував засобом шантажу десятиліттями, — це все явища одного порядку. Ми ще колись дізнаємось історію створення та існування ІДІЛ, за яким стоять ті самі тіні, що і за найгіршими сторінками в історії нашої держави. 

Читайте також: Сирійські повстанці вирушають на Дамаск

Після початку сирійських воєн минулого десятиліття Росія, яка мала можливість скувати землю цієї близькосхідної країни власними військовими базами, почала шантажувати світ великою війною в регіоні,  після загострення  домовилася з Туреччиною і фактично  відкупилася дешевими газом і нафтою, і поступками в кавказькому регіоні, від одноосібного правителя Туреччини. Але, як ми бачимо, у керівника найбільш східної країни НАТО, немає постійних домовленостей, тим більше з потенційним противником та конкурентом в регіоні. Впевнений, Ердоган, людина з тонким оцінюванням ризиків, зробив висновок про майбутній розвиток подій не помилково. Чого очікувати далі?

3. Численні угруповання антиасадівської опозиції, які мають різні етнічні, релігійні, мовні орієнтири та дуже не люблять один одного, домовилися зі своїми спонсорами та між собою (саме в такому порядку) не про відновлення статус-кво в Ідлібі, повернувши Алеппо. Вони, впевнений, домовилися про розподіл влади в Сирії, яка має знов стати єдиною державою, що відновить мирне життя під контролем світових лідерів, маю надію, що без Путіна та Асада, і це надасть можливість прибрати Іран з Лівану та зменшити його можливості в Ємені. Війна Ізраїлю проти Хамасу, чергова Ліванська війна проти Хезболли (Ірану), як виявляється, були першим і другим актами написаної кимось партитури близькосхідної війни 2024 року. Росія, що витратила ресурси та глибоко зав'язла в Україні, не може допомогти нічим, крім авіації. Іран, після останніх бомбардувань ізраїльтянами є конкурентом Сирії за російське ППО та ПРО, а не захисником для сирійців. Іранські бази теж можуть днями потрапити під атаки чергових угруповань невідомих нам релігійних та етнічних лідерів Сирії. 

Одним зі сценаріїв того, що відбуватиметься далі, буде спроба російських або іранських (це не єдине ціле) спонсорів чинного режиму передати владу якомусь умовно поміркованому нащадку Асада для того, щоб зберегти частину контролю. Маю надію, що сирійці цього не допустять. 

Але хочу нагадати, що режим тиранії там існував  з середини двадцятого століття і всі рівні та прошарки суспільства не тільки втомилися, багато хто пов'язаний з режимом злочинами й кров'ю набагато більш свіжими, ніж при розпаді спорохнявілого СРСР брежнєвського часу.

4. Чи є пов'язаними з цим події в Грузії? Звісно, ні, з точки зору того, що вони готувалися роками. Після абсолютно аморфного стилю опозиції після попередніх виборів, після ганебного повернення до парламенту під тиском Євросоюзу (когось цей тиск тоді дивував?) всім стало зрозуміло, що остання спроба виходу Грузії з фактичної російської окупації відбудеться саме цієї осені. Влада теж готувалася — закон про іноагентів,  реклама на тлі кадрів з понівеченими Путіним українськими містами, занулення повноважень президента та зміни виборів президента з загальнонаціональних на кулуарні,  знищення армійських підрозділів, які воювали в Іраку та Афганістані і багато чого ще. Тисячі, десятки тисяч "біженців від війни" з Росії — це частина цієї роботи. Скільки серед них агентів ФСБ та ГРУ? Скільки серед куплених ними бізнесів вже працює на знищення грузинської державності? Пройде час, ми дізнаємось правду. Але зараз Грузія — поле бою. Поки що криваве, але без вбивств. На жаль, і це — питання часу. Путін та його грузинські поплічники самі не зупиняться, для них це теж бій, що може бути останнім. Їм доживати в Москві на дачах  разом з Асадом, Януковичем на іншими використаними росіянами презервативами.

5. А проте, все у світі пов'язано складними вузлами. 

Грузія є ключовим транзитним хабом для регіону. Саме від наявності грузинського транзиту залежить російське угруповання у Вірменії,  прямий залізничний шлях до Ірану.  З іншого боку, саме від Грузії залежить шлях азербайджанських, казахських,  узбецьких, туркменських енергоносіїв до Європи через Туреччину або (саме так) через Україну.  

Читайте також: Сакартвело, гаумарджос!

Потенційний одеський хаб — це частина глобального розв'язування проблеми, яку Росія нав'язала центральній Азії. До речі, саме в Одесі колись існувала телеграфна станція Лондон-Калькутта. Ще Шеварднадзе, намагаючись виплутатися з обіймів Росії, встиг зробити нафтопровід Баку — Тбілісі — Джейхан, що став одним з гарантів зацікавленості Європи майбутнім маленької кавказької країни. Саакашвілі намагався зробити наступний крок — порт Лазіка в Анаклії мав стати найбільшим транзитним вікном з Азії в Чорне море. Проросійська влада одразу зупинила проєкт будівництва, а потім навіть продала його росіянам, які так гарантували смерть надії на новий транзитний коридор. 

Батумі, який став символом сучасного розвитку для Грузії, перестав приймати круїзні лайнери з Європи, туристам з Німеччини та Британії прийшли на зміну дешеві ковбасні "відпочивальники" з Омська та Кінешми. 

6. Саме цей швидкий окупаційний рух і став головним в тому, що всі політики, які дуже не люблять один одного, навіть маючи різні партійні списки, об'єдналися заради майбутнього країни. Далі — зміна влади й трибунал над тими, хто хоче знищити грузинську державність.  Попереду дотискання чинної системи.  Сьогодні страйкують студенти, проти влади виступили багато держслужбовців, посли в кількох країнах, в тому числі пішли у відставку посли в Китаї та США. Відмовилися працювати на владу понад 500 співробітників будинку юстиції. Йде боротьба за телебачення. 

Але поки що мовчить понівечена армія. Мовчить поліція, на діях якої тримається захист підроблених результатів виборів. На 14 грудня призначені вибори президента в нелегітимному без чотирьох з п'яти партій парламенті. Сьогодні черговий вечір збере знов врожай заарештованих та понівечених поліцією громадян. Як і в Сирії, момент істини близько. Чекаємо. 

Джерело

Про автора. Олександр Красовицький, український видавець, генеральний директор і основний власник видавництва "Фоліо".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.