Правило "Дождя"

Якось, вже після початку російсько-української війни, але до повномасштабного вторгнення, ми вирішили кілька днів відпочити на морі — в Чорногорії. В цій країні, треба сказати, з громадським транспортом не дуже, і нам довелося добиратися до місця відпочинку на таксі. І треба ж таке – таксистом виявився колишній воєнний кореспондент одного з провідних російських телеканалів, який емігрував на Балкани після 2014 року!

Ми з подругою були втомлені перельотом, зморені спекою, і дуже мляво реагували на його спроби дізнатися "А як там в Києві?" після того, як він довідався, яким рейсом ми прилетіли. Але наш водій не заспокоювався. Очевидно, побачивши двох втомлених жіночок з України, він вирішив, що ми – його цільова аудиторія, і почав ось все це шаблонне ниття про "палітікі нас пасорілі", "Запад столкнул братскіє народи" і т.п.

Читайте також: Росію можна трансформувати лише силою і примусом

Ми трималися, як могли, бо коли на дворі +45, ти останній раз пив каву в аеропорту Жулян понад 4 години потому, вступати у словесний бій не дуже хочеться. Тому на всі камлання про "братів" та "внє палітікі" ми коротко зауважили, що йдеться не про "політичні розбіжності", не про конфлікт, влаштований Заходом, а про військову агресію Росії проти України.

Результатом нашої світської бесіди стало ДТП – таксист під час чергової безуспішної спроби нас переконати в’їхав в сміттєві баки. Так розпсихувався, що "хахлушкі" не хочуть визнавати "очєвідниє вєщі"…

***

Інша історія відбулася понад рік тому.

В рамках одного документального проєкту довелося записувати інтерв’ю із "опозиційним російським журналістом", який на той момент жив і працював в Києві, при чому в авторитетному західному медіа.

"Я не розумію, чому Україна не визнає свою поразку? - зізнався він мені та моєму українському колезі після запису, в приватній розмові за чаркою кави. – Ви ж ще у 2014-му програли, Крим наш, Донбас майже наш, чому це не визнати? Чому не взяти приклад з Грузії, яка змирилася з втратою Абхазії та Південної Осетії, і тепер, замість того, щоб згадувати минуле, гостинно зустрічає російських туристів?".

Читайте також: Про "Дождь": Можна співчувати убивцям, а можна жертвам. Це нелегкий вибір

На дворі була осінь 2021 року. Після Іловайську пройшло 7 років. До російського нападу на Київ залишалося місяця чотири.

Тоді ми коротко зауважили "колезі", що Україна не Грузія, та швидко згорнули розмову. Коли ж розпрощалися із "хорошім російським журналістом", вголос констатували очевидне: тільки що ми розмовляли із ворогом. З ворогом, який понад усе хоче завоювання України Росією, чи, як почали казати росіяни через 4 місяці, "демілітаризації" та "денацифікації" української держави та її громадян.

(Варто зазначити, що міжнародне медіа невдовзі його звільнило – може і там він щось таке щире, російське, ляпнув).

***

Ці приклади згадуються кожного разу, коли доводиться стикатися із прикладами абсолютного збіг поняттєвої платформи кремлівських пропагандистів із точкою зору "працівників незалежних російських медіа в еміграції".

Російські медіа та журналісти, навіть якщо вони поїхали з Росії, все одно залишаються російськими. Вони не стають загальноєвропейськими, не ідентифікують себе як представників країни перебування. Вони залишаються ЗМІ РФ

Хоча було б нечесно не зауважити, що є і виключення, що далеко не всі медіа та медійники, які емігрували з РФ, продовжують цілком і повністю слідувати в фарватері пропаганди Кремля. Я б могла б навести конкретні приклади, але не хочу своїм компліментом навіть теоретично зашкодити проєктам та людям, що поки що тримаються правильної сторони. Втім, ці окремі виключення лише підтверджують "правило "Дождя": російські медіа та журналісти, навіть якщо вони поїхали з Росії, все одно залишаються російськими. Вони не стають загальноєвропейськими, не ідентифікують себе як представників країни перебування. Вони залишаються ЗМІ РФ. Їх співробітники залишаються громадянами РФ, і не тільки й не стільки в юридичному, як в політичному та ментальному сенсі. Вони намагаються виконувати закони СВОЄЇ держави, бо продовжують відчувати себе частиною Російської держави. Вони хочуть говорити російською мовою, малювати російську версію мапи Європи та допомагати своїй, російської армії перемогти ворога – Україну та "колективний Захід".

Читайте також: Цей "Дождь" не надовго…

В принципі, "ексцес "Дождя" колись обов’язково мав статися. Бо ідея про незалежні від держави медіа та незалежних від власного громадянства журналістів завжди мені здавалася недосяжною утопією. Бо для реалізації цього задуму треба було б запроваджувати позадержавну реєстрацію засобів масової інформації та інститут безгромадянства для працівників ЗМІ. В усіх інших варіантах незалежність є досить умовною. Особливо коли йдеться про авторитарні режими.

"Ексцес "Дождя" колись обов’язково мав статися. Бо ідея про незалежні від держави медіа та незалежних від власного громадянства журналістів завжди мені здавалася недосяжною утопією

Дивлячись на невдалий шлях "Дождя" як незалежного мовника, можна констатувати, що на наших очах зазнали краху чергові спроби створити ціле явище під назвою "російські незалежні ліберальні медіа". Спочатку вони зникли в самій Росії, тепер ось самоліквідуються в еміграції. Рецепт того, як бути незалежним, і російським, знайдено не було. Навпаки, було доведено, що російський = залежний від Кремля, і нема на то ради.

Думаю, що острівці адекватності, які ще можна знайти в цьому морі емігрантських росЗМІ та росжурналістів, що залишили РФ після 24.02.2022, зрештою будуть вимушені викинути слова "Росія" та "російський" з власних назв, описів та резюме. Вони вимушені будуть стати повноцінними європейськими, латвійськими, українськими чи грузинськими медіа. Чи обрати іншу професію. Наприклад, організувати службу таксі, але тоді вони вимушені будуть навчитися спокійно вислуховувати правду про свою колишню вітчизну.

Спеціально для Еспресо

Про авторку. Наталія Іщенко, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.