Сходіть поплакати на "Конотопську відьму"
Я останній раз плакала у березні 2022-го. Бо виїхала з піз**ца, всі бісили, і я думала, що у мене більше ніде жити*
Другий раз за час повномасштабної війни на Одеському кінофестивалі подивилася горор "Конотопська відьма", який вийде в прокат у серпні.
І це не стандартна історія про "так щемливо — ми всі плакали". Це була сцена зґвалтування росіянами дівчини в будинку на окупованій території.
Два слова про мої реакції загалом. Я не схильна до екзальтації, надмірних емоційних реакції, чутливості, сліз і сентиментів. Не можу пригадати жодної жорстокої натуралістичної сцени в кіно, яка мене б хоч якось тригернула. Понад те тема насильства - одна з тих, яка мене цікавить як предмет дослідження авторів чи не найбільше. Від Квентіна Тарантіно до Міхаеля Хенеке.
З початком повномасштабної війни я ще більше заблокувала свої емоції, бо, напевне, психіка так спрацювала: ось тобі нова реальність — живи у ній як хочеш. Тому спокійно дивилася на мертві тіла на вулиці, а усі подальші трагедії сприймаю більше розумом, ніж почуттями. Це дуже полегшує становище, якщо чесно.
Коли почалася колотнеча з фільмом "Буча", ми всі багато говорили про ретравматизацію, якою вона буває неочевидною і як нам не можна її допустити. В цьому фільмі, на щастя, я таких моментів не побачила, бо він взагалі-то і не про Бучу. А ще, можливо, автори хоч трохи дослухалися до критики. Та біда прийшла, звідки не чекали.
Читайте також: Чи треба всіх годувати устрицями?
Отже "Конотопська відьма". Маємо коротку сцену, в якій росіяни доволі натуралістично (як для цього трешака) ґвалтують дівчину, яка спочатку знаходиться без свідомості. Я не знаю, що зі мною трапилося, — це абсолютно дивна і не характерна для мене реакція. Я почала неконтрольовано плакати, мною трусило і я не могла зупинитися ледь не до кінця фільму, хоча далі таких сцен уже не було. Ні, стривайте, була в кінці, і я вже зібралася виходити, але то така шуточка виявилася.
В "Конотопській відьмі" дають дисклеймер: "Фільм містить сцени страждань та мученицької смерті окупантів. Приємного перегляду". Про зґвалтування — жодного слова. Хоча саме воно мало значно більш справжній вигляд, ніж мученицька смерть окупантів. Яка, якщо чесно, не принесла жодної сатисфакції.
Я йшла на це кіно, скажу чесно, поржати. Бо ще трейлер нам обіцяв відбірну кринжатину. Так воно і трапилося. Але навіть якщо поставитися до цього фільму лояльно, то його позиціювали як легкий горор, наголошувалося, що він принесе задоволення, бо ворогів буде покарано. І вся промокампанія, включно з візуалом, навіть не натякала, що там будуть такі травматичні моменти. Головна героїня (відьма) буде мститися за смерть свого коханого. Тому я і приготувалася рівно до того, що мені обіцяли.
Звісно, я усвідомлюю, що так, як мене, поплющить далеко не всіх. Але багатьох дівчат, які були на окупованих територіях, — легко. Я вже бачу відгуки, які схожі з моїм. Мені вдалося уникнути сексуального насильства, бо просто тупо пощастило. Але цього я боялася, напевне, найбільше. Півтора тижня, кожен день. Росіяни весь цей час стояли за парканом. А тепер уявіть, що буде з глядачками, які пережили. Їх, бл*дь, про цю сцену ніхто не попереджає. Вони підуть на "терапевтичну" жахалку, щоб побачити як убивають ворогів, а побачать себе у цій персонажці.
Читайте також: Про небезпеку розпусти
Так це працює. Ти просто в одну секунду емоційно включаєшся та починаєш асоціювати себе з героїнею. Можеш блокувати свої травми скільки хочеш — а вони візьмуть і вилізуть. Для запобігання такій ху*ні і вигадали дисклеймери. Щоб людина бодай могла зробити вибір.
У серіалі "Оленя" на початку одного з епізодів поставили навіть додаткове попередження: тут буде сцена сексуального насильства, якщо це потенційно для вас травматично — задумайтеся, чи воно вам треба. Мені та сцена видалася навіть лайтовою, але впевнена, що для тих, кого колись накачували наркотою із усіма подальшими наслідками, вона такою точно не була. Хоча стилістика серіалу і його сюжет, в принципі, передбачали, що щось таке можуть показати. Та глядачів все одно ще раз попередили.
Позиціювання "Конотопської відьми" аж ніяк таких сцен не віщувало. Такий ось сюрпрайз-сюрпрайз. Хоча це якесь елементарне питання етики та емпатії.
І я навіть усе це пишу не заради с*ачу. Припускаю, що автори про це все навіть не подумали. Хоча думати взагалі буває непогано. Я пишу, щоб сотий раз зауважити, що у нас глибоко травмоване суспільство і кожен ось такий необдуманий і легковажний крок може дати неприємні наслідки. Щонайменше.
Дисклеймер, напевне, зменшить кількість охочих на це кіно піти. Але, б**дь, майте совість.
* Публікується зі збереженням стилю авторки
Про автора. Лєна Чиченіна – журналістка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе